План навалу

Парламент заблокований і паралізований не просто так — у цьому зацікавлена не лише Партія регіонів, а й, значною мірою, секретаріат Президента. Ініціатива в політичній ситуації, що склалася, належить не уряду, і тим більше — не парламенту, а саме Банковій. І партія «Народний союз «Наша Україна» (основа фракції блоку «НУНС») «посипалася» саме зараз також невипадково: вихід із лав НСНУ сімки неостанніх партійців та заяви про створення нової політичної сили «під Президента» — елемент багатоходової комбінації.

Наведені твердження вже стали очевидними для політологів, політичних гравців різного штибу, і не лише їх. Залишається тільки з’ясувати, яка саме комбінація має розігруватися.

Схоже, ще два–три тижні тому навіть «круп’є» нашого політичного казино не мали чіткої відповіді на це запитання. Але нарешті мета «менеджменту» Банкової прояснюється: ще одні дострокові парламентські вибори, бажано паралельні з президентськими, а головне — конституційна реформа. Є думка, що саме такий «пакет» акцій загальнодержавного масштабу — чи одночасних, чи трохи розділених у часі — міг би трохи розплутати клубок суперечностей у нинішній владі, змінити конфігурацію більшості й меншості в парламенті, а заодно вирішити питання переобрання Віктора Ющенка на другий президентський термін. Гра ва–банк? Авжеж. Але ж кажуть: хто не ризикує, той не п’є шампанського.

Теоретичний сценарій, про який говорять

За інформацією різних депутатів–«нашоукраїнців», голову секретаріату Президента Віктора Балогу в кабінетних розмовах вони зрозуміли так: Балога нібито вже не бачить іншого шляху, аніж дострокові парламентські й президентські вибори, причому — цієї осені (нагадаємо, згідно із законодавством, чергове голосування за Президента має відбутися в січні 2010 року). За цими намірами стоїть бажання витиснути із конкурентів Юлію Тимошенко, для чого, безсумнівно, доведеться співпрацювати із видозміненою Партією регіонів (принаймні на Банковій гадають, що це буде вже «перевихована» партія прагматиків Ахметова—Колесникова—Богатирьової, а не «яструбів» з–під крила Януковича). І мета номер два — легітимізація посилених президентських повноважень Ющенка. Із цим усе зрозуміло, адже Віктор Андрійович увійшов у керівний раж ще минулої весни–літа — під час політичної кризи, а з обранням Юлії Тимошенко на посаду Прем’єр–міністра бажання глави держави визначити рамки дій главі виконавчої влади тільки посилилося.

Логічно припустити, що водночас із виборчими кампаніями зручно провести й реформу Конституції. Президент і тут узяв ініціативу на себе, створивши переважно з наближених до себе осіб Конституційну раду та багаторазово заявивши про потребу схвалення нового Основного закону на Всеукраїнському референдумі. Такий референдум можна було б провести в день дострокових виборів, а законодавчо зафіксувати його результат, вигідний Президентові, в разі потреби могла б нова Верховна Рада — теоретично значно більш «проющенківська», ніж нинішня. Щодо впровадження однобокої Конституції, прийнятої лише на референдумі, без участі ВР, то варто визнати, що такий сценарій неминуче призведе до потужної політичної кризи, порівняно з якою травневі сутички 2007 року здаватимуться зворушливими дитячими забавами. І доречно нагадати слова Ющенка–опозиціонера, сказані навесні 2003 року: «Вони (тодішня влада. — Авт.) розуміють, що з парламентом не можна домовитися і знайти 300 голосів для внесення змін у Конституцію. Отже — проштовхують механізм прямого, за юридичними наслідками, референдуму. Чудово розуміючи, що ця демократична форма волевиявлення народу може бути сфальсифікована. Ми не можемо цього допустити».

А навіщо накладати президентські вибори на парламентські? Виглядає так, що Банкова може взяти в коаліцію «донецьких», а щоб вони не «кинули», слід пересвідчитися, що Янукович не балотуватиметься в президенти — лише в депутати (а фактично — в прем’єр–міністри за умови паралельного успіху партнера–Президента). На таких виборах основними суперниками стають Ющенко й Тимошенко, а «донецькі» використовуються як донори ресурсів та електорату для Ющенка. Тобто діє обернена схема 1999 року, коли Західна Україна підтримала екс–«москвофіла» Кучму лише через те, що технологи зробили його провідним опонентом зовсім уже неприйнятного комуніста Симоненка. Відтак дехто прогнозує, що в імовірному протиборстві Ющенка й Тимошенко (без участі прямого висуванця «Регіонів») Донбас, який звик коритися своїм фактичним хазяям, підтримає Ющенка. А хазяї Сходу посприяють. Недаремно Колесников — донедавна частий гість на Банковій, він же зі своїм «старшим товаришем» Ахметовим та деякими молодшими олігархами «непомаранчевих» областей долучений до кількох гуманітарно–меценатських проектів під патронатом Президента.

