Право безкоштовно отримати землю має кожний...

Свідченням того, що для земельномайнових відносин сьогодні характерне систематичне нехтування елементарними правами громадян, є зростання кількості зловживань та порушень у цій сфері. У невеликій Тернопільській області тільки за минулий рік відповідні органи зафіксували більше 3000 таких фактів. І це, так би мовити, лише вершина айсберга, тож можна тільки уявити собі, що відбувається в далекій глибинці. Задля захисту передусім земельних прав «маленьких українців» кілька років тому і було створено у Тернополі громадську організацію «Спілка власників землі». Набутий нею досвід може реально допомогти багатьом.

«Корупції сприяє вже саме українське законодавство»

— Пані Ларисо, одним із провідних напрямів у діяльності очолюваної вами організації значиться вироблення рекомендацій щодо запобігання проявам корупції у земельномайнових відносинах. На чому вони базуються?

— Ми провели власне дослідження для визначення, звідки ростуть корені корупційних діянь на рівні місцевого самоврядування та як їм можна протидіяти. Провівши юридичну експертизу існуючої нормативної бази, яка регулює земельномайнові відносини, дійшли висновку, що вже саме українське законодавство містить норми, що сприяють корупції. Окремі положення, через їхнє двояке трактування, застосовуються на користь не громади, а окремих осіб. І завдяки тому, що одні норми суперечать іншим, таким особам удається в обхід мораторію на продаж сільськогосподарських земель скуповувати величезні їхні масиви. Вистачає й інших причин розбазарювання земельних ресурсів регіону. Через брак коштів у області не здійснено розмежування земель державної та комунальної власності, не проводиться інвентаризація земель, більшість населених пунктів не мають генеральних планів забудови. А громадськість практично усунуто навіть від участі в обговоренні перспектив розвитку територій, не кажучи вже про прийняття таких важливих рішень, як щодо регуляторних актів, виділення земельних ділянок під будівництво чи для виробничих потреб комерційних фірм. Не менш важливо до моменту прийняття законів та нормативних актів проводити їх ретельну експертизу на предмет можливих корупційних ризиків. А за великим рахунком, з корупцією треба боротися передусім на найвищому державному рівні, а не дрібними покараннями посадовців місцевих рад.

— Яка ваша думка у цьому зв’язку щодо мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення?

— Це порушення та обмеження прав землевласників та землекористувачів на вільне використання своєї власності, затягування формування цивілізованого ринку землі, наслідки якого вкрай негативні. По­перше, в умовах розвитку української економіки збільшується розрив між містом і селом. Інвестиції дуже повільно йдуть в аграрні регіони, до яких належить і Тернопільщина. По­друге, в умовах існуючої заборони продажу на селі активно працює тіньовий ринок. Селяни задешево розпродують свої паї, нерідко потерпаючи від земельного рейдерства. По­третє, за завісою правового хаосу змінюється цільове призначення сотень гектарів для подальшого їх перепродажу.

— Що вважаєте необхідним змінити передусім з юридичної точки зору?

— Землі сільськогосподарського призначення (це 70% земель України) є компонентом майбутнього ринку землі. Для того, щоб він працював прозоро і ефективно, слід негайно ухвалювати закони «Про реєстрацію речових прав», «Про Державний земельний (іпотечний) банк», «Про земельні торги та аукціонну діяльність», «Про спеціалізовані земельні суди». Необхідно усунути протиріччя між положеннями Земельного та Цивільного кодексів України. Завершити визначення прав власників на землю та розмежування земель державної і комунальної власності, визначити межі населених пунктів, провести інвентаризацію й зонування земель. Створити відкриту для громадськості систему реєстрації речових прав. Вдосконалити і врегулювати процедуру зміни цільового призначення земель, бо існуючий порядок не забезпечує її відкритість і обґрунтованість.

«Люди не володіють інформацією, а влада свідомо її замовчує»

— Справжній фурор викликала не так давно серед тернополян ваша публікація в одній з місцевих газет, де йшлося про те, що право отримати у власність землю має кожний, та ще й безкоштовно...

— Так, бо для багатьох це стало великим відкриттям. Тим часом право на земельну власність гарантоване Конституцією України кожному її громадянину. Зокрема, і на безоплатну приватизацію землі. Про це чітко написано в статті 116й Земельного кодексу України. А його 121ша стаття дозволяє кожному отримати безоплатно шість ділянок: під будівництво й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (у селах — не більше 0, 25 гектара,  в селищах — не більше 0, 15 гектара,  в містах — не більше 0, 10 гектара); для ведення особистого селянського господарства (до 2 гектарів); для ведення фермерського господарства (в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території місцевих рад, де знаходиться фермерське господарство); для ведення садівництва (до 0, 12 гектара); для індивідуального дачного будівництва (до 0, 10 гектара); для будівництва індивідуальних гаражів (не більше 0, 01 гектара). Кодекс визначає максимальні норми площі, тобто ділянки можуть бути і меншими. Але якщо людина вже користується такою не один рік, то має повне право її приватизувати. Інша справа — чи має можливості? Держава задекларувала право, але законодавчо не забезпечила його. І якщо колишні члени сільгосппідприємств ще так чи інакше обізнані, скільки землі було дано на розпаювання, й кожен з них отримав свою часткупай, то в місті переважна більшість і гадки не має, скільки «вільної» землі є і чи можна її приватизувати, та ще й безоплатно. Нічого дивного, адже влада свідомо замовчує таку інформацію. Суспільство не знає, скільки таких земель у кожному населеному пункті, який їх резерв, і саме це дає можливість чиновникам зловживати. А паперова тяганина, ходіння по владних кабінетах, затяжні судові процеси зламали вже не одного бажаючого стати законним власником землі. Часто людям відмовляють, аргументуючи, що такої землі немає. Але хто веде її реєстр? І якщо й веде, то хіба для «внутрішнього» користування. Інакше як можна пояснити факт, що владними рішеннями роздаються десятки гектарів? Завдання громади — примусити владу зробити механізм набуття права на безоплатну приватизацію прозорим, якнайшвидше створити муніципальні реєстри вільних земельних ділянок.

