Беззаконня по–флотськи

Всеукраїнська молодіжна громадська організація «Студентське братство» сьогодні вже може презентувати результати своєї громадської кампанії, яку проводить з 2005 року, маючи на меті повернення в рамки закону перебування Чорноморського флоту РФ в Україні. Ми проводимо цю кампанію, бо інакше наша держава може втратити Крим, адже російські війська перебувають на півострові з тим самим завданням, що й у Придністров’ї, лише прямо на цьому не наголошують. Правда, про те, що можна порушувати угоди заради «охорони населення» в Криму, росіяни вже «обмовилися» у своїй офіційній дипломатичній ноті…

Історія питання

На жаль, офіційний Київ протягом періодів незалежності як у 1917—1919 роках, так і з 1991 року, нехтував геополітичним кримським і флотським питанням. Як розповідав на зустрічі з активістами «Студентського братства» один із лідерів Спілки офіцерів України Євген Лупаков, керівник ЧФ СРСР адмірал Касатонов 3 січня 1992 видав шифровку, яка вивела цілий Чорноморський флот СРСР з–під командування Кремля. За цим розпорядженням, що діяло з 3 по 10 січня 1992–го, кожна дивізія ЧФ демонтувала шифри, які забезпечували контроль Москви, та налагодила зв’язок із Міністерством оборони України. Не знайшовши очікуваної підтримки в Президента Кравчука, Ігор Касатонов із Києва полетів до Москви. Там він передав флот під юрисдикцію Бориса Єльцина і почав активно протидіяти спробам його «українізації», яку ініціювали українські матроси й офіцери. Для перелому ситуації на користь Росії наприкінці січня 1992–го, відповідно до наказу російського керівництва, на вулиці Севастополя було виведено бронетехніку. Надалі крім кораблів, літаків та зброї, під контроль Росії перейшли тисячі об’єктів державного майна України в Криму та десятки тисяч гектарів нашої землі.

Юридичні підстави незгоди

У 2005 році, коли «Студен­т­ське братство» почало перші вуличні акції й надіслало перші звернення до органів влади, нам відповідали, що всі об’єкти, згадані в «базових» угодах РФ і України, орендовані росіянами. Конституція дозволяє перебування іноземних військ на території України лише на умовах оренди. Ми ж доводимо, що угоди 1997 року є не договорами оренди, а лише домовленістю про те, що понад 4500 об’єктів та 18 тис. га кримського узбережжя Україна передасть Росії в оренду відповідно до законодавства України, тобто закону про оренду державного і комунального майна. За цим законом оренда починається з моменту підписання тексту договору оренди. А договорів немає жодного. Щодо маяків, які використовує Чорноморський флот РФ, то оренда, а значить, і використання цих об’єктів іноземними військовими, прямо заборонено законом про допуск іноземних військ на територію України.

Протягом останніх трьох із половиною років «Студентське братство» проводило «громадські інспекції» окупованих маяків, знімало незаконні вказівники, якими російські військові намагалися підтвердити своє право на захоплені об’єкти, інформувало громадськість про виявлені правопорушення. Також ми писали нові звернення до органів влади, знаходили і вказували на юридичні помилки в отриманих від них відповідях. Завдяки цьому правоохоронні органи ініціювали за нашими матеріалами низку судових позовів. Проте органи МВС і прокуратури України відмовлялися порушити кримінальні справи за захоплення об’єктів і земельних ділянок без договорів оренди. СБУ не бачить у діях ЧФ РФ втручання у внутрішні справи України та порушення безпеки мореплавства. Після доведеної нами відсутності договорів оренди органи влади України пишуть, що ці тисячі об’єктів перебувають уже не в оренді, а в «користуванні» російської сторони.

У Криму ми виявили масштабні порушення законодавства України. Зафіксували протизаконне надання російськими військовими приміщень для діяльності Севастопольської філії Інституту країн СНД, який очолює Костянтин Затулін. Також відбувається ухиляння господарюючих суб’єктів ЧФ РФ від сплати податків на мільйони гривень; підрозділи морської піхоти Чорноморського флоту використовуються для втручання у внутрішні справи України, зокрема, з метою тиску на судових виконавців тощо.

