У моєму будинку немає газу. Взагалі. Не те щоб кран перекрили підлі комунальники, а просто в проекті новобудови цього виду енергоносія не передбачили. Та­кий неприємний факт, як виявилося, серйозно розширює світогляд. Скажімо, про модну нині тему, без якої не обходиться жоден банкет–фуршет у найкращих домах Києва, області та політично свідомих регіонів, я можу говорити як громадянин — із державницьких, так би мовити, позицій. Іншими словами, не маючи від теми жодної особистої вигоди. На відміну від деяких впливових державних чиновників, які буцімто її мають. Тому сумніви, які мене періодично навідують, з’являються аж ніяк не від бажання долучитися до фінансових потоків «газових» грошей.

Бачити в закордонних магазинах вітчизняний товар — це не тільки заповітна мрія справжнього патріота, а й хороший стимул для нашої промисловості. На початку цього місяця Україна зробила перший крок, аби її продукція змогла продертися через бар’єри торговельних обмежень до західного споживача — вступила до Світової організації торгівлі. Тоді ж високі державні чиновники оголосили, що їхня наступна рожева мрія — увійти до зони вільної торгівлі з Євросоюзом. Минулого тижня український Президент Віктор Ющенко та комісар ЄС з питань торгівлі Пітер Мендельсон у Києві домовилися розпочати процедуру тривалого шляху, на який вітчизняні бізнесмени та економісти покладають дуже багато сокровенних надій.