— Можливо, краща ситуація із землями, що вже є в користуванні громадян?

— Аж ніяк. Нещодавно до нас звернулася по допомогу мешканка Тернополя Галина Брега, чия сім’я має у спільному користуванні земельну ділянку площею 0, 09 гектара в провулку Дівочому обласного центру. Щоб її приватизувати, люди звернулися у відділ земельних ресурсів Тернопільської міськради, але там їм дозволили приватизувати лише 0, 06 гектара, а решту порекомендували взяти в оренду. Але чому ж вони повинні орендувати землю, яку мають повне право приватизувати, бо користуються нею вже понад 30 років? А ось інший приклад. У приміському селищі Петриках за громадянкою Канарською було закріплено 0, 63 гектара землі. Коли жінка звернулася у сільраду з проханням приватизувати ділянку, їй відмовили, навіть не пояснивши причин. Поки тривали подальші перипетії, жінка померла, незабаром помер і її син, який просив сільську владу передати йому цю землю під будівництво та обслуговування будинку і господарських будівель, відтак ділянку взагалі вилучили з користування. Ще одним, уже масовим показовим прикладом безуспішності безоплатної приватизації землі може бути і гореепопея із тернопільським садовим товариством «Ювілейне», про скандал навколо якого вже відомо далеко за межами області. І подібних прикладів земельного беззаконня чимало.

«Для чого орендодавцям така кабала?»

— Чи є якісь терміни, коли необхідно реалізувати своє право на безоплатне отримання землі?

— Чинним законодавством вони не передбачені. Поки Конституція гарантує право на землю, поки Земельний кодекс регламентує процедуру безоплатної приватизації і поки в Україні наявні землі, які можуть передаватися у власність громадян, вона триватиме. Однак треба знати, що земельні ресурси обмежені і не відновлюються, а Конституція та закони можуть змінюватись. Тож не можна виключати і несподіваного завершення такої приватизації.

— Знаю, що ви займаєтесь і проблемами оренди землі.

— З орендної плати за землю її власники в усьому світі живуть і процвітають. А що отримують українські селяни? За пай у два гектари — приблизно триста — чотириста гривень на рік, змінити ж ситуацію можливо лише внесенням у законодавство обов’язкової умови — орендна плата не повинна бути меншою за 10—15 відсотків від грошової вартості землі. Далі. Договори оренди укладаються на підставі Типового договору, в якому орендар обумовлює як свої, так і права та обов’язки орендодавця. Так от раджу останнім дуже уважно вивчати цей документ. З проханням прокоментувати такий до нас зверталися не раз. В одному випадку, приміром, потенційний орендар записав як свою перевагу «першочергове право на купівлю орендованої ділянки в разі її продажу». Але для чого орендодавцям така кабала, якщо у майбутньому хтось інший може запропонувати більшу суму? Або таке. Зараз існує тенденція нав’язувати людям укладання договорів терміном аж на 15 років із поетапним збільшенням відсотків. Згідно з договором, який вже тут згадувався, орендар тільки на 12-й рік і до кінця оренди пропонує 3, 5 відсотка від вартості землі. Це означає, що селяни через 15 років матимуть орендну плату не набагато більшу за 400 гривень, адже вартість землі може бути змінена хіба на індекс інфляції!

До речі, наша спілка вже має певні напрацювання щодо ефективного вирішення подібних проблем. Зокрема, розроблено проект договору, який, не порушуючи інтересів орендарів, максимально захищає інтереси орендодавців.

ДОСЬЄ «УМ»

Лариса Римар народилася 29 травня 1971 року в селі Великі Дедеркали Шумського району Тернопільської області. Закінчила Рівненський інститут культури та Тернопільський державний економічний університет за спеціальністю менеджмент організацій. Працювала керівником відділу зовнішньоекономічної діяльності ВАТ «Тернопільготель», керівником Західноукраїнської регіональної філії державного підприємства «Національна туристична організація», помічником народного депутата. З 2003 року очолює «Спілку власників землі» у Тернополі. Керівник низки правопросвітницьких проектів, автор і співавтор аналітичних публікацій та брошур на тему реформування земельних відносин в Україні.