Окупація за потурання української міліції

Як же реагують на інформацію про масштабні правопорушення росіян органи української влади? Ми отримали від СБУ, МВС, Фонду держмайна, Мін’юсту, Мінтрансу, МЗС, Кабміну тощо фактичне підтвердження того, що такі дії ЧФ РФ є незаконними. Проте жодна кримінальна справа не порушена, а деякі адміністративні справи роками не розглядаються місцевими судами, котрі перебувають під впливом ЧФ РФ.

Тотальну бездіяльність проявили і органи прокуратури. Згадаємо доручення Президен­та Віктора Ющенка, дане Ге­неральному прокурору Медведьку щодо розслідування факту наруги над прапором України морськими піхотинцями РФ на маяку «Херсонеський» 29 квітня 2007 року. Українська прокуратура переадресувала розслідування цього факту прокуратурі Північнокавказького військового округу Росії, а та, звісно, не помітила «порушення законодавства РФ». Безкарними залишилися і дії першого заступника голови Севастопольської міськ­держадміністрації Володимира Казаріна, який на мітингу закликав городян допомогти російським військовим захищати «їхні маяки», «як ми це робили на Перекопі і біля Ялтинського маяка». За потурання СБУ чиновник умив руки і лишився працювати, лише не на ту країну...

Окремо слід зупинитися на діях міліції в Криму, бо саме вона мала б захищати маяки від самоуправства «чорноморців». Міністр внутрішніх справ Юрій Луценко, виступаючи в Севастополі на День Конституції 28 червня 2006 року, обіцяв силами МВС забезпечити виконання рішень судів про повернення маяків, але досі цього не зробив. Міліціонер Олександр Попович був єдиним правоохоронцем, який таки змусив відкрити ворота маяка «Сарич» і опитав представників російської адміністрації у рамках розслідування можливих правопорушень із боку ЧФ РФ. І що? Перед виборами–2007 україномовного Поповича незаконно звільнили з посади заступника начальника Балаклавського райвідділу МВС, призначивши на його місце донецького хлопця. А український керівник маяка «Сарич» Юрій Ле­щен­ко не може виконувати свої обов’язки через збройну окупацію об’єкта росіянами.

Отже, іноземні війська, за потурання місцевих чиновників і правоохоронців, подекуди фактично призупинили дію законодавства України, вивісили російські прапори, збирають квартплату на свою користь, організували відділення північнокавказької прокуратури з відповідними табличками.

При цьому уряди міняються, а офіційний Київ як не знав з початку незалежності, що робити зі «спайкою» фактичних окупантів та їхніх симпатиків із числа функціонерів кримських владних і правоохоронних структур, так і досі не знає.

Ціна питання

Ціна питання сьогодні — мільярди доларів. Їх Україна могла б отримувати як орендні платежі, а заодно — відкрити можливості для розбудови морської інфраструктури Криму. Адже наразі через перебування ЧФ РФ не розвиваються Севастопольський і Феодосійський порти. Зокрема, у російської сторони в Севастополі є 6 тис. погонних метрів причалів, а в місцевого порту — лише кілька десятків метрів.

Ми вже писали Мінфіну, Мін’юсту, МЗС і Кабміну, що угода про взаємні розрахунки віж Україною і РФ від 1997 року дозволяє запровадити з 2008–го прямі орендні платежі в разі повного погашення заборгованості за газові борги України. Ці борги були створені на початку 1990–х і мали бути покриті протягом десяти років, починаючи з 1997–го. Загадані в угоді 97,75 млн. доларів, на які Росія в рахунок орендної плати щороку погашає український газовий борг 1990–х років, є лише часткою цього боргу. І ніхто не забороняє Україні повертати Росії інші частки або й увесь борг, а провівши інвентаризацію, запропонувати росіянам платити прямими платежами повну ринкову вартість флотської оренди.

Вирішення цього питання забезпечило б величезні доходи до держбюджету. Але органи влади України чомусь гальмують, демонструють неузгодженість своїх позицій щодо ЧФ РФ.

