Пентаграма — надія євреїв?

Установчі збори Парламентського клубу Всесвітнього конгресу російськомовного єврейства заплановано на 6—7 березня. Сайт ВКРЄ повідомляє, що на це зібрання до Києва з’їдуться російськомовні законодавці з Ізраїлю, США, Росії і України, які «шукатимуть шляхів вирішення актуальних питань міждержавних стосунків». Неважко уявити російськомовних законодавців у Росії і навіть в Україні, але як такі доносять свою думку в парламентах США й Ізраїлю? Виявляється, клуб об’єднає не так русофонів, як «радянських» за походженням. А поділ народу за мовною ознакою (на «хороших» і «націоналістів») застосовується для підкорення не лише українців.

На зібрання прилетять голова ВКРЄ Борис Шпігель, також депутат Держдуми Росії Леонід Слуцький, три депутатки ізраїльського Кнесету, член Асамблеї штату Нью–Йорк Алек Брук–Красний і співголова групи єврейських есдеків Соціал–демократичної партії Німеччини Сергій Лагодинський. Усіх прийматиме нардеп ВРУ Олександр Фельдман, який обіцяє забезпечити колегам зустріч із керівництвом Верховної Ради України. Кілька слів про учасників. Борис Шпігель, нещодавно призначений головою ВКРЄ — неубогий керівник дистриб’ютерської фармацевтичної компанії «БІОТЕК», сенатор від Пензенської області (про «гуманність» на медичній ниві невтомно плещуть злі язики). Брук–Красний, як нагадує Віктор Кацман з Нью–Йорка, полюбляє запрошувати «у російські представництва на задушевні бесіди під чарку посольської горілки» стареньких колишніх в’язнів гетто і ветеранів, не розголошуючи, що російські дипломати й представництво при ООН, як і власне РФ, недолюблюють державу Ізраїль і підтримують арабів. Ну а нардеп–БЮТівець Фельдман — голова Єврейського фонду України і президент Асоціації національно–культурних об’єднань, влітку 2004–го активно агітував національні громади «одностайно проголосувати за Януковича».

На думку журналіста–ізраїльтянина Леоніда Школьника, колишнього головного редактора єдиної в СРСР газети на ідиш «Биробиджанер штерн», основна мета створення отого «парламентського клубу» — активне лобіювання його членами інтересів Росії у країнах своєї парламентської присутності. А може, і плекання агентурної мережі впливу в різних країнах. «Кабінетники» породили ВКРЄ разом із Всесвітньою асоціацією російської преси та Міжнародною радою російських співвітчизників і щедро фінансують їх із державної скарбниці. З документів ВКРЄ (який створено у 2002 році за підтримки Міністерства закордонних справ РФ) має скластися враження, що він з’явився «для збереження культурних традицій і долучення до єврейської спільноти». Не вказується лише, яких саме традицій навчатимуть молодь за розробленими ВКРЄ освітніми програмами або в міжнародному дитячому таборі «Єврейський Артек». «Московські стратеги та їхні слухняні виконавці в середовищі закордонної діаспори розраховують одурманити нас духовно, а потім з нашою ж допомогою чинити свою мерзенну, неправедну справу», — пише Леонід Школьник і нагадує, що Кремль братається з ХАМАСом і продає зброю країнам, лідери яких погрожують «стерти Ізраїль з карти світу».

У свою чергу, активісти ВКРЄ, солідарні з керівництвом своєї земної «родіни», тішаться надією «стерти з лиця землі» Україну. У грудні минулого року, в час першого візиту до Ізраїлю як голова ВКРЄ, Борис Шпігель закликав тамтешніх політиків активніше протидіяти «героїзації поплічників нацизму в Україні, країнах Балтії, державах Центральної Європи». ВКРЄ також направила звернення до Президента України Віктора Ющенка з вимогою «відкликати» звання героя для Шухевича. Наприкінці січня мешканець Ізраїлю Агвідор Ескін у статті «Украинских фашистов — под русский сапог!» писав, що «варто серйозно розглянути кроки, що сприятимуть поверненню України в склад Росії», і закликав колег «переконати уряд Ізраїлю і євреїв діаспори обірвати контакти з Україною». Ескін має багату й дивну біографію. У 1972–му його, 14–річного, затримало московське КДБ за поширення листівок про Солженіцина. Утім наступного року юний політик уже навчався у престижному музичному училищі. У 1979–му емігрував до Ізраїлю, і в 1994–му організував у Тель–Авіві акцію на підтримку російської війни в Чечні. Нині, окрім іншого, є «сеньйором» у Євразійському союзі молоді. Спільно з євразійцями він 10 лютого цього року влаштував перед Посольством України в Ізраїлі демон­страцію проти визнання героїв УПА, подер на клапті український прапор. А 12 лютого був уже в Москві, де на прес–конференції в «РІА–Новості» разом із Наталкою Вітренко, Алєксандром Дугіним і Павлом Заріффулліним переконував московські ЗМІ, що «не можна, щоб Ющенко зумів поставити під сумнів те, що святе для нас з вами». Утім Ескін — не україножер. Він про­сто «служить Росії». Так само люто він торік нападав на естонців («Стерти Естонію з карти світу!»), коли в Таллінні взялися перенести пам’ятник радянським солдатам. І кидався на американських євреїв, які «зрадили Батьківщину» (хоча, за словами Софії Гандлер із Нью–Йорка, більшість євреїв–вихідців із СРСР вважають батьківщиною не Росію).

Досі з допомогою людей, які так і не позбавилися «совкової» психологічної установки, твориться липке однобарвне покриття для світу, хвилі впливу по якому пливуть із Кремля. Такий от глобус із серпом, молотом і червоною пентаграмою. Слабо тішить, що більшість індивідуумів потрапляють у ту липучку несвідомо. Сумно, що одним із основних «серверів» цього покриття стає Київ...