«Сама думка про мене як Едіт Піаф була абсолютно божевільною! Але Олівер чомусь вважав її очевидною. Коли він мені про це сказав, я вирішила не сперечатися — яка може бути суперечка з ненормальним. А потім прочитала сценарій... І захотіла стати такою ж божевільною, як він!».
Так тепер уже «оскароносна» Маріон Котійяр розповідає про те, як вона погодилася зіграти роль легендарної французької співачки у фільмі Олівера Даана «Життя в рожевому кольорі». Із «божевіллям» актриса вгадала — завдяки цій роботі Маріон посправжньому прославилася, здобула чимало нагород (серед яких «Оскар» для неї далеко не найголовніша) і любов та шану співвітчизників. Хоча ризикувала неабияк, адже Піаф — фігура для французів настільки культова, що невдала спроба могла покласти край кар’єрі молодої кінозірки...
До успіху — на «Таксі»
Власне, десять років тому Маріон сама було ледве не «зав’язала» з кар’єрою. Хоч як парадоксально тепер звучить, але до цього її спонукала участь у фільмі Жирара Піреса і Люка Бессона «Таксі». Зігравши у свої трохи за 20 роль подружки шаленого водія, Котійяр вирішила, що на її акторському майбутньому можна ставити хрест: мовляв, хто ж тепер візьме її в кіно для іншого амплуа, окрім «симпатичного личка з гарненькою фігуркою». Але номінація на найпрестижнішу кінопремію Франції «Сезар» переконала дівчину, що поспішати з такими рішеннями не варто. А побачивши, що саме завдяки «Таксі» її помітили й почали запрошувати у серйозні фільми солідні режисери, Маріон геть заспокоїлася і в наступних серіях пригод таксиставідчайдуха грала вже із задоволенням.
У тому, що маленька Маріон стане актрисою, родичі не сумнівалися ще з дня її народження — 30 вересня 1975 року. Ну який же ще фах може обрати донька театральних актриси й режисера (тато ЖанКлод навіть заснував власну театральну групу «Котійяр»)? Особливо якщо врахувати, що батько — ще й викладач акторського мистецтва. До речі, одним із улюблених предметів ЖанаКлода є мистецтво пантоміми — можливо, саме тому Маріон чудово володіє жестами й мімікою, що неабияк допомогло їй і у фільмі «Життя в рожевому кольорі».
Ще дитиною дівчинка почала з’являтися на сцені — грала дітей у «дорослих» п’єсах або й виконувала головні ролі в дитячих, поставлених зумисне для неї татом. У 19річному віці Маріон вперше потрапила на телеекран, знявшись в одній із серій популярного американського телесеріалу «Горець». Роль була нібито й не визначна, але дівчину помітили й відтоді часто запрошували як у серіали, так і в кіно — зніматися в епізодах.
Так би й залишалася Котійяр актрисою телебачення і театру (до речі, вельми успішною), якби не «Таксі», куди її запросили після того, як дівчина отримала престижну театральну нагороду.
«Уві сні розмовляла з Піаф»
Щоправда, у майбутньої «оскароносиці» міг бути й інший шлях. Річ у тім, що вона від природи наділена чудовим голосом, брала уроки вокалу й, за оцінками фахівців, цілком могла б зробити кар’єру співачки. Та Маріон задоволена й тим, що вміння співати допомагає їй в акторській професії. До речі, після успіху фільму про Едіт деякі журналісти на повному серйозі цікавилися, чому актриса сама не співає за свою героїню. «Сподіваюся, ви жартуєте? — вжахнулася Котійяр, відповідаючи на одне з таких запитань. — Я, звісно, непоганої думки про свій голос, але як можна бодай припустити, що хтось здатен заспівати так, як Едіт?!».
Втім навіть просто розтуляючи рота під плюсову фонограму видатної співачки, Маріон виглядає так природно, ніби співає сама. Дівчині вдалося так вжитися в роль, так вдало відтворити рухи Едіт, що їй аплодували навіть найприскіпливіші критики. І це не кажучи вже про те, що 32річній красуні Котійяр вдалося ідеально перевтілитися у крихітку Піаф як у її 20, так і в 47, коли співачка внаслідок хвороб і споживання наркотиків виглядала на всі 80. «Коли гримери сказали режисерові, що перетворити мене на стару розвалюху просто неможливо, я ридала і умовляла їх бодай спробувати», — згадує Маріон. І зізнається, що ніколи ще не почувалася такою щасливою як тоді, коли після багатьох невдалих спроб з неї таки зробили «бабусю».
Однак самим лише гримом у таких випадках не обійдешся, потрібен іще й неабиякий акторський талант. І хай тепер недоброзичливці іронізують: мовляв, щоб отримати «Оскара», досить зіграти когось дуже несхожого на себе (от як розкішна Шарліз Терон за роль страшної, спитої маньячки у фільмі «Монстр»). Свого «золотого чоловічка» Маріон Котійяр отримала цілком заслужено, ставши всього лише третьою актрисою в історії Франції, яка здобула нагороду Американської кіноакадемії.
Хоча для самої актриси, як вона зізнається, найжаданішим був усетаки «Сезар». «Коли граєш у французькому кіно, про «Оскар» не думаєш. А «Сезар» — це визнання співвітчизників, це те, про що мріє кожен француз, який мислить себе актором», — пояснює Маріон.
До слова, цією нагородою була відзначена тільки Котійяр — як найкраща актриса, — тоді як власне фільм La Mоme (саме так — «Маленька» — стрічка називається у французькому оригіналі) премії не отримав. Щиро кажучи, в історії французького кіно хтось може знайти і вдаліші спроби екранізувати трагічну історію великої Піаф. Тим більше підстав для гордості у Маріон, яка полонила серця критиків саме своєю грою.
За словами актриси, вона «жила цією роллю» понад сім місяців й уві сні часто розмовляла з Піаф, розпитуючи, як би вона повелася в тій чи іншій ситуації. «Це були сім місяців найбільшого задоволення, яке я будьколи отримувала від своєї роботи! — каже Маріон і щасливо усміхається. — Мені соромно зізнаватися, але раніше я знала Едіт лише за кількома її піснями, — (червоніє). — І навіть не уявляла, якою глибокою драмою було насправді життя цієї маленької, але такої великої жінки».
ВИБРАНА ФІЛЬМОГРАФІЯ
2009 — «Вороги суспільства», «Дев’ять» (обидва — у виробництві)
2007 — «Життя в рожевому кольорі»
2006 — «Добрий рік», «Чесна гра», «Ти і я»
2005 — «Чорний ящик», «Марія», «Небо і земля», «Кавалькада»
2004 — «Довгі заручини», «Невинність»
2003 — «Велика риба», «Закохайся в мене, якщо наважишся», «Таксі3»
2002 — «Приватне розслідування»
2001 — «Приємні речі», «Ліза»
2000 — «Таксі2»
1998 — «Таксі»