Ігри, які ми обираємо. І які обирають нас

Скарги на те, якої шкоди завдають нашим гаманцям і умам азартні ігри, у пресі лунають нерідко. Однак, поклавши руку на серце, визнаймо: бажання ризикнути гривнею–другою заради ймовірності солідного виграшу притаманне більшості з нас, хоча й не всі дають йому волю. Як свідчать результати соціологічного дослідження, проведеного Центром соціальних експертиз Інституту соціології НАН України, кожен третій респондент час від часу дає вихід своєму азарту, зігравши в лотерею, на ігрових автоматах або в казино. А 3% населення регулярно грають в усі вище перелічені види ігор. Причому найбільше полюбляють ризикнути грошима заради потенційного виграшу ті люди, які назвали себе повністю матеріально забезпеченими. Серед тих, кому грошей часто не вистачає навіть на продукти харчування, гравців украй мало.

Хто й у що грає

Найпопулярнішим способом випробувати власну Фортуну в Україні є лотерея — бодай зрідка купують білетик 27% громадян. Як зазначила позавчора на прес–конференції з цього приводу експерт Центру соціальних експертиз Тамара Коноплицька, це зумовлено давніми традиціями проведення лотерей, які були популярні й за часів Радянського Союзу, і ще раніше. Казино ж для нас є досить новим видом закладів, тому й прихильників у цього виду азартних розваг значно менше — близько 5%. Недовгою є і традиція розміщення в Україні ігрових автоматів, однак із огляду на значно більшу доступність, ніж казино, «однорукі бандити» та подібні їм агрегати користуються досить великою популярністю в населення. Особливо це стосується чоловіків, яких серед «клієнтів» ігрових автоматів майже вчетверо більше, ніж жінок. Утім прекрасна стать узагалі менше схильна до гри. Так само, як і представники старшого покоління: судячи з даних опитування, най­азартнішими гравцями є молодь від 18 до 30 років. До слова, ця вікова категорія надає перевагу ігровим автоматам навіть перед лотереєю. Однаково часто звертаються до цих видів азартних ігор і ті громадяни України, які зазначили, що живуть у повному достатку, серед них же найбільше клієнтів казино.

Українці — за жорсткіший контроль ігорного бізнесу

Однак незалежно від того, наскільки активні вони «споживачі» азартних ігор і чи грають у них взагалі, переважна більшість опитаних (85%) переконані, що держава повинна жорстко регулювати сферу ігрового бізнесу. Найбільш ефективними методами такого регулювання респонденти вважають обмеження кількості ігрових закладів — 45% і віддалення їх від навчальних та дитячих закладів — 42%. Також серед ефективних були наз­вані посилення процедури перевірки «азартних» закладів, збільшення податків і зборів із цієї галузі бізнесу та вартості ліцензії і підвищення вимог до обладнання ігрових залів.

Очевидно, що контролювати об’єкти ігрової індустрії значно легше, коли їх менше й це солідні заклади, а не розкидані по всьому місту автомати, зареєстровані на невідомих осіб чи сумнівні фірми. Для клієнтів також зручніше й надійніше приходити в місце, де вони водночас можуть бути спокійні за належну якість обслуговування й обирати з–поміж кількох видів азартних розваг ту, яка найбільше до вподоби. Тож виглядає цілком природним, що, за даними опитування Центру соціальних експертиз, понад дві третини населення переконані: найоптимальнішим методом розміщення ігрових закладів є їх укрупнення, організація малої кількості великих об’єктів.

А от відвідувати дрібні й «ненадійні» ігрові салони згодні хіба що найбільш ризикові «ігромани». Адже для 60% громадян, незалежно від того, є вони постійними клієнтами таких закладів чи поки що не грають узагалі, дуже важливо, щоб відвідуваний ними ігровий зал був саме легальним. Перевагу «тіньовим» салонам надали б лише 1% респондентів, а не надто переймаються цим питанням 19%. Зрештою, незаконні об’єкти — це ще й небезпечно, і 68% опитаних переконані, що перехід «азартного» бізнесу в тінь сприятиме його криміналізації.

Більше регулювання — більше «тіні»?

Цікавий парадокс: хоч абсолютна більшість громадян виступає за активне державне регулювання ігрового бізнесу, приблизно половина опитаних вважає, що це призведе до його переходу в тіньовий сектор економіки. На думку експерта Лабораторії законодавчих ініціатив Дениса Ковриженка, це свідчить про те, що посилення державного контролю в нас традиційно означає посилення репресивного тиску. «Дуже важливо, аби регулювання з боку держави відбувалося розумно, — наголошує Ковриженко. — Для забезпечення такого контролю необхідний закон, однак досі, на жаль, усі спроби законодавчого врегулювання ігрового бізнесу були невдалими». За словами експерта, у відповідному законодавчому акті обов’язково має бути баланс між інтересами держави, суспільства та власне бізнесу.

«Держава зацікавлена в регулярних і високих податкових надходженнях — отже, потрібно створити систему, яка б не сприяла тінізації цього бізнесу, і підвищити вартість ліцензії. Також у законі, який регулюватиме ігрову індустрію, мають бути прописані жорсткіші умови отримання такої ліцензії, збільшені вимоги до ліцензійних перевірок і посилена відповідальність за порушення цих умов, — наголошує Ковриженко. — Суспільство зацікавлене в тому, щоб були захищені інтереси найвразливіших категорій населення — молоді, малозабезпечених людей і тих, хто залежний від азартних ігор. Отже, закон повинен передбачати обов’язкове віддалення ігрових закладів від шкіл, лікарень тощо, а також підвищену відповідальність за порушення цих вимог».

І, нарешті, бізнес зацікавлений у створенні рівних правил гри для всіх. Тоді як зараз одні — великі — заклади грають за «білими» правилами, а інші, дрібні (у деяких регіонах частка таких об’єктів ігрової індустрії становить до 60%. — Ред.), у цьому не зацікавлені, оскільки прагнуть не платити податки.

Водночас ідею винести всі заклади ігрового бізнесу на конкретні «ігрові території», як це пропонують автори деяких «профільних» законопроектів, експерти жорстко критикують. На думку Дениса Ковриженка, це лише проб’є діру в державному та місцевому бюджетах, оскільки сприятиме переходу ігрового бізнесу «в тінь» і створенню великої кількості нелегальних закладів.

Соціологічне дослідження проводилося з 23 січня по 1 лютого, було опитано 1000 респондентів у 10 обласних центрах України, похибка дослідження — 3,2%.

Юлія ЧЕРНЕЦЬКА