Заступник міністра закордонних справ Юрій Костенко 3 липня 2007 року відповів на запит «Студентського братства»: «МЗС наразі вивчає питання щодо можливого дострокового погашення Україною заборгованості перед РФ із наступним переходом до ринкових принципів розрахунків за тимчасове перебування ЧФ РФ на території України... На сьогодні відповідної згоди серед усіх причетних міністерств та відомств поки що не досягнуто, однак робота триває». Тоді ми поцікавилися у профільного міністра юстиції, чи є юридичні можливості вирішення цієї проблеми. Олександр Лавринович 12 жовтня поінформував, що насправді із МЗС до Мін’юсту навіть не зверталися.

А тим часом Україні в березні 2008 року, тобто вже в цьому місяці, зарахують лише 97,75 млн. доларів річної оренди, тобто по 50 центів за метр кримського узбережжя на весь рік...

Проблема орендних платежів за перебування ЧФ РФ в Україні полягає також у тому, що українська сторона (Міністерство фінансів) з невідомих мотивів погодилося на пропозицію російської сторони, що і після 2017–го — року, передбаченого угодами–1997 виведення ЧФ РФ Україна буде змушена продовжувати списувати свої сумнівні борги 1990–х років ще протягом більш як трьох років. Очевидно, росіяни використають цей «ляп» Мінфіну, аби залишити свій флот у Криму і після 2017–го.

Ціна питання завтра — відрив Криму від України, чому готові сприяти російські вояки, які нікуди вибиратися не збираються, подібно до своїх колег у Придністров’ї.

Та що там завтра і що там Крим! Хіба не дивно бачити вже сьогодні представників російського Чорноморського флоту навіть не в Криму, а на Азовському узбережжі Херсонщини — на навігаційній станції «МАРС–75» у Генічеську? Молдовське місто Бендери на правому березі Дністра теж не асоціювали із сепаратистським Придністров’ям, поки його не допомогла відірвати від «материкової» Молдови російська 14–та армія...

Олег ЯЦЕНКО
голова ВГМО «Студентське братство», слухач Академії держуправління при Президенті

ПОЗИЦІЇ

Вони нахабніють — ми маємо реагувати

Уже зараз Міністерство закордонних справ Росії не соромиться пояснювати захоплення об’єктів держмайна України, що не згадані у двосторонніх угодах, необхідністю захисту кримчан (чи не від української юрисдикції?). «Російська сторона вважає, що безпека об’єктів ЧФ РФ на території України через їх специфічний характер має важливе значення не лише для військових формувань флоту, а й для населення місць їх базування, а тому вжиття заходів із забезпечення безпеки цих об’єктів не може пов’язуватися із їх статусом відповідно до базових угод з питань перебування ЧФ РФ на території України», — йдеться в заяві російського МЗС. Коментарі, як кажуть, зайві.

Далебі. Через політичні проблеми в Києві, зміну урядів тощо якось «забулася» навіть згода росіян на інвентаризацію об’єктів ЧФ РФ у Криму, досягнута в 2005 році. Сьогодні російській стороні вдалося нейтралізувати дії органів влади України в цьому напрямі, підмінивши їх новими переговорами про «базові принципи» інвентаризації.

«Студентське братство» відкидає домінуюче сьогодні уявлення про те, що вирішення основних проблем базування ЧФ РФ в Україні залежить винятково від згоди Росії на інвентаризацію захоплених нею об’єктів держмайна України та від нових дипломатичних домовленостей.

Ми закликаємо новий уряд, органи виконавчої влади вжити заходів, які не потребуватимуть підписання нових угод, й послуговуватися вже ратифікованими угодами від 1997 року, що зобов’язують ЧФ РФ діяти в рамках законодавства України. Постановою Кабінету Міністрів України необхідно передати право управління та перевести на баланс відповідних органів влади кожен об’єкт держмайна України, яким зараз користується ЧФ РФ без договорів оренди. Почати можна із «об’єктів спільного користування», які «чорноморці» використовують в односторонньому порядку (наприклад, 44–й спортклуб і 57–й яхтклуб, 65–та стоматполіклініка з судмедлабораторією флоту, причали, будинки офіцерів у Севастополі та Феодосії, 91–й судоремонтний завод із базою відпочинку тощо).

Для проведення інвентаризації треба скасувати п.3 постанови Кабміну №246, що узалежнює проведення інвентаризації від узгодження її механізму з російською стороною, і забезпечити реалізацію права центральних органів влади України брати на облік та оцінювати власне майно незалежно від російських військових, які його використовують.