Наталія Бондаренко: Торік мої Олена й Валерія потрапили в аварії. Бог нас про щось попередив

Ці дівчата переписали історію українського тенісу. Спочатку про себе заявила молодша з сестер Бондаренко — Катерина. У 2004–му вона першою з наших перемогла на юнацьких змаганнях серії «Великого шолома» — Уїмблдоні. У 2006 році середульша — Олена — виграла престижний турнір у Люксембурзі, а за рік піднялася на найвищу для українок позицію в жіночому світовому рейтингу — 21–шу. І ось у січні 2008–го сестри вже спільно принесли своїй країні найгучнішу наразі перемогу — виграли відкритий чемпіонат Австралії в парному розряді. Раніше нікому з українців не вдавалося перемагати в турнірах серії «Великого шолома».

Про історію успіхів Каті й Олени «УМ» розповіла мама й особистий тренер — Наталія Бондаренко. «Успіх сестер у парному розряді — логічний, — вважає Наталія Володимирівна. — Дівчата подорослішали, почали краще одна одну відчувати. На чемпіонаті Австралії вони вже діяли не як два одиночні гравці, а як справжня команда. Цю перемогу не можна назвати спонтанною, адже ми з ранніх років тренували гру в парі. Раніше з Оленою в дуеті грала найстарша з сестер — Валерія. Потім Лера вирішила залишити теніс, і ми почали працювати над дуетом Олени й Каті. Вони довго не могли зігратися. Але з часом, як бачимо, все налагодилося».

«Їздити з доньками заважає тренерська робота в Красилівці»

— Наталіє Володимирівно, то чому не залишилася в тенісі Валерія? Адже вона виглядала класичним парним гравцем...

— Згодна з вами. Лера — агресивний гравець, порівняно з молодшими сестрами вона активніше діє в атаці. Але, на жаль, Валерія вирішила присвятити себе тренерській діяльності. Я не стала дочці на заваді, це було її рішення. Хоча мені хотілося, аби Лера продовжувала виступи.

— Коли спостерігаєш зі сторони, здається, що запорука успіху дуету сестер Бондаренко полягає в різноплановості їхніх дій: Катерина грає потужніше, Олена — більш комбінаційно...

— Їм дуже допомагає грати в парі той факт, що вони сестри. Все–таки психологічна структура у рідних людей однакова — так легше стати командою. Коли Катя й Олена зловили момент, що потрібно одна одну розуміти й підтримувати, у них почало все виходити.

— Ви називаєтеся особистим тренером дочок, але на змагання вони майже завжди їздять самі. Чому?

— Дівчата завжди просять мене й Леру, щоб ми їздили разом із ними. Іноді старша сестра для них замінює й тренера, й маму. Пам’ятаю, минулого року в Катерини й Олени під час американської серії турнірів був невдалий період — вони програвали всім поспіль. Так тривало, доки не приїхала Валерія й не підтягла сестрам фізичну форму, допомогла натренувати окремі тенісні елементи. Після цього справи пішли краще.

Але, на жаль, постійно їздити ми не можемо — нам із Валерією потрібно тренувати дітей тут, в Україні. До того ж, ми зараз зайняті будівництвом, тобто справ дуже багато. Востаннє разом з Альоною й Катею я побувала на торішньому Уїмблдонському турнірі. Хочеться вже якось вибратися й цього року, але поки ніяк не викрою вільного часу.

— Кажете, займаєтеся зведенням будинку. Так він уже наче побудований...

— Так, у нас під Києвом (у Красилівці Броварського району. — Авт.) є тенісні корти, басейн, сауна, тренажерний зал. І, звичайно, будинок, у якому ми живемо. Але щоб довести все задумане до кінця, потрібно ще добре попітніти.

— Збиралися весь цей комплекс звести для особистих потреб?

— Спочатку — так. Але з часом ми зрозуміли, що здатні створити власну тенісну школу, займатися з дітьми. Адже і мій чоловік, і Лера, і я — всі тренуємо. Зараз у нашій школі займається чотири десятки дітлахів. Поки що не так багато, як хотілося б...