Неквапом тікати й поволі доганяти

Зрозуміло, що викладений сценарій президентського навалу — теоретично можливий, але складний для практичної реалізації. Але його дзвіночки вже чути. По–перше, Верховна Рада вперто не бажає працювати, причому спікер у деякі дні навіть не намагається заходити в сесійну залу — хоча число «блокаторів» президії, буває, обмежується трьома з половиною особами. Для українського парламентаризму цей випадок — безпрецедентний: формальна меншість не просто диктує свої умови формальній більшості, а робить це впродовж двох місяців (із невеликими несуттєвими перервами на новорічні свята, піар і канікули). Хтось скаже, що перевага більшості над меншістю в голосах — мінімальна (плюс два). Але ж, пробачте, у 2002 році, коли спікером обирали недавнього Кучминого канцеляриста Литвина, «кучмістська» коаліція «заєдистів» і мажоритарників вивищилася над опозицією лише на один (!) голос. І тоді меншість не змогла зупинити натиск «більшовиків». Мабуть, через те, що за більшістю стояла всесильна Адміністрація Президента. Можливо, і нинішній стан справ у ВР зумовлює позиція Банкової. Непрямо це визнають і депутати–«регіонали» (зокрема, Віктор Тихонов у інтерв’ю журналу «Главред»), і «нашоукраїнці», котрі не отримують належних директив щодо «звільнення» свого соратника Яценюка із забарикадованого кабінету абощо.

Хоча, з іншого боку, є версія, що блокування Ради частково вигідне й Блоку Тимошенко: уряд має ухвалений бюджет і змогу працювати в «ручному режимі», а безперешкодна робота парламенту означатиме потребу виконувати коаліційні домовленості ще й у частині прийняття закону про Кабмін зі зменшеними повноваженнями Прем’єр–міністра.

Так що вся ця комічна історія з кульками, прапорцями, презервативами та іншими елементами блокування нагадує анекдот про півня, який знехотя біжить за куркою, котра, у свою чергу, нехотя втікає. А годинник цокає — відомо, що 30–денний термін парламентського паралічу спливає вже 30 березня, і після цього є деякі підстави Верховну Раду розпустити — вже вдруге за останній рік. Було б у Президента бажання...

Що ж до виходу п’ятірки депутатів–«НУНСівців» зі складу партії «Народний союз «Наша Україна», то це вигідно фактично всім «ющенківцям». Фракції «НУНС» дуже проблематично забезпечити стовідсоткове голосування своїх «депів» за обумовлені коаліційною угодою законопроекти — той хворий, той відсутній, той принципово незгодний. А тепер — є причина, як пояснити в розмовах із БЮТівцями нестрункість своїх лав: мовляв, бачте, вони — Кріль, Петьовка, Тополов та інші соратники пана Балоги — навіть із нами незгодні, а ви хочете, щоб вони і з вами погодилися...

Друзі. Партнери. Вороги

...Кажуть, у політиці немає друзів, а є лише партнери. Втім, хоч як це парадоксально, офіційна Банкова і значна частина фракції «НУНС» поводиться так, ніби БЮТ — це навіть не партнери, а опоненти. Коаліційна угода — є, а партнерських взаємин — немає. Тож і з секретаріату Президента щодня лунають публічні прочухани на адресу Тимошенко, і деякі рядові патріоти–«ющенківці» з числа народних депутатів вважають, що ліпше вже мати справу не з Тимошенко, а з русофілами–«регіоналами», котрі кістьми лягають проти президентського курсу на НАТО й українізацію, виставляють плакати на кшталт «Ні — дуБЛЮВАННЮ!» тощо. Чому так? Збагнути важко. Це хронічна хвороба вчорашніх «помаранчевих». Про якийсь «дух Майдану» ніхто вже, на жаль, не згадує. Натомість підхоплюють тезу деяких політологів про те, ніби для України більш природним є тандем Ющенка–патріота–культуролога і Януковича–господарника, котрого можна змусити «бути українцем», аніж тандем Ющенка й непрогнозовано–вибухової Тимошенко. Що ж, на колір і смак — товариш не всяк. Але потрібно враховувати, що угоду про коаліцію ніхто не скасовував, а її попередній варіант ще рік тому із Юлею підписував сам Балога, тоді — голова політради «Нашої України».

