Вовкун і його команда

На дверях Міністерства культури і туризму України висить табличка: «Вибачте за незручності. В Міністерстві іде ремонт». До цього ремонту новий міністр Василь Вовкун не має жодного відношення, каже: гроші завжди приходять в останньому кварталі року, тож це доробляють старі проекти. Зате до прихованого від стороннього ока внутрішнього ремонту культурної галузі він докладає багато зусиль, починаючи від підготовки законопроектів, необхідних для перезапуску виконавчого механізму, і концептуальних засад, культурної стратегії, закінчуючи пошуком додаткових фінансових джерел для галузі й головними ідеологічними мистецькими проектами. Наприклад, недавно Василь Вовкун зустрічався з найвідомішим на Заході і найскандальнішим в Україні театральним режисером Андрієм Жолдаком — домовлялися про постановку спектаклю за романом Василя Барки «Жовтий князь». Цей роман про Голодомор, як і сам письменник, довгий час був заборонений в Україні. Тож тим гучніше сьогодні може «вистрілити» твір — причому міністр каже, що в планах не тільки показати виставу в Україні, а й провезти її по престижних міжнародних театральних фестивалях, щоб ця тема зазвучала на високому мистецькому рівні. Так само важливим і принциповим Василь Вовкун вважає проведення наступного року 20–го, ювілейного, фестивалю «Червона рута» і можливу подальшу його реанімацію. «Я дбаю про нього не тільки тому, що як режисер мав відношення до фестивалю. «Червона рута» — це не споживацький фестиваль, він рухався від району до області, знаходив усе найталановитіше і доводив до хорошого результату».

Кадрові пертурбації, які струшували інші міністерства зразу після приходу нового уряду, Мінкульттуризму не зачепили — тут усі залишилися на своїх місцях, правда, апарат дуже напружений. Василь Вовкун поки втілює свої плани через команду радників, серед яких — відомі в мистецькому середовищі люди: Сергій Проскурня, Кирило Стеценко, Олег Репецький. «Можливо, вони не такі практичні й прагматичні, але в них є свої духовні цінності, яких тут дуже не вистачає», — каже пан Василь з надією, що симбіоз свіжоголових митців і професійних чиновників дасть хороший результат. «В сьогоднішніх коридорах влади треба вміти не загубитися і не втратити свою позицію, бути незалежним, інтелектуально і морально дуже стійким, наполегливим у досягненні своєї мети», — каже він, спираючись і на власний досвід.

Що змінилося в кабінеті міністра? Які матеріальні культурні цінності в першу чергу переніс на своє робоче місце міністр–колекціонер, режисер і взагалі творчий чоловік? На стінах — нейтральні пейзажі, натюрморти з квітами. «Поки нічого не міняв, тому що хочу змінити все, — розводить руками міністр культури і туризму. — Поки руки не доходять, треба займатися іншими справами».

Тихо, йде реорганізація

— Пане міністре, з чим пов’язана ваша двомісячна «обітниця мовчання» в пресі? Ви — єдиний міністр нового уряду, який навіть коментарів не давав.

— О, слово, не зронися крізь губи потріскані,

Великий урожай дасть мовчання засіяне...

Хай слова, що написані в молодості, стануть епіграфом і до нашої розмови, і до мого призначення.

Міністр визріває в мовчанні — це добра ознака пізнання самого себе в нових запропонованих обставинах, з одного боку, з іншого — пізнання тих самих незвичайних обставин. У них дуже багато спокуси, як і багато небезпеки. Хочеться все і вся змінити одночасно і безповоротно, але... Але українська мудрість підказує: «Не рубай з плеча...»

Ситуація дуже подібна до режисерської: задум виношуєш роками, а втілення може народитися несподівано і блискавично.

Отож, під час мовчання народжувалась, а може, стверджувалась концепція, що українська культура — це і є національна ідея.

— Кажуть, коли В’ячеслава Брюховецького «сватали» на міністра освіти, він поставив умову: дайте п’ять років гарантії, щоб запрацювали ті реформи, які покращать систему освіти. Скільки часу потрібно вам?

