Без права на сепаратизм

У 2004 році так званий Всеукраїнський з’їзд депутатів усіх рівнів у Сіверськодонецьку сприймався як така собі «їхня відповідь Майдану» — вияв паніки в команді Віктора Януковича після втрати ініціативи на президентських перегонах. «СС–2» затіяли після того, як «помаранчева» команда вдруге підійшла до повноти всієї влади в Україні. Але якщо у 2004–му «сенсом» з’їзду були шантажистські заклики до федералізації, від’єднання ПіСУАРу від України тощо, то цього разу «януковичі» «штовхали» значно поміркованіші, навіть дуже банальні гасла. Їхньою метою було трохи підняти підупалий рейтинг Партії регіонів. Уже після з’їзду можна стверджувати: мети навряд чи досягнуто.

«Тільки прошу вас: давайте без провокацій!»

Поїздка до Сіверськодонецька була бажаною і водночас вельми пікантною для багатьох журналістів центральних ЗМІ. По–перше, імідж зібрання «депутатів усіх рівнів»: Служба безпеки України задовго до з’їзду попередила його організаторів та учасників про неприпустимість повторення закликів першого такого форуму, що відбувся тут 2004 року. По–друге, рівень резонансу та масовості: окрім чотирьох тисяч делегатів, під Льодовим палацом, орендованим за фантастичну суму — 5 млн. гривень, мали зібратися натовпи пікетувальників як із проросійськими, так і з націоналістичними гаслами, тобто були підстави очікувати сутичок. Тож не дивно, що тільки з Києва на Луганщину виїхало майже двісті журналістів. Партія регіонів надала до послуг медійників чартерний літак, але всіх він умістити не міг. Крім того, не всі (у тому числі — кореспондент «УМ») бажали добиратися коштом «Регіонів» і, відповідно, потрапляти у залежність до організаторів. Як з’ясувалося згодом, журналіст «УМ» обрав автобус недаремно: вже при відльоті до Києва депутати–«регіонали» «забули» представників преси в луганському аеропорту, а коли літак завернули, довго обурювалися.

Колона автобусів із представниками ВО «Свобода» та Української партії, організацій УНА–УНСО, «Патріот Укра­їни», «Тризуб» тощо вирушила до «міста сепаратистської слави» у п’ятницю звечора.

«Націоналістичні» автобуси зустрічали співробітники Державтоінспекції, які, втім, не перешкоджали просуванню вперед. Сіверськодонецьк ще спав — біля Льодового палацу, всупереч очікуванням, ніякі опоненти не кучкувалися. Про запланований з’їзд тут нагадував хіба що величезний банер із привітанням делегатів та порожні агітаційні намети «регіоналів» та комуністів.

«Станете тут. Перед вами будуть мої хлопці, а за ними — представники Партії регіонів і їхні соратники, — звернувся до націоналістів сивочолий підполковник МВС, ділячи Україну на два табори міліцейським кордоном. — Тільки прошу вас: давайте без провокацій! Ви спокійно робите свою справу, а ми виконуємо свою роботу». На це Михайло Ратушний, який нещодавно взявся розкручувати проект «Українська партія», запевнив, що провокації у плани правих не входять: «Ми лише намагатимемося захистити цілісність Української держави, що прописано в Конституції».

Прихильники з’їзду почали підтягуватися тільки після дев’ятої ранку. Розташувалися, як і задумував міліціонер, без прямого контакту з опонентами. До правих додалися представники «Пори», Молодого Народного руху та інші. Пікет проукраїнських сил мав чисельність загалом понад півтисячі осіб, прихильників «Регіонів», «вітренківців» та комуністів було приблизно втричі більше. Забігаючи наперед, скажу, що мітинги й пікети як мирно почалися, так і закінчилися. Виявляється, навіть у такому знаковому місті можна без якихось негативних наслідків скандувати: «Бандера й Шухевич — це наші герої, вони воювали за нас із тобою!».

