«Стара» область з другим диханням

Олександра Домбровського можна впевнено називати довгожителем у головному владному кабінеті Вінниччини — на посаді голови облдержадміністрації розпочав відлік уже четвертого року. За період незалежності так довго тут не працював жоден із восьми його попередників. Нині він — один із претендентів на звання «Регіональний лідер року» загальнонаціональної програми «Людина року», підсумки якої підіб’ють у березні. Правда, про це Домбровський воліє не згадувати, акцентуючи увагу в розмові з кореспондентом «УМ» передусім на тому, що зроблено і що планується зробити в області.

«Ми ввели нові правила гри»

— Олександре Георгійовичу, три роки тому в інтерв’ю «Україні молодій» ви сказали, що хочете вивести Вінниччину в лідери аграрної галузі країни. Що вам уже вдалося досягти на цьому шляху?

— Вдалося немало. Ми першими в Україні почали змінювати структуру аграрного сектору, і ті базові показники, на які сьогодні вийшли, підтверджують, що то був правильний крок. Вперше за багато років ми отримали рівень рентабельності сільського господарства на рівні сімнадцяти відсотків. Так само вперше ми маємо прибутковим і рослинництво, і тваринництво. Сьогодні тридцять п’ять відсотків підприємств готові розпочати весняно–польову кампанію без банківських кредитів і без залучення чужих коштів — за період незалежності такого ніколи не було. Наведу ще один параметр: на 1 січня 2008 року розрахунки за земельними паями в області склали 99 відсотків, хоч у минулому вони завжди були дуже серйозною проблемою.

— Як це зроблено?

— Ми ввели нові правила гри і нові вимоги. Насамперед сказали аграріям: нам не потрібні ваші валові показники — оскільки це бізнес, то продемонструйте показники фінансові. І кому потрібний такий бізнес, якщо люди цілий рік працюють, а ви не здатні їм заплатити? Був і другий крок, досить болючий, але надзвичайно важливий: на ринку землі ввели конкуренцію інвесторів за право оренди паїв, і сьогодні вона в області дуже жорстка. Результат? Три роки тому близько 500 тисяч гектарів землі не обробляли взагалі, а це приблизно тридцять відсотків. Сьогодні землі, яка не обробляється, немає — можливо, за винятком невеликих ділянок у районах з низькою родючістю. Ми різко змінили структуру посівів у бік високорентабельних культур. Нині область має перше місце і щодо площ, відведених під ріпак, і з його врожайності. Так само ми на першому місці з вирощування сої, з динаміки закладки нових садів, з виробництва молока. Отож можу з певністю сказати, що з усіх базових показників Вінниччина входить у трійку найпотужніших областей держави. А структурні реформи — при всіх проблемах, які ще залишаються, — стали міцним фундаментом для залучення стратегічних інвесторів. Проте зміни відбуватимуться і надалі, бо ми вступили до СОТ, а стандарти цієї організації ставлять перед нами зовсім нові технологічні вимоги.

— Без залучення коштів багато вам не вдалося б. Наскільки зросли інвестиції в господарство Вінниччини?

— Я хотів би, щоб ми зразу відзначили: у нас проблемна область. По–перше, ми маємо майже 53 відсотки сільських жителів, а, скажімо, на Донеччині їх лише десять відсотків, на Луганщині — чотирнадцять. Усе це тягне за собою значно вище соціальне навантаження. Крім того, дуже проблемна структура працездатного населення — у нас людей пенсійного віку більше, ніж в інших областях. Ще одна больова точка — ступінь старіння основних фондів виробництва перевищує середній по Україні, що вимагає додаткових капіталовкладень. Тому залучення внутрішніх і зовнішніх інвестицій ми обрали за базовий пріоритет. Можу для порівняння навести цифри: у 2004–му Вінниччина отримала тільки 1,155 мільярда гривень інвестицій, а в 2007–му — 3,3 мільярда, тобто надходження інвестицій зросло втричі. За темпами залучення їх за одинадцять місяців минулого року ми поступалися тільки Луганській області. І ці 3,3 мільярда вже ефективно запрацювали. Ми закінчували минулий рік, маючи зростання промислового виробництва на рівні восьми відсотків, а вже у січні, який для області завжди був надзвичайно складним, отримали у промисловому секторі плюс чотирнадцять відсотків. Тепер наше завдання — втримати темпи.

— Скажіть, а прості люди відчули це на собі?

— Будь–яка економіка цінна лише тоді, коли здатна трансформуватися в соціальні стандарти, а ключовим показником є грошові виплати населенню. Так от, в області такі грошові виплати у різних формах сукупно зросли із 5,9 мільярда гривень у 2004 році до 16,3 мільярда в 2007 році. Як результат — обсяги продажу споживчих товарів у нас щороку зростають приблизно в півтора раза. У людей з’явилися вільні кошти, які вони понесли в банки: за той же період депозитні вклади населення зросли із 628 мільйонів гривень до 2,66 мільярда. З цього можна робити висновок, відчули це люди на собі чи ні.

«Нинішня виборча система веде до деградації рад»

— Давайте перейдемо до політики. Вибори до Верховної Ради призвели до того, що там майже немає представників із місць — в основному, кияни. Як це відбивається на розумінні центром інтересів регіону?

