«Великі українці»: здрібнення на межі зникнення?

«Великі українці» — проект, який тривав у телепросторі менше, ніж його реклама. В ефірі з’явилися лише дві програми, причому перша, від 16 листопада — так би мовити, лабораторна, адже вона була присвячена критеріям вибору «національних велетів». Дискусій вони викликали масу, і в цій хвилі, як нам здалося, переважали думки про одіозність і сумнівну концепцію телешоу. Українці розгубилися у своїх великих, у чужинцях, яких пропонувалося визнати великими українцями, і, зрештою, скептично посміялися, коли поміж претендентів ледь не з’явився Володя Ульянов–Ленін.

Перший ефір проекту, за даними «Телекритики», отримав рейтинг 8, 92%, другий, що вийшов на «Інтері» 21 грудня, — 6%. Відтоді «звичайні» українці більше не бачили «Великих». Проект зазнав фіаско?

Show must go on?

«Який крах проекту? Чутки ходять, а нас ніхто не питає, — каже в телефонній розмові з «УМ» шеф–редактор проекту Вахтанг Кіпіані. — Насправді ці чутки недоречні». Кіпіані запевняє, що проект перебуває в процесі виробництва документальних фільмів про ту сотню великих українців, яких обрали глядачі під час голосування упродовж серпня—грудня минулого року. «Бі–Бі–Сі на зйомку фільмів витратило дев’ять місяців, а ми встигаємо вкластися у три, — зазначає шеф–редактор. — Дати ефіру ще немає, але думаю, що фільми покажемо у квітні».

«За проект заплачено чималі гроші, тому він з екранів не зникне ні в якому разі, його просто розтягують, — коментує «УМ» експерт «Телекритики» Отар Довженко. — Їм треба затягувати, аби раз по раз підіймати рейтинг».

Загалом же відомі українські медіа–критики зазначають, що, попри невдачі на старті, рейтинговий потенціал проекту — ще попереду і причина його провалу не комерційна, а соціальна. «Я думаю, що проект приніс достатньо грошей і рейтингів. Та чи досягнуто конкретної мети: якимось чином перевести це з телевізійної площини в суспільну і перетворити на всенародні вибори великих українців? Я вважаю, що ні, — зазначає Отар Довженко. «Якби цей проект був реалізований за участю компетентних осіб, то отримав би, звичайно, більший резонанс», — додає головний редактор журналу «Телекритика» Наталія Лігачова.

«Яка країна — таке і шоу»

Тож у чому помилка організаторів проекту? Експерти одноголосно стверджують: основним недоліком ще на старті стало залучення до дискусії політиків і представників шоу–бізнесу: Володимира Зеленського, братів Кличків, Петра Симоненка... «Домовлялися, що у проекті не братимуть участі депутати, а лише науковці, професори та дослідники, а запросили Симоненка! Після його виступу у студії проект, на мою думку, помалу почав втрачати свої позиції. У нас дуже заполітизоване суспільство, а сам список великих українців ділить людей», —розмірковує заступник директора Інституту історії України НАН України Станіслав Кульчицький.

«Такої домовленості не було: ні щодо запрошення політиків, ні щодо голосування за них у проекті. Під час першого шоу ми обговорювали, чи варто виключати сучасних політиків із «кандидатів у великі», так би мовити, занести їх до «чорного списку». Але люди проголосували проти будь–яких «чорних списків», тому політики в нас присутні», — пояснює «УМ» Вахтанг Кіпіані. Як стверджують медіакритики, самі ж творці проекту дуже розчарувалися в долучені до дискусій політиків. «Кіпіані неодноразово говорив, що це була помилка. Я так розумію, що Савік Шустер теж не в захваті від цього», — каже Отар Довженко.