Хотів поскаржитися Януковичу — отримав стусанів

Місцеві мешканці не виказували особливої зацікавленості в тому, що відбувається. Коли до Льодового палацу підігнали кілька автобусів із бійцями спецпідрозділу «Беркут», до кореспондента «УМ» підійшла перехожа й запитала, що відбувається. На новину про з’їзд під головуванням Януковича вона відреагувала так: «Наче вже ж був один! Тоді просили не забирати російську мову з телевізора, бо в мене, наприклад, чоловік майже нічого не бачить, а української не розуміє, тому просить перекладати. Але ж ми проти сепаратизму! А вони взялися ділити Україну»...

У цей час біля філії Ощадбанку вишикувалися люди літнього віку — скупчившись, чекали своєї черги, аби зареєструватися й отримати обіцяну урядом Тимошенко тисячу гривень. «Ти чого так рано? Думаєш, буде велика черга?» — випитувала одна бабуся в іншої. Та була поінформованою і свідомою: «Сьогодні ж Віктор Федорович приїжджає! Треба встигнути послухати його. Та й не дуже я хочу, щоб він бачив, як я стою за Юлькиними вкладами. Все–таки він — мій кумир».

Але принаймні для одного з виборців Віктора Федоровича він перестав бути кумиром. Приїхавши на площу перед палацом, Янукович виступив зі сцени перед вуличними прихильниками, «наїхав» на СБУ, яка «запрошує на допити наших однодумців», відтак попрямував через натовп людей до приміщення. У цей момент до нього підскочив літній чоловік: «Вікторе Федоровичу, я за вас голосував! Допоможіть у моєму питанні!». Дядька повалила на землю міліція, а «кумир» із посмішкою, ніби це його й не стосувалося, попрямував далі.

Чоловік виявився Дмитром Нечи­рьовим із села Валуйське Станично–Луганського району. Розмовляючи з кореспондентом «УМ», він усе ще перебував у шоковому стані, не вірячи в те, що сталося. «Коли до нас у село проводили газ, із мене і ще майже з дев’яноста чоловік узяли великі гроші й фактично обікрали. Чотири роки я намагаюся добитися до Януковича, і все марно! А за нього ж уся наша сім’я вже тричі голосувала. То навіщо ж ми віддавали за нього голоси?!» — важко приходив до тями побитий Нечирьов.

Наша після гарна й нова...

Усередині Льодового палацу атмосфера нагадувала «старі добрі» радянські часи. Їжу продавали за дуже демократичними цінами — скажімо, шашлик коштував сім гривень. Майже такою самою популярністю користувалася ідеологічна преса, матеріали в якій рясніли заголовками на кшталт «Родіна в опасності» або «ЗаУПАрили».

Українською мовою ведучі оголошували хіба що про присутність делегацій з областей. Цікаво, чи могли дві–три особи з Івано–Франківська представляти всю область, де Партію регіонів підтримує не більше 5 відсотків виборців? Посмішку викликало і представлення міжнародних дипломатів, серед яких фігурували й гості з Нігерії. Найчисельнішою ж із закордонних була делегація Росії на чолі з Костянтином Затуліним — членом комітету Держдуми РФ у справах СНД. Після участі в подібних заходах 2004 року нова українська влада оголосила Затуліна персоною «нон грата», але та заборона на в’їзд уже давно знята. Втім цього разу одіозний депутат не проголошував радикальних гасел. Хіба що не вельми дотепно, зате дошкульно пройшовся по Хоружівці, з якої нібито походять навіть предки «ефіопа Пушкіна».

Гоголь для Табачника і «суфлери» для Януковича

Загалом саме засідання було нудним. «Розвеселяли» його хіба що прапори в залі, переважно синьо–жовті, герби областей під стелею, плакати на трибунах («Два языка — один народ» тощо). Промови ораторів важко було назвати «програмними», нових ідей також не пролунало. Говорили звичними штампами: про утиски російської мови, спроби «націоналістичної влади» «переписати історію» і визнати УПА тощо. «Дійшло до того, що у шкільній програмі немає Гоголя, бо він говорив російською, а Булгаков взагалі заборонений», — пересмикував факти екс–віце–прем’єр Дмитро Табачник, чим викликав дружній сміх і здивування серед журналістів. «За даними інституту, який займається економікою України та Росії, при вступі до НАТО товарообіг України з РФ і Білоруссю впаде», — продовжував аргументацію ще один «регіонал» В’ячеслав Богуслаєв.