А для розрядки — день народження

Але маневри тривають. Взяти лише останні дні. Тимошенко керує, як собі знає (власне, має право, бо — голова виконавчої влади), але її спроба «пересилити» Ющенка в «газових» стосунках із Москвою провалюється. Банкова видає «енцикліку» про те, що за підсумками візиту до Росії Юля лише продовжила починання Президента. Далі — Банкова б’є заявою про невміння уряду Тимошенко тримати інфляцію (за січень — загрозливий показник 2,9%). Ідеться не лише про обмін ударами, адже, скажімо, Президент, за даними «УМ», не так давно на зустрічі з Прем’єркою «по–доброму» просив накреслити план недопущення інфляційного галопу на найближчі шість місяців і пропонував свою допомогу. Ще один штрих, який свідчить про потепління: у понеділок Юля приїздить на Банкову зі зворушливою посмішкою п’є чарку, обіймаючись із Ющенком — позавчорашнім іменинником. Але наступного дня, тобто вчора, її чекали в тому ж секретаріаті Президента на ділову розмову. А Тимошенко послалася на нездужання й прислала замість себе першого заступника, Турчинова, хоча стало відомо, що в цей час сама вона працювала у своєму кабінеті.

До речі, Олександр Турчинов — прихильник лінії на послідовну співпрацю Тимошенко з Ющенком і її відмову від балотування в президенти за умови подовження коаліції з Віктором Андрійовичем. Натомість інші «руки» Юлі — пп. Вінський, Губський і Живаго — радикальні прихильники «самостійного плавання» на президентських виборах. Водночас і озвучена позиція Віктора Балоги — це не стовідсоткове влучання в позиції Ющенка. А що вже казати про суперечки у фракції «НУНС»!

Словом, усе змішалося в нашому домі. На питання, чому вони не реагують на випади Банкової, речники Тимошенко кажуть, що наразі дотримуються правил благопристойної поведінки в рамках коаліції. Проти дострокових виборів БЮТ нічого не має, адже плекає амбіцію отримати у парламенті більшість узагалі самотужки. Наразі, зав­дяки соціальним крокам Юлі–Прем’єрки, рейтинг Блоку Тимошенко тримається на межі 30 із гаком відсотків, тоді як «НУНС» має близько 10%, а ПР — упала до позначки трохи більше 20%. До речі, де тут ніша для розвою нової, штучно створеної «ющенківської» партії — незрозуміло. «Це (ще одні позачергові вибори) були б зручні для нас тактично, але — не стратегічно», — кажуть знайомі БЮТівці.

Цього року Банкова планує лише конституційний референдум, а не вибори?

То що, все–таки, Банкова? Показовий момент: Віктор Балога в інтерв’ю «УМ» 2 лютого заявив, що переформатувати коаліцію фактично нереально, а тріумвірат Президента, Прем’єра і Голови ВР працює нормально. Утім вже в інтерв’ю каналу «Інтер» 24 лютого голова президентського секретаріату розставив і інші акценти: він не був проти широкої коаліції» з «Регіонами», а розпуск ВР і дострокові вибори на підставі 30–денної недієздатності — цілком можливі. Тобто плани варіюються. На це вказують і коментарі політолога Вадима Карасьова, котрий має кабінет на Банковій через кілька дверей від голови СП: 6 лютого, оцінюючи заяву Віктора Януковича про потребу дострокових виборів, Карасьов казав, що це «фантазії деяких політтехнологів» і «взаємозалякування політиків», а вже позавчора в ефірі «УТ–1» той самий Карасьов стверджував, що перевибори і конституційна реформа — єдиний шлях виходу з кризи.

Тож погода зараз міняється швидко — і за вікном, і в кабінетах. У принципі, якщо вже є таке велике бажання, переформатувати коаліцію можна якось і без дострокових виборів. Але все ж цікаво, що насправді думає Банкова.

Учора «УМ» отримала таку неофіційну інформацію від наближених до президентського оточення: у 2008–му табір Ющенка планує провести лише референдум щодо реформи Конституції.

* * *

...Що не може не радувати автора цих рядків. Річ у тім, що ваш покірний слуга посперечався на дві пляшки коньяку, що дострокових виборів цього року не буде. Та й платники податків можуть не зрозуміти доцільності ще однієї забави політиків вартістю 200 мільйонів народних гривень.