Льодові перегони в нікуди

Нині в Україні немає жодної бази для ковзанярського спорту — якщо не рахувати, що представників шорт–треку виручає столична «Крижинка». Та, попри спартанські умови, наші спортсмени примудряються виконувати нормативи для участі в престижних змаганнях і навіть іноді випереджати представників потужних ковзанярських країн. Як їм це вдається й на що можуть розраховувати наші ковзанярі надалі, «УМ» розповів державний тренер України з ковзанярського спорту Віктор Харламов.

«За кордоном тренуватися дешевше, ніж удома»

— Наскільки поширені ковзанярський спорт і шорт–трек в Україні?

— У світі це справді популярні зимові дисципліни, які мають давні традиції. Ковзанярський спорт — доступний, бо не потребує складного екіпірування. На жаль, у нас він не надто поширений. Скажімо, чемпіонат України з шорт–треку зібрав усього 50 спортсменів. А колись імена українських ковзанярів гриміли на весь світ — срібний призер Олімпіади–1976 Юрій Кондаков, абсолютна чемпіонка світу–1977 Віра Бринзей, дворазовий чемпіон світу серед юніорів Валерій Гук, рекордсмен світу Роман Попадчук, Олександр Антипов, чемпіонка світу Тетяна Тарасова...

— Чи є в наших спортсменів належні умови для тренувань?

— До 1992 року в нас була штучна ковзанка на столичному Льодовому стадіоні (у районі ВДНГ. — Ред.), яка з 1974–го функціонувала без ремонту. Труби, по яких пробігала охолоджувальна рідина, вже розсипалися. Нині це наче пам’ятник минулій величі ковзанярського спорту України. Там узимку заливають природний лід, але це не вихід зі скрутного становища. Сьогодні весь світ катається під дахом на штучних ковзанках. Тому на початку жовтня наші ковзанярі від’їжджають на півтора місяця до Німеччини, де й готуються до сезону. До того ж саме там проводяться змагання, на яких можна кваліфікуватися на Кубок світу.

Торік Міжнародна федерація встановила часові нормативи на дистанціях 500, 1000, 1500 та 5000 м. Виконують їх троє наших спортсменів: Максим Педос, Ігор Дзюба й Олена М’ягких — саме їм і фінансуємо закордонні збори. Якщо вдається знаходити додаткові кошти, ці троє тренуються в Нідерландах, хоча там і дорожче. Зазвичай спортсмени мають два тренування на день, але це залежить від наших фінансових можливостей.

— А де ж тренується молодь?

— Резерву в нас практично немає. Ковзанярський спорт і шорт–трек жевріють у Шостці Сумської області. Там є лід, оскільки майже цілу зиму тримається мінусова температура. Проте ковзанка нестандартна — 330 метрів завдовжки замість звичних 400.

Через іржу стадіонів — до європейської «бронзи»

— У шорт–треківців теж усе так плачевно, як і в ковзанярів?

— Ні, вони мають трохи кращі умови, оскільки виручає державна база «Крижинка». Тренуються лише вдома, бо грошей не вистачає навіть на участь в етапах Кубка світу. На навчально–тренувальні збори за кордон не виїжджали вже десять років.

За три–чотири дні до змагань приїжджаємо на місце старту й використовуємо цей час для тренувань. Там за оренду льоду платимо сто доларів за годину, а щоб потренуватися стільки ж на «Крижинці», викладаємо... 700 гривень. Не знаю, чому так виходить... Шорт–треківці тренуються раз на день, а бажано б двічі.

На цій ковзанці займаються фігуристи, результати яких кращі за наші; функціонує дитячо–юнацька спортивна школа, дві школи з фігурного катання, хокейна школа. Нам просто не дадуть двічі на день тренуватися, бо перевагу віддадуть фігуристам, яким до медалей значно ближче.

— Чи передбачається будівництво спортивних арен, де могли б тренуватися наші ковзанярі обох дисциплін?

— Попередній міністр Віктор Корж обіцяв побудувати в Україні п’ять ковзанок, а ще до нього Юрій Павленко казав те саме. Поки що це лише слова. Бази повинні бути не комерційними, а державними — тоді можливий прогрес.

На жаль, у нас немає закону про спонсорство. У Канаді, наприклад, спонсори в чергу шикуються, бо їх звільняють від сплати податків. От у Броварах побудували просто розкішний комплекс, але він приватний і надає пріоритет масовим катанням. Чесно кажучи, я думаю, що найближчим часом ніякої державної бази не з’явиться, бо на її будівництво треба близько 10 мільйонів гривень.