— Справді, для втілення реформ, безперечно, потрібен час, і не тільки. Чітка стратегія, дорожня карта конкретних дій, сучасно мисляча команда, законодавство, бюджет, врешті, воля і наполегливість — все це гарантії успіху поступовості йруху вперед.

Коли я вперше у міністерстві сказав, що з сьогоднішнього дня ми вже не управлінці, а відомство з державної культурної політики, я думаю, що багато хто мене взагалі не зрозумів, інші принаймні сприймали як чергову гру слів.

А насправді це означає концептуальну реорганізацію міністерства, яка стосується тих речей, які в міністерстві відсутні — інноваційна політика і сучасні технології, інформаційні відділи, народна творчість, мовна політика.

Суспільство, де національна ідея поєднується із культурою, — це обов’язково успішне суспільство. І Міністерство культури і туризму є його інституцією як посередник між державою і галуззю, між державою і соціумом. Тоді воно ніколи не буде оцінюватись за залишковим принципом.

Невід’ємними складовими міністерства мають стати Інститут культурних досліджень та Національний фонд української культури. Інститут формує інтелектуальний та інноваційний потенціал, а Фонд на першому етапі оголошує конкурси на проведення державних та мистецьких заходів, піклуючись про нову професійну якість національного культурного продукту. На другому етапі, а для цього необхідне вольове політичне рішення, Фонд акумулюватиме відсоток від продажу алкогольних та тютюнових виробів, а також грального бізнесу, відсоток, наприклад, від реклами на телебаченні...

І це також відноситься до успіху реформ.

— Чи будуть у міністерстві кадрові зміни? Хто складає вашу команду?

— У мене ніколи не бракувало активного спілкування, позиції, і, відповідно, однодумців. Команда є, вона вже працює і незабаром офіційно приступить до виконання своїх повноважень. Поки що іде реорганізація самої структури міністерства. Господи, як це все довго і нудно... Але, знову ж таки, — це певне випробування і його з гідністю треба пройти.

Одні мене звинувачують у нерішучості, інші — навпаки, бо з моїм приходом майже не сталося особливих змін. Так, заступники майже всі пролобійовані тією чи іншою політичною силою, але моя ставка — на середню ланку чиновників, які забезпечують якість роботи Міністерства. Заступники дуже амбітні, бо вони обросли своїми зв’язками і своїми лобістами, вони або повинні будуть переформуватися в команду, або їх чекає багато незручностей.

Але кадрові зміни неминучі, їх вимагає час, їх вимагає галузь.

Знак якості

— Якщо говорити про системний підхід до культури, то потреба в стратегії, або доктрині, або культурній політиці — назвіть як хочете — назріла давно. Чи є у вас така стратегія? Чи визначені головні пріоритети?

— Ви праві, потреба в стратегії розвитку української культури назріла давно. Кілька років тому я зібрав робочу групу і ми продовжили напрацювання наших попередників — Івана Дзюби, Миколи Жулинського. Ця стратегія, написана Кирилом Стеценком, прийнята за основу на Національній раді з питань культури та духовності при Президентові України. Зараз ми хочемо організувати «круглі столи» у всіх областях України з її обговорення та доповнення. Прийнявши стратегію, ми чіткіше усвідомимо наші цілі та прагнення, визначимо пріоритети, захистимо інформаційно–духовний простір України.

Ми бачимо загострення проблем, — починаючи від Верховної Ради, закінчуючи міжпартійними відносинами. Відсутність культури впливає і на політику, і на економіку. Конкретний приклад — рішення Конституційного Суду про дублювання, субтитрування чи озвучення іноземних фільмів українською мовою. З приводу цього питання у мене одна позиція: КС виніс правильне рішення, яке підтримує Мінкульт, і дискусія на цьому вичерпана. Фінансової проблеми немає, у дистриб’юторів є всі можливості дублювати фільми українською мовою, але ситуація набуває політичного забарвлення. Я взагалі уникаю усіляких дискусій з приводу мови. Читаємо Конституцію і ставимо крапку. Що ми маємо пояснювати і кому?

— Ви говорите про якість мистецького продукту, про грантову систему. Хто контролюватиме якість мистецтва? Ви повернете художні ради, про які вже давно говорять у мистецьких колах?

