Дванадцятим гравцем команди у футболі прийнято називати її вболівальників. Чимало клубів навіть роблять для своїх фанатів гігантські футболки з номером «12», аби виставляти на трибунах у вигляді банера. Але ще одній персоні, дуже навіть причетній до подій на полі, ніякого номера чомусь не присвоїли. Думається, для усунення несправедливості арбітрові з повним правом можна видати тринадцятий номер.
Звітний тур у вищій лізі чемпіонату України дав забагато приводів для розмов на тему суддівства, щоб їх можна було оминути. Лише два поєдинки уїк–енду обійшлися без очевидних помилок служителів Феміди: «Дніпро» — «Зоря» й «Кривбас» — «Металург» (Д). Принаймні після цих матчів ніхто з тренерів і гравців про рефері не висловився. І це — за умов офіційної заборони обговорювати тему арбітражу! Тренерів–критиків доволі жорстко карають і штрафами, й дискваліфікаціями.
Вакханалія, почата сімферопольцем Юрієм Ваксом у грі попереднього туру між «Динамо» й запорізьким «Металургом», розростається, наче снігова куля. У черговому матчі за участю чемпіонів у Львові Володимир Сіренко (знову ж таки арбітр із Сімферополя) відзначався симпатіями до іменитих киян. І порушення правил трактував по–різному, і жовті картки йому більше подобалося показувати «зелено–білим». Знову пощастило Несмачному, якого вже другий кримський рефері пробачає й не виганяє з поля. Хоча на другий «гірчичник» Андрій напрацював безсумнівно, коли перервав прохід Кожанова ударом ноги в обличчя.
Дуже дивно, але арбітр Олег Деревинський не відзначився схильністю до другого нашого гранда — «Шахтаря», та ще й на його полі на очах президента клубу Ріната Ахметова. Інколи складалося враження, що в гостях грають донеччани (існує ж поняття «виїзне суддівство»), а не «Металіст». Принаймні послідовності в діях рефері не спостерігалося. Узагалі ж, ще одне питання: як можна було призначати на зустріч за участю «Шахтаря» суддю з Києва — міста, де базується основний конкурент «помаранчево–чорних», та ще й колишнього гравця «Металіста»?
Не стримався президент «Арсеналу» Вадим Рабинович, який сказав, що його команда в зустрічі з «Ворсклою» діяла проти 12 гравців, маючи на увазі харківського рефері Анатолія Абдуллу — до речі, дебютанта вищого ліги. На жаль, перший млинець Абдулли вийшов глевким. Пенальті у ворота киян за картинне падіння Цихмейструка він призначив явно помилково, та й епізод із 11–метровим у ворота гостей виглядає сумнівним. Хоча навчений гірким досвідом наставник полтавців Микола Павлов, котрий три роки провів у «творчій відпустці» після лайки на адресу арбітра, цього разу претензій до суддівства не мав. Зате Рабинович виніс суворий вирок: «Наші судді вбивають футбол».
Тренер «Нафтовика» Валерій Городов після матчу в Запоріжжі заявив: «Металург» зробив усе можливе, щоб ми зіграли невдало. Не дали потренуватися, «виписали» собі суддю з Києва... Якби все вирішувалося на футбольному полі, нам було б значно легше виконувати свої завдання».
Не поскупився на слова й керманич «Закарпаття» Володимир Шаран, котрий в Одесі висловив окрему «подяку» суддям: «Другий м’яч у наші ворота забили з положення «поза грою», а пенальті просто придумали».
Навіть на досвідченого львів’янина Андрія Шандора найшло якесь «затьмарення», й він чомусь не призначив у доданий час пенальті у ворота «Таврії» за відверту підніжку воротаря кримчан проти харків’янина Батисти...
Усі ці помилки вказують на те, що проблема існує, й розв’язувати її потрібно першим особам нашого футболу. (Як відомо, чемпіонат проводить ПФЛ, але суддів собі підпорядкувала ФФУ). Проте, можливо, комусь вигідно, аби ситуація не мінялася, точніше, не виходила з–під контролю. Можна говорити красиві слова, що команда мусить проявляти характер і боротися до кінця всупереч обставинам. Але якщо рефері справді має на меті «вбити» одного з учасників матчу, ця боротьба стає схожою на намагання плюнути проти вітру.
Звісно, треба підвищувати рівень арбітрів і боротися з корупцією. А те, що судді активно беруть хабарі — секрет Полішинеля. Скажімо, навесні 2007 року в журналістських колах гуляли чутки, ніби фантастичний підйом «Зорі» з низів турнірної таблиці в середину пов’язаний із тим, що луганчани в порівнянні з іншими клубами вклали найбільше грошей у «роботу» з арбітрами. А один відомий рефері на фуршеті якось відкрився, що допоміг визначити переможця фіналу Кубка України за 50 тисяч доларів...
Що тут удієш? Ми вимагаємо від суддів кришталевої чистоти, але маємо розуміти, що футбол — це просто одна з частин нашого життя, яка відображає загальний стан суспільства. І в наскрізь корумпованій державі в одному окремо взятому «господарстві» важко забезпечити «верховенство права». Тим більше, коли тут крутяться величезні гроші...