За різноманітністю наукових відкриттів Володимир Вернадський є яскравою постаттю в когорті інших видатних учених, які вивчали закони і загадки Землі. Молекулярні кристалічні структури, планетарні геохімічні оболонки, історія мінералів і геосфер, рух хімічних елементів Землі, геологічна роль «живої речовини» в історії планети, вчення про біосферу — це далеко не повний перелік наукових ідей ученого–мислителя.
Вернадський був не лише геологом. Він займався кристалографією і біологією, вивченням грунтів, природних вод, метеоритів, радіоактивних елементів. Він не просто цікавився всім на світі, але багато що досліджував, осмислював, відкривав.
Ще на початку ХХ століття Вернадський стверджував, що починається незвичайне піднесення науки, яке матиме дуже важливі наслідки для всього людства. Він був першим серед учених, хто передрік настання сучасного науково–технічного перевороту. А задовго до Другої світової війни вчений попереджав про можливість використання атомної енергії у воєнних цілях і писав про величезну відповідальність учених перед суспільством. Він застерігав людство від небезпеки самознищення. Звичайно, з деякими ідеями Вернадського сьогодні можна посперечатися. Але варто пам’ятати, що з часу його смерті у 1945 році вже опубліковано у сім–вісім разів більше наукових праць, ніж за всю історію науки до 1945 року.
«Упродовж десятиріч і століть вивчатимуться і поглиблюватимуться його геніальні ідеї, а в його працях відкриватимуться нові сторінки, які будуть джерелом нових пошуків», — писав про Вернадського академік Олександр Ферсман. Роботи Вернадського настільки багатогранні й універсальні, що читати їх можуть не лише фахівці, а й усі, кого цікавить історія ідей, закономірності їх розвитку, а головне — життя природи.
На схилі років Вернадський писав: «Я ніколи не жив однією наукою». За півсторіччя до цього він сказав: «І художня насолода, і високі форми кохання, дружби, служіння свободі — все це пов’язано з інтелектуальним життям».
Заняття наукою були для нього засобом глибше пізнати природу, самого себе і все людство. Творчий шлях Вернадського досить складно представити у вигляді послідовної низки подій. Зазвичай Вернадський вів паралельно декілька наукових досліджень. Окрім того, займаючись якою–небудь наукою, він не обмежувався лише конкретними проблемами (скажімо, структурою кристалів чи хімічним складом живої речовини), а охоплював думкою величезні обшири знання, часто «на стику» декількох наук. Про це свідчать самі назви наук, які прославили його ім’я: геохімія, радіогеологія, біогеохімія. Для Вернадського наука була засобом пізнання природи. Він не був фахівцем у якійсь одній або навіть у кількох науках — учений блискуче знав добрий десяток наук, і всі сприймав як засіб пізнання природи.
Володимир Іванович Вернадський народився в Петербурзі 12 березня 1863 року. Навчався у Петербурзькій класичній гімназії — там він почав опановувати іноземні мови. А пізніше вже сам вивчив кілька європейських мов. Він читав літературу, переважно наукову, п’ятнадцятьма мовами, а деякі свої статті писав англійською, французькою або німецькою.
Вернадський вступив на фізико–математичний факультет Петербурзького університету. Серед його професорів були такі світочі науки, як Менделєєв, Бекетов, Сєченов, Бутлеров.
Молодий Вернадський найбільше цікавився проблемами Землі і космосу. До роздумів над цим його спонукали, зокрема, лекції Дмитра Менделєєва. Ще одним з професорів, який залишив слід у науковій долі Вернадського, був професор В. Докучаєв. Саме він запропонував своєму учневі взятися за мінералогію і кристалографію. Життя Вернадського багате на події: він мандрував, зустрічався з цікавими людьми, брав активну участь у громадському житті. У своїх працях значне місце він приділяв історії ідей.
У 1885 році він став хранителем мінералогічного кабінету Московського університету. Незадовго до того Володимир Вернадський познайомився зі своєю майбутньою дружиною Наталею. Наталя Старицька — розумна, освічена і дуже скромна дівчина — відвідувала гурток із вивчення літератури, куди ходив і Вернадський. Він одразу звернув увагу на цю дівчину. Коли він освідчився їй у коханні, вона заперечила: «Я негарна і, до того ж, старша за вас на два роки». Володимир Вернадський відповів на це як науковець: «Я люблю вас. Я маю намір стати вченим, і мені ніколи буде думати про якісь романи. Ви мені потрібні як дружина, як друг, як помічниця в роботі. Ми з вами чудово житимемо!». І вони справді прожили так цілих 56 років — від весілля до дня смерті Наталі Вернадської.
1887 року у Вернадських народився син Георгій (який пізніше став професором російської історії Єльського університету в США). У ті ж роки Володимир Вернадський їде на два роки у закордонне відрядження (Італія, Німеччина, Франція, Англія, Швейцарія). Він працює в хімічних і кристалографічних лабораторіях, здійснює геологічні експедиції, знайомиться з новітньою науковою і філософською літературою, бере участь в Лондонському геологічному конгресі, стає членом–кореспондентом Британської асоціації наук. Після захисту докторської дисертації у 1897 році Вернадський стає професором Московського університету. 1898 року у Вернадських народжується донька Ніна (згодом вона стане лікарем–психіатром).
