Мова Криму

Кримськотатарська у Криму — державна, поряд з українською і російською. Для всієї України це мова одного з корінних народів держави. Утім Концепція освіти кримськотатарською мовою досі не затверджена в Мін­освіти АРК, навчальної літератури (до речі, профінансованої не державою, а фондом Сороса) вистачає лише третині учнів, а столичні науковці з Національної академії наук досі розглядають кримськотатарську не як мову значної частини громадян України, а як «східну », та ще й другорядну після турецької, арабської і фарсі.

Поступ до школи

У лабораторії Інституту педагогіки Академії педагогічних наук України з довгою назвою «навчання російської мови та мов інших етнічних меншин» немає фахівця з кримськотатарської мови. Утім, за словами керівника лабораторії Ірини Пилипівни Гудзик, ця установа допомагає готувати кадри для кримських навчальних закладів. Скажімо, останні п’ять років до аспірантури інституту поступають викладачі з Криму, одна з них вже захистила кандидатську дисертацію. Хтось зауважить, що відновлення наукового і педагогічного потенціалу народу з майже втраченою мовою і не могло б відбуватися швидше. На сьогодні близько семи тисяч школярів кримськотатарської національності не вивчають рідну мову. Понад чотири тисячі учнів навчаються у 15 школах, що мають статус «кримськотатарських». Один із лідерів кримськотатарського народу, правозахисник, колишній політв’язень, лінгвіст Синавер Кадиров твердить, що насправді у Криму немає жодної кримськотатарської школи. Натомість є заклади, в яких директор і педагоги — кримські татари і обов’язково вивчається кримськотатарська мова. А решта предметів викладається російською. «Ми змушені були назвати ці школи «національними», щоб наші діти змогли хоча б вивчати мову», — каже пан Синавер. В інших школах кримськотатарські діти можуть вивчати мову на факультативних заняттях, якщо батьки на цьому наполягатимуть.

Як пояснила «УМ» викладач кафедри кримськотатарського і турецького мовознавства сімферопольського Індустріально–педагогічного університету Лейля Асанова, у початкових класах тих 15 шкіл викладання всіх предметів ведеться кримськотатарською мовою. Середні і старші класи не забезпечені ні вчителями, ні підручниками. Історію, біологію, математику, хімію або ж фізичне виховання кримськотатарською викладати нікому. Минулого року в Республіканському інженерно–педагогічному університеті на історико–філологічному факультеті відкрили відділення, де готуватимуть вчителів історії, які володітимуть кримськотатарською мовою. Отже, через п’ять років Крим отримає близько 15 таких фахівців, частина з яких захоче піти працювати в школу. Лейля Асанова розробила електронний самовчитель кримськотатарської мови (побачив світ завдяки МВФ «Відродження») і тепер сама тиражує його для охочих на CD. За кілька років, що діяла програма Соросівського фонду «Інтеграція в українське суспільство кримськотатарського народу, болгар, вірмен, греків, німців, які зазнали депортації», було видано посібники з кримськотатарської мови для всіх класів середньої школи, дитячі словнички з малюнками, навчально–методичні посібники, книжки про народне мистецтво, твори художньої літератури. Але наклади таких видань, як правило, невеликі і на всіх учнів їх не вистачає.

Некримські академіки

Академічна наука ще не повернулася обличчям до корінного етносу. В НАНУ, окрім Інституту української мови, є Інститут мовознавства — там, як пояснили у приймальні, кримськотатарською мовою «трохи займається» 83–річний Орест Ткаченко. В академічному Інституті сходознавства імені Агатангела Кримського (до речі, кримського татарина) цією мовою цікавляться аж троє працівників, утім, окремого кримськотатарського відділення не створено. Можливо, тому ще не створено солідного українсько–кримськотатарського словника. У 2002 році в приватному видавництві «Доля» вийшов словничок на 10 тисяч слів. За його допомогою охочі зможуть перекласти якусь довідку чи газетну статтю. «У нас немає словників, фундаментального видання з історії мови, літератури, діалектологічних досліджень, дисертацій про лексику, — каже відомий сходознавець–тюрколог, доктор філології Григорій Халимоненко. — Бо надзвичайно мало кримськотатарських кандидатів філологічних наук, а докторів майже зовсім немає». Фольклористів, мабуть, узагалі катма, отож багатющий кримськотатарський фольклор досі не записаний і не виданий у багатьох томах. А фольклор, як відомо — найнадійніше джерело живої мови.

У Сімферополі кримськотатарську мову вивчають у двох ВНЗ: Таврійському національному університеті ім. Вернадського (на факультеті східної філології) і в Кримському державному індустріально–педагогічному університеті, де в 2004 році створено Науково–дослідницький центр для вивчення історії і мови кримських татар. Утім «мозковий центр» держави не надає цілеспрямованої підтримки мові та її носіям, які, до речі, мешкають не лише в Криму. «Навчальні програми повинні йти з Києва, — переконаний Синавер Кадиров. — І слід зобов’язати місцевих чиновників їх виконувати». Київ же нейтрально спостерігає за «місцевими розборками», а центральне телебачення і радіо не балують громадян тематичними ток–шоу чи публіцистичними передачами про кримськотатарську мову і культуру».

Потрібен вищий статус

Складається враження, що Туреччина приділяє кримським татарам набагато більше уваги, ніж Україна. Воно й зрозуміло — родичі–тюрки. Але ж і громадяни України. Туреччина щороку запрошує великі групи кримськотатарської молоді до себе на безкоштовне навчання — від місяця до кількох років. «Гадаю, поки що отримати кваліфікованих предметників можливо лише в Туреччині. Звідти наші студенти повертаються з вільним володінням турецькою мовою, а значить і кримськотатарською», — заявила в одному з інтерв’ю Ліля Нафеєва, начальник Управління освіти кримськотатарською мовою при Мін­освіти АР Крим. Однак учителі після курсів у Туреччині навчають кримських дітей саме турецької мови. «Кримськотатарська мова значно відрізняється від турецької, бо належить до кипчацької групи (вона ближча до мови казанських татар, казахської, кара–калпацької), а турецька — до огузької, — каже Григорій Халимоненко. — Але тепер кримськотатарська мова зазнає все більшого впливу турецької, втрачається її самобутність, особливо у лексиці». Григорій Іванович, засновник і багатолітній керівник відділення східних мов Київського національного університету імені Т. Шевченка (нині відсторонений від праці «вічним ректором» Скопенком) вважає, що в КНУ має бути кафедра кримськотатарської мови, куди слід запросити для викладання двох–трьох носіїв мови. Здібні хлопці чи дівчата з Криму могли б поступати в Київ до аспірантури, писати дисертації і водночас викладати мову студентам. «Такі групи можна організувати в КНУ, Могилянці, у Львівському університеті імені Івана Франка, — каже пан Халимоненко. — Поки що немає жодного українця, який володів би кримськотатарською мовою, отже, немає і фахових перекладачів із кримськотатарської мови на українську і навпаки. Як на це дивиться уряд, НАНУ, Міністерство освіти? Цю проблему треба вирішувати негайно».