Атлантове лихо

Перелом хребта — надзвичайно небезпечна травма, особливо якщо йдеться про ушкодження шийного відділу. Зміщені хребці та їхні гострі уламки травмують важливі центри спинного мозку (дихання, серцебиття тощо) й призводять до миттєвої смерті людини. Нерідко трапляються випадки, коли пацієнти страждають від прихованих переломів хребта без чіткої картини хворобливих проявів. Автомобіліст може потрапити в ДТП, вийти з машини без жодної подряпини і відмовитися від госпіталізації, оскільки почувається більш–менш нормально. Людина може й не здогадуватися, що під час аварії в неї тріснув шийний хребець, і кістки тримаються вкупі лише «на чесному слові». Про те, чим небезпечні такі травми, де їх найчастіше отримують люди і яким чином лікарі «витягують» складних пацієнтів, «УМ» з’ясовувала на кафедрі нейрохірургії Національної медичної академії післядипломної освіти імені Л. П. Шупика.

Ніякого «додому», поки рентген не зробиш!

Три місяці тому до однієї зі столичних лікарень потрапив хлопець, який постраждав під час автокатастрофи. У результаті сильного удару молодий чоловік зламав у кількох місцях руку, ногу, отримав численні синці й подряпини. З місця катастрофи постраждалого відвезли до відділення травматології, де лікарі почали «латати» потрощені кістки. На перший погляд, банальна ситуація. Утім після додаткових обстежень спеціалісти з’ясували, що у пацієнта були зламані перший та другий шийні хребці, що створювало чималу загрозу життю. Тоді жертву ДТП передали до рук лікарів–нейрохірургів.

«Дуже добре, що потерпілому відразу після аварії наклали комірець, який тримав голову і фіксував шию, — зазначає асистент кафедри нейрохірургії Національної медичної академії післядипломної освіти імені Л. П. Шупика, лікар–нейрохірург Владислав Бурик. — Якби цього не зробили, хребці могли зміститися, затиснути житттєво важливі центри стовбура мозку й спричинити раптову зупинку дихання або серцебиття. Або ж пацієнт міг залишитися паралізованим до кінця життя... Завдяки вчасній фіксації цього не сталося. Ми прооперували хлопця, застосовуючи сучасну методику, і вже через півтора місяця пацієнт прийшов до нас своїми ногами — подякувати за допомогу».

За словами медиків, найчастіше перелом шийних хребців трапляється в результаті падіння з висоти, пірнання у воду та під час автокатастроф. Небезпека цих травм полягає у тому, що вони не завжди дають про себе знати. Найпідступнішими вважаються переломи першого шийного хребця (його називають атлантом, бо на ньому тримається голова) та другого шийного хребця (названого осьовим). Нерідко вони розламуються на шматки або дають тріщину. Такі травми можуть тривалий час проявлятися тільки головним болем та слабкою рухомістю шиї. Людина розповідає про те, як щасливо перенесла ДТП. Її хтось кличе, людина різко повертає голову на звук, хребці повторно зміщуються і травмують стовбуровий мозок. До реанімації такого пацієнта просто не довезуть...

Саме через це американські лікарі, які прибувають на місце автомобільної аварії, усім потерпілим одягають на шию спеціальні комірці. Навіть якщо людина ні на що не скаржиться, не хоче їхати до лікарні й відчайдушно проситься додому, їй обов’язково зроблять рентген хребта й проведуть інші дослідження. Медики кажуть, що у таких випадках краще перестрахуватися, аніж «проморгати» хворого. Українські нейрохірурги вважають, що таку систему треба запроваджувати й у нас — чим швидше, тим краще.

Титан замість «інопланетних» трубок

Оперуючи пацієнта з переломом шийних хребців, лікарі не лише мусять обережно зняти затиснення нервової тканини, а й «полагодити» хребці так, щоб людина могла рухати головою, як раніше, не побоюючись зміщення уламків та виникнення раптових ускладнень. Сьогодні українські медики володіють новітніми технологіями, які дозволяють надійно укріпити пошкоджені хребці титановими конструкціями. Перевага методики полягає в тому, що титан не окислюється, не впливає на обмінні процеси в організмі й не потребує заміни, тобто може служити людині до кінця життя. Крім того, пацієнтові не треба протягом тривалого часу носити на шиї фіксатори, чекаючи зрощення кісток. За словами Владислава Бурика, в Україні такі складні хірургічні втручання проводяться лише в кількох клініках, зокрема у відділеннях, які є лікувальними базами кафедри нейрохірургії НМАПО імені П.Л.Шупика. Якщо ж нещастя сталося з людиною в районному чи обласному центрі, пацієнту накладають на шию пластиковий або гіпсовий комірець і направляють до столиці.

Як зауважує Владислав Бурик, ще 10 років тому українські лікарі застосовували інші методики. Пацієнтів від пояса до голови затягували у гіпсовий косет, який треба було носити протягом півроку, аж поки не зростуться поламані кісти. Цей метод викликав нарікання у хворих, оскільки гіпсова конструкція була не дуже зручною у використанні (особливо «весело» було в ній спати, а приймати душ просто було неможливо). Лікарям метод також не подобався, адже вони не могли контролювати процес зрощення і не могли гарантувати, що кістки під гіпсом не змістилися й не затисли нерв.

Багато недоліків мав метод з використанням дроту, накрученого на гіпсовий комірець. Дріт часто розкручувався, бувало, що й розривався, що могло призвести до травмування спинного мозку. Методи з використанням металевих трубок (так звані гало–апарати), завдяки яким пацієнт нагадував інопланетного гостя, також були далекі від досконалості. Ситуація змінилася 7—8 років тому, коли українські нейрохірурги почали застосовувати методи внутрішньої фіксації хребта. Завдяки титановим вставкам хворі швидко одужували й поверталися до своєї роботи, як тільки загоювався невеличкий післяопераційний шов.

ДО РЕЧІ

Із віком щільність кісткової тканини зменшується, розвивається остеопороз. Тому для людей похилого віку навіть падіння зі стільця може закінчитися переломом.