— Я належу до тих регіональних керівників, які вважають, що ми маємо, м’яко кажучи, некоректну виборчу систему. З одного боку, рішення піти на вибори за партійними списками було частково правильним, але виборча система в тій формі, в якій ми її бачимо, веде до деградації Верховної Ради й органів місцевого самоврядування. Один або два лідери партії за своїми іменами «протягують» тисячі депутатів різних рівнів, які не проходять жодного випробування, не спілкуються з виборцями і не несуть відповідальності перед ними за те, що роблять у депутатській іпостасі. Це й призводить до того, що регіональне представництво у вищому законодавчому органі атрофоване. Давайте порахуємо, скільки там киян, донеччан, дніпропетровців і скільки, наприклад, вінничан, хмельничан чи представників будь–якої області Центру або Заходу України. Співвідношення абсолютно неадекватне.

— А як справи з представництвом районів у обласній раді?

— Така сама ситуація і в обласній раді. У нас є райони, які взагалі у ній не представлені, і це неправильно. Схожа картина — і в інших регіонах країни. Перед ким сьогодні звітують ті депутати обласної ради, які потрапили до неї за списками? Та ні перед ким! Навіть вовтузня навколо імперативного мандата показує, що вони не хочуть звітувати і виконувати рішення партії, яку вони представляють. Я глибоко переконаний: виборчу систему в Україні потрібно міняти, інакше законодавчий орган і далі деградуватиме. На мою думку, потрібно знову повертатися до територіальних округів, але вже за партійним принципом, тобто на кожному з них висуватимуть своїх кандидатів партійні організації, і вже конкретні люди боротимуться за голоси, від імені своєї партії проводячи ті чи інші рішення. Тоді виборці знатимуть, за кого голосували, хто перед ними відповідальний персонально і яка партія відповідає за ту чи іншу людину і результати її роботи.

«Нам потрібно культивувати і український, і подільський патріотизм»

— Якою ви бачите майбутню адміністративно–територіальну реформу? І яким має стати наш край після неї?

— Тут є два принципові наріжні камені. В першу чергу маємо вести мову про базову «цеглинку» — про територіальну громаду, яка має бути самодостатньою і розв’язувати проблеми, що є на тій чи іншій території. Тому першим кроком реформи повинно стати створення територіальної громади з відповідними правами і відповідним ресурсом. Але ж у нас існують громади, які нараховують по 10 тисяч жителів, а є такі, що мають по 300—400 жителів. Вони просто не можуть конкурувати одна з одною.

Другий важливий момент: а як територіальна реформа позначиться на регіонах України? Я спробував зробити відповідне моделювання в рамках історичних регіонів, які були прописані офіційно, — Східний, Причорноморський, Поліський і так далі — і дійшов висновку, що без серйозної попередньої підготовки таке адміністративно–територіальне об’єднання, як Подільський край, в економічному плані виявиться одним із найслабших. Економіка його складників — Вінницької, Хмельницької і Тернопільської областей — базуватиметься, в першу чергу, на виробництві агропереробному. Якщо ж ми візьмемо кількість об’єктів соціальної інфраструктури на селі, то отримаємо набагато вище навантаження на бюджет, ніж в інших гіпотетичних об’єднаних регіонах, бо кількість сільського населення, що тут проживає, найбільша в Україні. І це треба сприймати як об’єктивну реальність.

Тому поряд зі створенням самодостатніх територіальних громад на нових засадах ми повинні подолати непростий і, можливо, тривалий перехідний етап, щоб поліпшити базові показники регіональної економіки, оптимізувати мережу шкіл, дитсадків, закладів культури тощо.

— Але ж кожна область має власні плани розвитку територій, і з огляду на можливе формування єдиного регіону, ці плани мають узгоджуватись. Чи робиться щось у такому напрямі?

— Запитання дуже цікаве. Якщо вибудовувати певний економічний рейтинг у регіоні, то нині, без сумніву, Вінниччина займає першу позицію, Хмельниччина — другу, Тернопільщина — третю. Я нікого не хочу ображати, але сьогодні так склалося. Тому коли говорити про можливе об’єднання територій у межах Подільського краю, то на роль локомотива претендує Вінницька область, і ми робимо все, щоб динамізувати цю роль для майбутнього економічно–соціального угруповання. І я можу вам першому сказати важливу річ, про яку досі нікому ще не казав. Ми зараз готуємо пропозицію до керівників Хмельницької і Тернопільської областей розпочати низку спільних проектів, можливо, підписати рамкову угоду про координацію економічної, соціальної та культурної політики в межах історичної території Поділля. Нам потрібно культивувати патріотизм — і на рівні невеликих місцевостей, де люди безпосередньо мешкають, і на рівні Подільського краю в цілому, і на рівні України як держави. Співпрацю, наприклад, я бачу і в іншому розрізі. Якщо приходить інвестор, а на Вінниччині його щось не влаштовує, то я як голова обласної державної адміністрації повинен сказати: а давайте ми вам запропонуємо варіант на Хмельниччині або на Тернопільщині. Треба розвивати територію Подільського краю загалом, яка, на мій погляд, рано чи пізно все одно вийде на етап об’єднання.