— Щоб говорити про якість мистецького продукту, ми зобов’язані прийняти Закон «Про національний культурний продукт», де з’являться його критерії якості та законодавчі норми його захисту. Далі можемо вести мову про конкурентоспроможність національного культурного продукту, а це вже більше, ніж просто художня рада. Але при тому не можемо не враховувати думки національної творчої еліти, яка також формується, але вона завжди має право оцінювати, захищати і відстоювати якість мистецького продукту.

У плані заходів Міністерства на 2008 рік було близько 700 мистецьких заходів, більшість з яких навіть не наближалися до всеукраїнського рівня. Це можна простежити на прикладі театральних фестивалів, які проводить уже кожна область: вони — містечкові, вони не мають значення всеукраїнського, а це є розбазарювання, розтринькування грошей. І театр таким чином не виграє: колись були такі «гопачні театри» — приїхали, гопака потанцювали і роз’їхалися. Йдеться про створення всеукраїнського фестивалю, який охопить всі театри, одного міжнародного фестивалю, і одного експериментального — на 2008 рік вони вже є в планах. Це не означає, що на місцях театри чи управління культури не мають права проводити фестивалі: якщо знаходять фінансування і мають бажання це робити — нехай проводять. Але кожну копійку міністерства сьогодні треба вкласти в творчий процес — той процес, який має рух у завтрашній день і єднає культурно–духовний простір України. Інакше ця копійка буде просто загублена, а її не так багато. Таким шляхом будемо рухатися у всіх питаннях.

Саме тому переглянуто і буде уніфіковано структуру обласних управлінь культури, підписано між міністерством та обласними держадміністраціями угоди, за якими прозоро можна прослідкувати прагнення не кількості, а якості культурного продукту.

«Арсенальний» компроміс

— Чи придумали ви, як зробити, щоб «Мистецький Арсенал» перестав бути годівницею для чиновників і ділків, а нарешті перетворився на культурний центр?

— Можливо, саме з цих причин «Мистецький Арсенал» перейшов у відання Державного управління справами при Президентові України. Наше завдання — його концептуальне наповнення. В 2009 році «Мистецький Арсенал» прийме перших відвідувачів. Це грандіозний проект Президента і всієї України. Він повинен стати нашою гордістю і візитною карткою.

На сьогодні створені Велика та Мала ради музейних працівників при Міністерстві культури та туризму України. Розроблено концепцію під умовною назвою «Мистецьке дерево України» визначено формат просторового розміщення. Після схвалення концепції Президентом України ми готові приступити до конкретного опису експонатів та умов їх передачі музеями України на тимчасове чи довготривале експонування у «Мистецькому Арсеналі». Зараз працюємо над угодами між музеями і «Мистецьким Арсеналом» на рік, на три, на п’ять, на десять, за якими музеї на кілька років передають частину своєї експозиції в арсенал на вигідних умовах. Здавши одні твори в «Мистецький Арсенал», можна, по–перше, відновити фонди, полікувати інші роботи, а по–друге, обновити експозицію, бо деякі експонати не виставляються десятиріччями.

— Це буде музей приватних колекцій чи державних, чи перше й друге разом?

— Насамперед, це буде виставковий комплекс державних музеїв України, приватних колекцій, а також міжнародних виставок.

— Іван Васюник на колегії сказав, що всі міністерства, крім Мінкульту, визначилися зі своєю роллю в «Євро–2012». Ви виправились?

— Після колегії робота над «Євро–2012» триває, без перебільшення, цілодобово. Загальні цілі та положення про «Євро–2012» набирають конкретних завдань і задач. Стає зрозумілим, що від нас хочуть. Правда, якби до всього прийняти новий Закон «Про туризм», тоді б, можливо, не виникало питання щодо розробки концепції будівництва готелів, тієї функції, яка на сьогодні, на жаль, нам не притаманна і не є в нашій компетенції, а тим більше фінансово не відображена в бюджеті.

— Василю Володимировичу, цього року ви є номінантом на Шевченківську премію. Не думали зняти свою кандидатуру, адже казатимуть...

— Зранку 21 лютого на ім’я голови Комітету з Національної премії України імені Т. Г. Шевченка Романа Лубківського я надіслав заяву зняти мене з номінантів у зв’язку з призначенням мене міністром культури і туризму України.