Практично всі вихованці — з Броварів і Красилівки. Заняття в нас платні, тільки про порядок цифр не питайте. Вони залежать від багатьох чинників. Десь домовимося з батьками про знижки; іноді бачимо, що дитина талановита і її треба підтримати. Враховуємо й те, з якого соціального середовища батьки.

«Катя гарно малює, а Олена добре танцює»

— З ким вам легше працювати — з чужими дітьми чи з рідними доньками?

— З рідними завжди важче. Адже я для них насамперед мама, а вже потім тренер. А мамі можна і «воду поварити», «коники повикидати». Хоча, в принципі, я не можу сказати, що з якоюсь із доньок я сильно намучилася.

Так, усі вони — дівчатка з характером, всі — майже одного віку. До кожної потрібен індивідуальний підхід. Але водночас дівчата працювали й працюють цілеспрямовано, знаючи, що від цієї роботи залежить їхнє майбутнє — на тренуваннях викладалися до останнього.

— А на дискотеки часто відпрошувалися?

— Знаєте, в нас із цією справою серйозно. З понеділка по п’ятницю — робота, а на вихідних можна й на дискотеку сходити, і з кимось зустрітися. Я дочкам ніколи нічого не забороняла. Вони і з хлопцями, якщо хотіли, зустрічалися. Іншими словами, вважаю, що я вельми ліберальна мама. Правда, Леро? — пані Наталя звертається до старшої з сестер, що сидить поруч; Валерія у відповідь ствердно киває головою.

— Скажіть, а дочки могли обрати якесь інше заняття, окрім тенісу?

— Для загального розвитку ми відвідували безліч секцій. Скажімо, Валерія з чотирьох років ходила на плавання, туди ж потім записалися й Катя з Оленою. Дівчата ходили на балет і на малювання. Але, виходячи з того, що ми з чоловіком — тенісні тренери, особливої альтернативи в доньок не було. Сестри з раннього дитинства крутилися біля нас на корті, а коли трохи підросли, то самі сказали: «Ми будемо грати в теніс». Хоча Катя й нині добре малює, а Олена навчилася добре танцювати.

— Валерія, якщо не помиляюся, відкрила в собі дизайнерські здібності?

— Минулого року на відкритому чемпіонаті Австралії Олена і Катя виступали в одязі, який для них придумала й пошила саме старша сестра.

«Бачу перспективу в кожній дитині»

— Наталіє Володимирівно, можна сказати, що теніс став вашим сімейним бізнесом?

— Безумовно. Власне, всі ми займаємося тенісом, це наше життя, ми фактично живемо на кортах. Чим ми ще можемо заробляти? Але ж ми не тільки робимо бізнес. Теніс — це ще наша внутрішня потреба.

Ось я дивлюся, як працює з дітьми Валерія. Вона не просто відпрацьовує гроші, а переживає за дитину, намагається помітити кожну дрібницю. Ми вкладаємо в своє заняття душу й дуже переживаємо, коли діти від нас ідуть. Такі випадки одиночні, але болючі для нас.

— Серед ваших нинішніх вихованок є такі, хто потенційно здатний повторити або перевершити досягнення Каті й Олени?

— Я бачу перспективу в кожній дитині. Адже теніс — не легка атлетика. Там, якщо в тебе погані ноги, ловити нічого. У нас же фізичні недоліки можна компенсувати розумом, технікою, точністю удару, нахабством, зрештою. Виходячи з цього, я впевнена, що на тенісну вершину зійти може потенційно кожен. Усе залежить лише від того, як він розвиватиме свій талант і чи наполегливо тренуватиметься.

«На Олімпійських іграх сестри Бондаренко мають намір виступити і в одиночному, і в парному розряді»

— Якими індивідуальними якостями беруть своє Олена й Катя?

— Я вважаю, що в них є головне — сильний спортивний характер і працьовитість.

— Після перемоги на юніорському Уїмблдоні перспективнішою здавалася молодша. Але поки що Катя нижче за Олену у світовому рейтингу WTA (цього тижня — відповідно, 37–ме і 23–тє місця). Чому?