Віктор Янукович читав текст з уже звичних прозорих пюпітрів–«суфлерів», ще раз заявив про спроби силових структур зірвати з’їзд, звернув увагу на спроби пов’язати «СС–2» із сепаратистськими акціями Косова, але потішив анонсом: «Усі ті, хто бажав би почути з трибуни з’їзду якісь антиконституційні заклики, — будуть глибоко розчаровані».

З’їзд тривав лише три годин і без обговорення підтримав заздалегідь підготовані ідеологічні резолюції. Головний компартієць Петро Симоненко закликав провести наступний етап зібрання у Києві.

На тому й роз’їхалися — до наступних зустрічей. Якщо такі ще будуть, адже й «Сіверськодонецьк–дубль два» не мав якогось сенсу, важливого для української політики, не кажучи вже про життя людей.

ЗА ЩО ГОЛОСУВАЛИ

«ПроФФесор» напише «білу книгу насильницької українізації»

З’їзд у Сіверськодонецьку виступив з ініціативою формування всеукраїнського комітету щодо проведення референдуму з питань НАТО за участю як парламентських, так і непарламентських партій. У резолюції, підтриманій делегатами форуму, міститься також рекомендація лідерам депутатських фракцій звернутися до НАТО з вимогою зібрати засідання з «українського питання» напередодні Бухарестського саміту НАТО і не підтримувати приєднання України до Плану дій щодо членства в Альянсі.

Крім того, з’їзд проголосував за проведення 2 квітня цього року всеукраїнського громадського форуму «Проти мілітаризації України».

«СС–2» запропонував створити громадську правозахисну організацію «Рада правозахисників» «для контролю над діями влади в етнокультурній сфері» та щоб привернути увагу світової громадськості до проблем захисту російської мови в Україні й видати для цього «білу книгу насильницької українізації і порушення прав людини».

З’їзд у Сіверськодонецьку вважає за необхідне звернутися до МЗС України з вимогою внести в новий базовий договір між Україною і ЄС спеціальний розділ про зобов’язання держави дотримуватися міжнародних зобов’язань і прав людини.

«Розглянувши питання щодо фальсифікацій історичного минулого України, з’їзд визнав за необхідне попередити органи влади про відповідальність за антиконституційні дії, перевищення повноважень і надання свідомо неправдивої інформації, насамперед щодо проблеми Голодомору, діяльності нацистських злочинців і ОУН–УПА», — йдеться в резолюції з’їзду.

З’їзд також схвалив декларацію прав російської культури і культур інших народів України й хоче запропонувати Всеукраїнському форумові інтелігенції, що пройде в Києві в березні цього року, власний проект гуманітарного розвитку України.

ПОКАЗОВО

Головний «донецький» Рінат Ахметов не приїхав на з’їзд нібито через недугу, хоча того ж дня сидів зі своїм «грипом» на стадіоні під час матчу «Шахтар» — «Закарпаття».
А ось найближчий соратник Ахметова — Борис Колесников — на «СС–2» був.

* * *

Серед «правих» учасників пікету були також і представники партії «Велика Україна», принаймні носії партійних прапорів. Саме «Велику Україну» (точніше, викуплений бренд) називають новим проектом Віктора Балоги: голова секретаріату Президента нібито має намір зібрати в ньому частину «Нашої України» й «ахметовсько–колесниківське» крило ПР. Так що піар–кампанія «Великої України», можна вважати, почалася вже в Сіверськодонецьку.

* * *

Як повідомляє «УРА–інформ», у день з’їзду правоохоронці затримали трьох прихильників руху «Донецька республіка» з відповідними прапорами: на «сепаратистську» символіку цього дня було накладено табу.

* * *

Серед дещо несподіваних делегатів «СС–2» фігурувала також екс–голова Житомирської облради Ірина Синявська. Вона була обрана в облраду за списками «Нашої України», але позбавлена «нашоукраїнцями» депутатства на основі закону про імперативний мандат — за входження в коаліцію з обласними «Регіонами». Попри відсторонення від обов’язків, Синявська продовжує ходити на роботу і, по суті, є другою головою обласної ради (поруч із БЮТівцем Віталієм Французом).