«Хрещеники Києва»

День хрещення Києва став символічним актом долучення України–Русі до християнської цивілізації. Щороку в пам’ять про охрещення в річці Почайні у церквах Київської традиції відбуваються урочисті молебні. Минулого року про свято згадала і УПЦ МП: церковники спільно з заможними нардепами влаштували в Києві концерт поп–зірок. Уже тоді зазначалося, що то «репетиція» велелюдного міжнародного 1020–річчя. Півроку ретельно готувалися. І от 12 лютого, під час офіційного візиту нашого Президента до Російської Федерації Володимир Путін запропонував Віктору Ющенку разом відзначити річницю. А 21 лютого Ющенко запросив на київське святкування Московського патріарха Алексія ІІ. Наразі невідомо, чи готується таке ж запрошення для Патріарха Вселенського Варфоломія. У будь–якому разі у нас несподівано з’явилася нагода осмислити себе самих у вселенському християнстві.

«Свято Вітчизни»

УПЦ МП із «біляцерковними колами» ще в 2006–му створили Міжнародну (тобто російсько–українську) громадську організацію «День Хрещення Русі». Під її егідою заздалегідь сформований оргкомітет 15 лютого цього року презентував програму святкувань у прес–центрі «Інтерфакс–Україна». Оргкомітет складається з відомих осіб, «наближених до українського православ’я». Це Дмитро Табачник, Петро Порошенко, нардепи Юрій Кармазін і Василь Горбаль, генеральний продюсер телеканалу ENTER Юрій Молчанов. А також вікарій Київської митрополії Московського патріархату єпископ Переяслав–Хмельницький Олександр (Драбинко).

За планом, акція триватиме з весни аж до осені. Першу низку торжеств відкриє 4 березня «круглий стіл» «День Хрещення Русі: найперше свято Вітчизни» в осідку УПЦ МП — Києво–Печерській лаврі. 27 квітня в Києві «стартує просвітницький тур», який пройде 26 містами України, а наприкінці серпня переміститься у міста Росії і Білорусі. По всьому маршруту відбуватимуться конференції, показ фільму «Сказаніє о Крєщєніі Русі», рок–концерти. Причому рокерів запрошують з України, Росії, Білорусі та Сербії (четвертої православно–слов’янської сестри). Школярів і студентів мають порадувати обіцяні грошові премії за кращий реферат чи малюнок на тему хрещення.

Ось тільки дату самого святкування ще не визначили. Не всім до вподоби думка приурочити торжество до дня хрещення Києва. Тому пропонується 28 липня, день пам’яті Володимира Великого, який для росіян символізує державну велич і «політичне православ’я». УПЦ МП уже двічі влаштовувала цього дня хресні ходи Києвом із часткою мощей князя. Тепер такий хід охопить усю «Велику Русь». Нагадаємо, що мініатюрна часточка мощей святого Володимира з’явилася у Києві аж 24 липня 2005 року. Її передали УПЦ МП із Ростова–на–Дону чомусь саме тоді, як перед українським парламентом «встановився» «синій майдан», яким постійно снували старенькі жінки з іконками і дзвониками. Доти Україна була позбавлена святині, адже 1939 року антрополог–скульптор Михайло Герасимов вивіз мощі Хрестителя з Києва до Ленінграда, де вони канули в Лету.

Алеєю — по бездуховності!

Може, воно й непогано — погуляти й просвітитися з нагоди «круглої» дати. Захід фінансуватимуть меценати, їх, як повідомив почесний президент ВАТ АБ «Укргазбанк» нардеп–регіонал Василь Горбаль, предостатньо, тому залучати дер­жавні кошти не потрібно. Утім, оргкомітет акції підготував листи до Верховної Ради і до Президента України з проханням підтримати торжество на державному рівні. Отже, офіційно погодитися на вже презентований план заходів. Цікаво, що оргкомітет самостійно визначився з тим, хто представлятиме на торжествах українську духовність. «Якщо ми говоримо, що в Україні повинна бути єдина церква, то вона є (мається на увазі УПЦ МП. — Авт.). І якщо хтось хоче з нами взяти в цьому участь, то нехай до нас приєднується», — заявив журналістам єпископ Переяслав–Хмельницький УПЦ МП Олександр. Ще пряміше окреслив оригінально–кремлівську мету єдності митрополит Одеський та Ізмаїльський Агафангел: «Тільки в церковній єдності є надія для майбутнього нашої неділимої Святої Русі». Ще б пак! Як висловивися один із відвідувачів інтернет–форуму Релігійно–інформаційної служби, втримати Київ під російським впливом означає забезпечити Російській православній церкві статус апостольської, отже, й почесний ранг у Вселенському православ’ї.

