Кожен пасажир, який піднімається в небо з українського аеропорту, платить за це задоволення трохи менше двадцяти доларів. Ніби й недешево, але з іншого боку, відправити у рейс літак таки складніше, ніж приміський автобус. Навіть з вікна ілюмінатора аеропортівська інфраструктура викликає мовчазну повагу: високі смугасті вишки, довжелезні рульові доріжки, рівна, мов скло, злітно–посадкова смуга. Остання, до речі, це не просто широка бетонна дорога, а складна багаторівнева інженерна споруда — із цілою системою датчиків, прожекторів, які ведуть літак уночі. У «Борисполі» «злітка», до речі, — одна з найдосконаліших у Європі, дозволяє без ризику для пасажирів та екіпажу приймати будь–які літаки у будь–яку погоду. Зрештою, користування автобусами, які везуть до трапа, і перебування у залах очікування також щось має коштувати.