— Чи розвивається шорт–трек, крім столиці, в інших регіонах України?

— Є ще ковзанка в Харкові, але збірна там тренуватися не може. Льодоприбиральному ком­байну більше 30 років — з нього сиплеться іржа, тече масло. А національна команда — це великі швидкості. Травми, які й так переслідують спортсменів, нам не потрібні. Та попри всі негаразди, наша естафетна четвірка у 2005 році стала бронзовим призером чемпіонату Європи. Минулого року ми вперше в історії потрапили до фінальної частини чемпіонату світу в естафеті, куди відбирають вісім найкращих за рейтингом команд. На останньому етапі Кубка світу ми випередили голландців (!), посівши дев’яте місце. Попереду — Корея, Канада, Китай, Японія, США. Серед європейців найсильніші італійці — срібні призери Олімпійських ігор, чемпіони Європи. Цього року наші естафетники фінішували дванадцятими з–поміж 27 країн світу — пристойний результат. У індивідуальних видах на етапах Кубка світу українці прориваються лише до 16 кращих.

«Шанси на Олімпіаду — невеликі»

— Чи тішить результатами нова генерація ковзанярського спорту України?

— Наша збірна із шорт–треку складається з 16–17–річних юнаків і дівчат. У такому віці вони вже виступають на чемпіонаті Європи, юніорському чемпіонаті світу. На юніорському Кубку Європи були серед призерів. Тетяна Горшечникова цього року за свої кошти їздила до Канади, де виконала норматив для участі в чемпіонаті світу серед юніорів, що відбувся у Китаї. А ось на політ до Китаю грошей не знайшлося — й Таня залишилася вдома.

— Чи може один спортсмен виступати і серед ковзанярів, і серед шорт–треківців?

— Узагалі–то, існує велика різниця — радіус повороту в шорт–треку набагато крутіший, техніка бігу інша. Шорт–треківці можуть бігти й на «великих» ковзанах, а ковзанярам для участі у змаганнях із шорт–треку треба змінювати техніку, бо їх виносить із повороту.

Хоча абсолютний чемпіон світу, олімпійський чемпіон американець Девіс Шані ніколи не тренувався з ковзанярською збірною США — тільки з шорт–треківцями. Він виступає і на етапах Кубка світу з шорт–треку, проте не так вдало, як на «великих» ковзанах.

Є задум, і мене підтримує в цьому керівництво нашої федерації, звести на тренуваннях залишки фанатів–ковзанярів разом із шорт–треківцями. Останні виступають на внутрішніх стартах і в ковзанярському спорті, причому виграють у ковзанярів. Чому? Бо тренуються щодня.

— На Олімпійські ігри Україна зазвичай делегує по два спортсмени. Чи зміниться ця статистика у Ванкувері–2010?

— Якщо буде тільки одна «Крижинка» і стільки ж грошей, як сьогодні, наші шанси потрапити на Олімпіаду малі. Потрібно проводити централізовані збори, щоб «накатати» естафету, а можливостей для цього в нас, на жаль, немає.

Усього ж на Олімпіаді виступатимуть вісім найсильніших команд світу, в особистих змаганнях — 32 атлети. Рейтинг визначається за сумою балів на двох заздалегідь визначених етапах Кубка світу.

ДОВІДКА «УМ»

Ковзанярський спорт передбачає якомога швидше подолання дистанції на льодовому стадіоні по замкнутому овалу. Учасники змагань біжать парами: один по внутрішній, другий — по зовнішній доріжках. У програмі Зимових Олімпійських ігор чоловіки–ковзанярі представлені з 1924 року, жінки — з 1960–го. Розігрується шість комплектів медалей: на коротких дистанціях — 500, 1000 і 1500 м та довгих — 3000 (жінки), 5000 та 10000 м (чоловіки); а також командна гонка (з 2006 року), яку одночасно біжать три спортсмени з однієї збірної, час фіксується за останнім фінішером.

Шорт–трек — вид швидкісного бігу на ковзанах, який передбачає максимально швидке подолання дистанції по короткому овалу (як хокейний майданчик із бортами). У програмі Олімпійських ігор — з 1992 року. Розігрується особиста першість серед чоловіків і жінок у бігу на 500, 1000 і 1500 м й естафетна гонка на 3000 м — для жінок, 5000 м — для чоловіків.