На тлі такої географічно–політичної стурбованості не дивують «совкові» методи затійників свята, що діють за остапбендерівською формулою: «автопробігом — по бездоріжжю!». Скажімо, два місяці тому біля Спасо–Преображенського собору МП у Кривому Розі активісти висадили алею з дерев на честь... 1020–річчя Хрещення Русі. А за словами співголови української філії славетного Союзу православних громадян Віталія Чернова, упродовж «ювілейного» року по всіх єпархіях України будуть закладені храми на честь хрещення Русі. Їх будуватимуть за спеціальними швидкими технологіями («союзник» не проговорився, хто спонсорує це «задоволення»). Передбачалося, що перші будівлі закладуть у березні в Одеській і Сіверськодонецькій єпархії, утім житомиряни обігнали їх у цьо­му «соцзмаганні». 18 лютого там уже заклали такий храм і сподіваються завершити його до Покрови.

Відречення від зла

А що ж готують до свята Українська православна церква Київського патріархату і Українська греко–католицька церква? 18 лютого Блок національних сил Буковини звернувся до Патріарха Київського та всієї України–Русі Філарета і Верховного архієпископа УГКЦ, кардинала Любомира Гузара із закликом гідно відзначити 1020–ліття хрещення України–Русі, адже у 1988 році урочистості 1000–ліття перемістилися в Москву. Тепер же «обидві помісні церкви (УПЦ КП та УГКЦ), як прямі спадкоємці та продовжувачі давньої Київської митрополії, мають виступити ініціаторами у відзначенні визначної історичної події». Для цього слід створити громадські комітети, залучити церковні братства, різні товариства і навіть ВНЗ. Утім комітету не створено, широкого обговорення майбутніх святкувань немає, українські церкви, громадські організації, та й, власне, держава свою програму заходів не презентували. Але, за натяками, щось готують. Може, десь у схроні? Як повідомила «УМ» заступник міністра культури Ольга Шокало–Бенч, міністерство запланувало два музичні заходи до цієї дати.

«1020 років — це не кругла дата, не ювілей», — дивується активності «релігійних сценаристів» архімандрит Євстратій (Зоря), прес–секретар Київської Патріархії. За київською традицією, ця подія щороку упродовж століть відзначається, як і годиться, на духовному рівні: молебнем у Києві біля пам’ятника на місці хрещення (так званої колони Магдебурзького права). По українських православних і греко–католицьких церквах 14 серпня освячується вода в пам’ять про хрещення киян. Як повідомив прес–секретар Української греко–католицької церкви отець Ігор Яців, цього року в спільнотах відбудеться ще й оновлення хресних обітів, коли кожен матиме нагоду поміркувати про своє особисте хрещення. «Хрещення передбачає відречення від сатани і об’єднання з Христом навіки. 14 серпня минулого року на Форумі християнської молоді, на який зібралися близько 10 тисяч молодих людей з України й діаспори, молодь під проводом священиків промовляла слова відречення від зла і долучення до добра», — розповів «УМ» отець Ігор. За словами обох прес–секретарів, їхні церкви братимуть участь у заходах, які організує держава.

Дух інформації

Досі в Україні не існувало звичаю спільно відзначати день хрещення Києва всіма церквами Київської традиції — задля відчуття соборності. На думку сучасних богословів, повернення українському суспільству відчуття «києвоцентричності», підтримка й переклад іноземними мовами власних досліджень, що знімуть пелену накинутих Москвою духовно–історичних фальсифікацій, матимуть вельми позитивний вплив на світове співтовариство, яке й нині потерпає від хитромудрих інтриг «білокам’яної». Вона ж бо оперує награною славою «високодуховної столиці православ’я».

Утім, на відміну від активної позиції сусідньої держави, Україна не те що світ — навіть своїх громадян залишає без елементарної інформації. У поодиноких мріях зблискує спрага за циклом телепередач і документальних фільмів, виставками сакрального мистецтва і концертами духовної музики, академічною серією видань української богословсько–філософської думки (від Памфіла Юркевича і Петра Могили до Андрея Шептицького й сучасних учених). Зайдімо до пересічної книгарні в центрі стольного Києва: чи побачимо там книжки про видатних церковників, барвисті альбоми християнського мистецтва, диски з дійсно всесвітньо відомою духовною музикою Бортнянського, Леонтовича, Кошиця? А може, ми відновили Церковно–історичний музей, в якому поетапно представили б становлення Київської церкви і спричинений Москвою розкол, що призвів до підпорядкування Руської православної церкви незаконно створеному Московському патріархатові? Чи може, український «мозок» зініціював археологічні розкопки в місцях найпотужніших стародавніх християнських осередків Київської Русі? Цього немає. Натомість богослов’я в Україні за 16 років свободи від атеїзму досі не визнано на державному рівні. Чи не привід замислитися — що ж спадкоємиця Княжої Русі чинить зі своєю багатющою духовною спадщиною? І що нам у такому разі слід святкувати, за галасливим накинутим сценарієм, у рік 75–х роковин Голодомору?