«Залежні всі, навіть ті, хто вважає себе «незалежними»

— Чи не думали ви реформувати систему звань і нагород?

— Проблема звань лежить не у площині їх відміни чи ускладнення. Відмінимо звання — збільшиться черга за орденами. Лікувати треба саме суспільство, яке хворе на самих себе. Або краще давайте започаткуємо такі конкурси та фестивалі, де справді змагатимуться сильні й талановиті, з таким призовим фондом і таким визнанням, що немає потреби стояти у черзі за черговим званням без визнання. У мене набрався цілий том подань, і я з них відібрав, може, сторінок п’ять. Про якого народного артиста чи заслуженого діяча мистецтв можна говорити, якщо його ніхто не знає? Навіть міністр не знає, а я так ніби в культурно–мистецькому полі знаю всю Україну.

Державна нагорода сама повинна шукати своїх героїв. Але державу також потрібно лікувати від надмірної щедрості на нагороди. Інакше все нівелюється, губиться одвічний смисл.

— На зустрічі з Леонідом Черновецьким ви говорили про потребу будівництва в Києві нового концертного залу. Знайшли порозуміння?

— Це була випадкова розмова, яка знайшла порозуміння. Зараз створюється робоча група, що оформить пропозицію, вказавши на бажане місце, і окреслить комплекс, що буде складатись із кількох академічних, акустичних концертних залів.

— Сьогодні ви зустрічалися із генеральним секретарем Європейського парламенту культури Карлом–Еріком Норманом. Про що була розмова?

— Ми говорили про можливість проведення в Києві в 2009 році засідання культурного європарламенту. На сьогодні три країни уже є заявниками, але ми говорили про пілотний варіант — провести засідання поза країнами–членами ЄС.

— Кажуть, що міністерство досі живе без плану на 2008 рік.

— Наш новий бюджетний рік розпочнеться у квітні. Ми визначились у своїх п’яти кроках, які лягли в урядову Програму «Український прорив: для людей, а не політиків». Тепер завершуємо обдуманий план заходів, який спирається, я ще раз підкреслюю, на конкурс, на нову професійну якість, а також на об’єднання культурно–духовного простору України.

— Подейкують, у міністерстві всі дуже здивувалися, коли ви за ніч перечитали план на 2008 рік і вранці вже скликали обговорення.

— Коли ти читаєш, інші стають відповідальнішими, — це факт. А коли?.. — нікого не. Головне, бути обізнаним.

— Наскільки Мінкульт залежить, хто при владі — «білі» чи «червоні»?

— Залежні всі, навіть ті, що вважають себе «незалежними». Сьогодні можна перефразувати споконвічну мудрість, що, безперечно, й солодке слово «Свобода», а найсолодше є таки «Влада».

— Яка ваша головна амбіція як міністра?

— Переосмисливши день вчорашній і сьогоднішній, рухатись наступально у день завтрашній. Об’єднатись навколо національної культури. Вивести міністерство як інституцію, на виток необхідності, що для держави, що для галузі.

— Де залишається місце для творчості?

Творчість не любить суєти...

Тепер я її боюсь...

Адже я її зрадив...

ДОСЬЄ «УМ»

Василь Володимирович Вовкун народився 16 червня 1957 року. За освітою — актор театру і кіно (закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва ім. Карпенка–Карого). Останнє місце роботи — художній керівник державного підприємства «Державне концертне агентство «Україна», фактично з 2005 року він був режисером усіх державних свят — Дня незалежності України, Дня соборності, Дня Конституції, церемонії інавгурації Президента України Віктора Ющенка. У послужному списку нового міністра — більше 300 постановок: опера–ораторія «Цар Едіп» Ігоря Стравінського, опери «Богдан Хмельницький», «Бал–маскарад», вистави за творами Ліни Костенко, Володимира Яворівського, він був режисером–постановником кількох фестивалів: «Червона рута», «Берегиня», «Лесина осінь», «Покуть», ювілейних вечорів живих класиків українського мистецтва і меморіальних вечорів великих українських поетів. Він є автором трьох книжок і куратором кількох виставок. Народний артист України, заслужений діяч мистецтв України. Дружина — актриса Молодого театру Лідія Вовкун, син Святослав.