Залишаючись ученим та викладачем, Вернадський ніколи не цурався громадської діяльності. У часи, коли регіони Росії охоплював голод, він брав активну участь у зборі коштів на допомогу голодуючим. «На долю народу випали безправ’я, повна підкореність державі, найелементарніші порушення прав особистості...», — з обуренням писав Вернадський. Він не поринув цілком у наукову роботу і займався активною громадською діяльністю. Водночас він продовжував радіогеологічні дослідження й експедиції, стверджуючи, що радіоактивність має величезне значення в житті земної кори, у долі багатьох мінералів і в майбутньому людства. Він також вивчав закономірності газового дихання Землі.
1917 року здоров’я Вернадського погіршилося. У нього виявили туберкульоз. Влітку він поїхав в Україну. Бурхливі події громадянської війни застали його в Києві. Тоді, у період становлення Української народної республіки, Володимир Вернадський розпочав активну діяльність з метою створення Української академії наук і був обраний її президентом. Створення Української академії наук стало яскравим проявом організаційного таланту Вернадського. Саме в той час ученому пропонували емігрувати в Англію, але він відмовився.
Наприкінці 1921 року Вернадський заснував у Москві Радієвий інститут і був призначений його директором. Займаючись дослідженням геохімії елементів, він вивчав загальні проблеми геохімії, а також продовжував розробляти теорію про геологічну роль живої речовини. Його запросили прочитати курс лекцій у Сорбоннському університеті (Париж). У Сорбонні Вернадський познайомився з Марією Кюрі й працював у створеному нею Інституті радію. 1923—1926 роки він провів за кордоном, переважно у Франції, здійснюючи велику науково–дослідну і викладацьку роботу. Тоді вийшли у світ його лекції з геохімії (французькою мовою), статті з мінералогії, кристалографії, геохімії, біогеохімії, хімії моря, еволюції життя. Повернувшись 1926 року на батьківщину, Вернадський публікує свою знамениту монографію «Біосфера» і стає основоположником вчення про біосферу. З 1923 по 1936 роки виходять друком окремі томи ще однієї його блискучої праці — «Історії мінералів земної кори». Він пише про природні води, кругообіг речовин і газів Землі, про космічний пил та проблему часу в сучасній науці...
У 1943 році в евакуації в Боровому (Казахська РСР) помирає Наталя Вернадська — дружина, друг і помічниця вченого. Наприкінці 1944 року у Володимира Івановича, який повернувся до Москви, стався крововилив у мозок, а 6 січня 1945 року на 82–му році життя він помер.
«Уночі я ніколи не працював, але в молодості сидів над книжками до першої–другої години ночі. Ніколи не сплю вдень і ніколи не лягаю вдень відпочивати, якщо не хворий. Не палю і ніколи не палив, хоча моя сім’я: батько, мати і сестри — всі палили. Не п’ю (зрідка — вино). Горілку пив раз у житті», — писав про себе Вернадський. Він належав до тих незвичайних людей, яких не могла зламати старість. Так, у нього були всі ознаки звичайного людського старіння, але не було симптомів духовної слабкості.
На схилі свого життя Вернадський написав «Немає нічого сильнішого, ніж жадоба пізнання і сила сумніву... Це прагнення — основа наукової діяльності. Тільки це дасть можливість не стати яким–небудь науковим пацюком, який риється серед усілякого книжкового хламу і сміття. Тільки це примушує жити, страждати і радіти серед учених праць, серед наукових питань. Я шукаю правду і відчуваю, що можу померти, можу згоріти, шукаючи її, але мені важливо її знайти. А якщо не знайти, то прагнути знайти цю правду, якою гіркою, примарною чи поганою вона не була б». Дві вищенаведені цитати розділяє 56 років — одну з них він написав на початку свого наукового шляху, а іншу — наприкінці. Між ними — ціле життя Вернадського. Життя, яке засвідчило, що його кредо була і залишилася наука.
Знання, які людина повинна засвоїти, множаться у геометричній прогресії. Чи здатен наш мозок витримати такі навантаження? А може, він уже досяг піку свого розвитку і радіє, що новітні технології забирають на себе частину його функцій? >>
У радянські часи Всесвітній день авіації та космонавтики відзначали справно. Власне, у той час усі досягнення, пов’язані чи то з польотом у космос, чи то з появою нового літака, прирівнювались мало не до державних свят. Сьогодні цю дату також відзначають, проте масштаб суттєво зменшився. Чи розвивається авіація та космонавтика сьогодні? >>
Фахівці навчально-наукового центру «Небесна долина», що діє у Вінницькому національному технічному університеті, передали військовослужбовцям розвідувального підрозділу, який виконує завдання в зоні бойових дій на сході України, безпілотний розвідувальний комплекс власної розробки. >>
Ярослав Шпотюк — фізик-матеріалознавець, закінчив Львівський національний університет імені Івана Франка (ЛНУ) та займався науковими дослідженнями у Франції. Науковець здійснив майже неможливе і захистився одразу в двох навчальних закладах: у ЛНУ та університеті Ренн 1. >>
