Хто б міг подумати, що лобі кінобізнесменів може бути таким впливовим! Тут «Нафтогаз», політики, Косово, інфляція, парламентський клінч і поруч на тобі — нерозв’язна без Президента проблема кінопрокату. Штучно розіграна і політично краплена карта. У вівторок о 16.00 у секретаріаті зібралися троє великих і активних кінодистриб’юторів — Олександр Ткаченко («Синергія» і «Кіноманія»), Андрій Дяченко («Геміні фільм») і Богдан Батрух (B&H), міністр культури і туризму України Василь Вовкун, голова Держслужби кіно Ганна Чміль, віце–прем’єр–міністр Іван Васюник, заступники глави секретаріату Президента України Юрій Богуцький та Андрій Кислинський і Президент Віктор Ющенко. Підсумок змагань із перетягування канату виглядає так: «Президент запропонував Міністерству культури і туризму та Державній службі кінематографії разом із представниками провідних дистриб’юторських компаній до 4 березня розробити компромісний варіант, який би передбачав виконання рішення Конституційного Суду України про дублювання або субтитрування фільмів та враховував інтереси мешканців східного та південного регіонів України щодо мови перегляду кінофільму».
Більшість сприйняла цей «сухий підсумок» як перемогу бізнесменів, які хочуть і далі брати в Росії вже продубльовані на «общєпонятном» фільми і з титрами прокатувати їх в Україні. Але міністр культури і туризму Василь Вовкун повернувся з наради з оптимістичним настроєм: «Дехто хотів закинути сумнів щодо наказу міністра з приводу виконання рішення Конституційного Суду. Але Міністерство юстиції дало висновки щодо правильності цього наказу. Висновки Мін’юсту доведені до відома Президента і Президент зайняв однозначну позицію. Віктор Ющенко вислухав позицію дистриб’юторів і сказав, що не треба заводити це питання у глухий кут у розумінні тільки економічно–політичному... Мова взагалі не є предметом обговорення комерційних компаній. Це питання навіть некоректно ставити перед Президентом». Проте в четвер і понеділок Василь Вовкун зустрічатиметься з кінодистриб’юторами, щоб у вівторок представити Президенту «компроміс». Де межі цього компромісу, поцікавилася я в міністра? «Може йтися тільки про прискорення обладнання студії повного циклу виробництва та прискорення прийняття рішення зі зняття ПДВ на квитки в кінотеатрах, у цих межах».
На які компроміси готові дистриб’ютори? Чи потрібен їм компроміс? Адже проблема, судячи з усього, лежить не в економічній площині. Якщо дублювати фільм українською мовою сьогодні коштує 25—30 тисяч доларів, то субтитрувати — 1,5—2 тисячі у. о. на кожну копію. Якщо копій, скажімо, 60 і більше, це виходить 90 тисяч доларів. І навіть якщо 30, все одно виходить від 45 до 60 тисяч. Невигідно. І чому тоді Богдан Батрух, який теж робить бізнес на кіно і прокатує фільми не у Львові, а по всіх регіонах, не плачеться на падіння прибутків? Нелогічно. Звичайно, українська жаба невмируща, і колеги пана Батруха таємно і явно заздрять проворному бізнесмену, що першим кинувся будувати студію з дубляжу та озвучки в Києві. Але так у кожному бізнесі: хто перший встав, того і капці. Зрештою, якби дистриб’ютори і кінотеатри були зацікавлені, щоб працювати у правовому полі і з прибутками, вони б самі піклувалися про «м’яке входження» глядачів у нове законодавче поле. З таким же успіхом можна протестувати проти герба, гімну, може, вони теж утискують чиїсь права.
А власне, які зустрічні пропозиції висувають московськоцентричні дистриб’ютори? В тому то й річ, що ніяких. А точніше, їх дві — закріпити в законі пункт про те, що державне прокатне посвідчення видається, якщо фільм дубльований (озвучений або субтитрований) державною мовою НА ФІЛЬМОКОПІЇ МОВИ ОРИГІНАЛУ. Друга — відстрочити повний перехід на українську мову в кінотеатрах, доки не складеться інша економічна ситуація в країні. Це поки не прийдуть «сині» і не почнеться національний відкат?
60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>
Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>
Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>
Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>
Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>
Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>