— Мабуть, вона ще не розкрила всі свої резерви й береже себе для Олімпійських ігор. Там ми сподіваємося виступити і в одиночному, і в парному розрядах.

— Скажіть, ваші дівчата важко переживають поразки?

— Так, вони дуже вразливі. Ось візьміть недавній програш Олени в Антверпені від американки Джуді Дітті. Це наслідок нервової гри на Кубок Федерації проти збірної Бельгії в Харкові. Ті поєдинки відібрали в доньок багато фізичних і моральних сил. Але навантаження не спадають, а значить, знайти звичну рівновагу важко. Тож минулого тижня донькам довелося взяти паузу у виступах, щоб просто трохи відпочити.

— Дівчата скаржаться, що в Україні їм не дають спокою журналісти...

— Спробуйте увійти в їхнє становище. Адже вони — не як той герой із відомого радянського фільму «Звичайне диво», котрий обчіпляв себе грамотами «Кращий мисливець» і сидів на скрині з нагородами. Ми не можемо милуватися своїми досягненнями по вісім годин на день — нам потрібно продовжувати роботу. Треба й лікаря відвідати, і в басейні поплавати, і в сауні попаритися.

А то, пригадую, в Харкові починають Катя з Оленою тренування — і тут же один за одним десять дзвінків від журналістів. У таких умовах працювати неможливо. Хоча можу вам сказати відверто, що Олені й Каті подобається давати інтерв’ю, зніматися в телепередачах. Дивлюся, що останнім часом їхні розмови з журналістами стали живими, дівчата почали жартувати. Навчилися вже, молодці.

— Діти часто тішать вас подарунками?

— На свята. Ось на Новий рік доньки подарували мені велотренажер, теплі кросівки, калькулятор у формі тенісного м’яча, спортивні костюми. Я купила Каті рамку для фотографій, які постійно міняються, а також сережки й кольє з коштовними каменями. Олені подарувала телевізор у машину. А Лері ми разом скинулися й придбали новий автомобіль «Сітроен Пікассо». Річ у тім, що з Валерією наприкінці минулого року сталося нещастя — вона розбила своє попереднє авто. Слава Богу, з нею самою все гаразд.

— Як? Адже рік тому в аварію потрапила й Олена...

— Так. Не можу сказати, що минулий рік був для нас невдалим, але, мабуть, Бог нас про щось попередив. Наче і їздили обережно, і гума зимова була, але такі ось неприємності. Напевно, все тому, що в нас при виїздах із великих міст — дуже погані дороги.

ЗОВНІШНІЙ ВИГЛЯД

«Із цими сережками в носі вони схожі на папуасів»

— Як мама ставиться до того, що доньки почали носити сережки в носі, робити та туювання на спині?

— Знаєте, я їм сказала, що з цими сережками в носі й пупку вони виглядають, як папуаси (сміється). І татуювання — для мене теж чудасія. Але Олена і Катя вже дорослі, вони мають право самі вирішувати, як прикрашати своє тіло. Я їм нічого не забороняю — це було б неправильно з мого боку. І взагалі, вважаю, що в дочок гарний смак, який багато в чому не розходиться з моїм.

— А косу Олені ви заплітаєте?

— Ні, вона сама. У Харкові вона щодня по–різному заплітала — мені здається, красиво виходило. Це в дитинстві я їм усім косички й бантики постійно зав’язувала. Хотіла, щоб вони були найкрасивішими.

НОВЕ АМПЛУА

Одяг від Бондаренко–старшої

— Знаєте, коли я була маленькою, то шила одяг на ляльок, — підключається до розмови Валерія Бондаренко. — Потім подорослішала й почала придумувати вбрання для себе. З часом зрозуміла, що здатна шити одяг для когось ще. Адже в нас у країні є проблема з виробниками якісного спортивного одягу. Намагаюся якось компенсувати цей недолік. Зараз у створені мною костюми вдягаються не тільки Катя з Оленою, а й деякі інші українські тенісистки.