Деякі історики взагалі вважають, що дискусії в студії — це провокація. «Цей проект спрямовано на те, аби зруйнувати ті справді високі моральні устої українства. Я вважаю, що це — широкомасштабна провокація, аби принизити роль справжньої української еліти», — обурюється доктор історичних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка Володимир Сергійчук, який вже ось 15 років пише книгу про великих українців. «У нас на телебаченні головні зірки — це політики. Але коли вони запросили Симоненка, то певною мірою, втратили своє обличчя, — коментує Отар Довженко. — Можна було пожартувати раз, два, але всерйоз обговорювати це на всеукраїнському рівні і давати комусь стимул голосувати за таких кандидатів, як Ленін, — це маразм».

Політична складова присутня була в програмі винятково для рейтингів, вважає Довженко, адже «для телевізійників, якщо аудиторію не поділиш — то і не поїдеш». «Це складний проект у країні, де немає єдиної історії. Вона твориться на очах. І війна за УПА і за Червону армію ще не закінчена, думки людей розділяються. Тому яка є країна, таке і шоу», — слушно підсумовує Кіпіані.

Історія розсварює

Тож виникає питання: чи можна об’єктивно обрати великого українця? Історики вважають, що ні. Кажуть, бракує чітко визначених критеріїв відбору і, крім того, у списку справді було багато людей, які не мають відношення до України. «Нас звинувачують у тому, що ми розсварюємо країну, а ми вперше в історії дали людям можливість висловитись, хто, на їхню думку, герой! З першого дня нам закидають, що ми не так це робимо. Але треба знати факти про проект, — каже Вахтанг Кіпіані. — Вдалий проект чи невдалий? Є єдиниий критерій — це рейтинг». Справді. І саме з цим критерієм у «Великих українців» не склалося, принаймні досі.

«Проте є одне «але», — каже Отар Довженко. — Проект не виконав своєї соціальної ролі. І справа тут не тільки в політиках, а в тому, як все було організовано, і в самому Шустері, який не вміє модерувати дискусію між культурними авторитетами, а от організувати дискусії між Симоненком і Богословською він вміє прекрасно».

Він живий. Він ще не вмер...

Думка переважної більшос­ті «гуру телекритики» така: проектові не дадуть померти, він розвиватиметься, хіба що, можливо, іншим штибом. Наталка Лігачова доволі оптимістично змалювала комерційне майбутнє «Великих українців» у розмові з кореспондентом «УМ»: «Думаю, буде ще друга хвиля популярності. З іншого боку, я вважаю, що канал у гонитві за рейтингом перетворив проект у шоу з політиками, що, по суті, нічим не відрізнялось від «Свободи слова».

ЧУЖИЙ ДОСВІД

«100 великих»  — всесвітньо відомий проект–дітище Бі–Бі–Сі був реалізований наприкінці 2001 року. На меті організатори мали так звані «всенародні» вибори найвидатніших особистостей Великобританії. Проект виявився настільки успішним, що право на нього було продано Бі–бі–Сі у 16 країнах світу. Своїх «великих» свого часу визначили у Великобританії, Німеччині, США, Канаді, Бельгії, Іспанії, ЮАР, Нідерландах, Чехії, Фінляндії, Румунії, Португалії, Франції, Болгарії й Аргентині. Цікаво, що в окремих країнах вносили свої нюанси у проект, і не скрізь він видався удалим.

У Канаді списку «великих» кандидатів узагалі не існувало. Жителі могли обирати кумирів на власний розсуд, але за однієї умови: претендент повинен бути народжений на території сучасної Канади. У результаті назбиралося аж 10 тисяч «великих канадців»! Проголосувало ж упродовж проекту 1,4 мільйона осіб. Далі проект шляхом визначення топ–сотні дійшов до свого логічного завершення.

  А от у Південно–Африканській Республіці не врахували делікатних моментів історії — і шоу зазнало краху та завершилося скандалом.

Вельми неприємним для істориків та прихильників демократії виявився фінал проекту в Португалії: майже 160 тисяч голосів — 41% — було віддано за екс–диктатора Антоніо де Олівейра Салазара.