Патові маневри

Учора розповіли анекдот.

Яценюк доповідає Ющенку: «Верховна Рада України може одностайно проголосувати за визнання незалежності Косова!» — «За яких умов?» — «Якщо послом України в Косові призначать Віктора Балогу, причому вирушить він туди негайно!»

Анекдот дошкульний, але досить влучний у сенсі великої «любові» депутатського корпусу до голови секретаріату Президента. До речі, в кожному жарті є лише частка жарту: вчора ж прес–служба Банкової поширила новину про візит Віктора Івановича до... Великої Соціалістичної Народної Лівійської Арабської Джамахірії. Ну майже Косово. Ця поїздка зайвий раз демонструє широту повноважень керівника президентської «канцелярії», який активно вершить не тільки внутрішню політику, а й зовнішню. У рамках візиту на Африканський континент Балога «зустрівся з лідером Лівійської революції Муаммаром Каддафі та керівником його офісу Салехом Баширом, передав (...) лист від Президента України із запрошенням відвідати Україну, (...) співрозмовники також обговорили весь спектр українсько–лівійських питань та висловили обопільну зацікавленість країн у посиленні економічного співробітництва. Зокрема, йшлося про спільні проекти у нафтовидобувній, авіаційній, сільськогосподарській сферах».

Але Джамахірія — це так, до слова. Головне — інше, пов’язане з Віктором Івановичем. У п’ятницю ефект бомби, що вибухнула, справила його заява про вихід із партії «Народний союз «Наша Україна». У зв’язку з цим політичні гравці й експерти почали малювати сценарії — один страшніший за інший...

«ЗаГАРТована» опора?

Наближені до Банкової свідчать, що про ймовірний вихід зі складу “Нашої України» Віктор Балога говорив ще перед минулорічними парламентськими виборами — мовляв, «мавр зробить свою справу й піде». Нагадаємо, голова секретаріату Президента чималий шмат цієї роботи виконав ще раніше — коли став головою політради НСНУ, зупинив сповзання рейтингу президентської партії й навів у ній певний порядок. Здана «під ключ» молодшому поколінню, «Наша Україна» пішла на вибори у складі мегаблоку «НУНС» і... показала все ж не такий солідний результат, як очікували її зверхники. Але ж виступ на виборах теж значною мірою входив до сфери «кризового менеджменту» пана Балоги. Так що стосовно цього шмату роботи слід було робити висновки. І вони не забарилися: виходом із «НУ» Віктор Іванович фактично демонструє, що проект «Наша Україна» в його нинішньому вигляді своє фактично віджив. Інша річ, чи це думка Балоги та його команди, чи й Президент Віктор Ющенко думає про свою партію і блок те саме.

Маневри навколо «НУ» пояснити легко: Віктор Андрійович вже приміряється до наступної президентської виборчої кампанії (голосування — менш як через два роки!) і потребує надійної політично–організаційної опори. А тут, трясця її блокові, на хвилі нових соціальних ініціатив набирає рейтингові очки Юлія Тимошенко. Та ще й, доносить розвідка, нова генерація «НУНС» — Кириленко, Луценко і компанія — більше тяжіє саме до Юлі, аніж до Балоги, який часто заступає у стосунках із партією та блоком Президента. На кого в таких умовах спертися?

А Віктор Балога якраз має рецепт. Гірше не буде, переконує він, і пропонує створити нову силу. Або навіть дві. По–перше, вірний зброєносець Ігор Кріль уже понад півроку займається розбудовою громадської організації «Гарт», яка квартирує буквально через стіну з офісом НСНУ на вулиці Ярославській у Києві. Тож нову партію можна було б оформити і на базі цього «Гарту». А по–друге, є й інший варіант: використати для цього діла інші партії — включно з тими, які нині входять до складу блоку «Наша Україна — Народна самооборона». («Гарт» за таких умов залишився б на правах структури «За Україну! За Ющенка!», котра була досить корисною в 2004 році. І це ще було б непоганим варіантом, адже в багатьох областях «нашоукраїнці» досі не відчули присутності ніяких «гартів».)

Щодо партійного будівництва на старій основі, то, як повідомляє «Коммєрсант–Україна», пропозицію від Балоги вже отримав голова УРП «Собор» Анатолій Матвієнко, і йдеться про центристську, а не правоцентристську політичну силу. А що досі «Собор» вважався більш правим, то Анатолію Сергійовичу переорієнтовуватися не вперше.

Парадокси об’єднавчого процесу

Але річ, звісно, не в ньому. В Україні — півтори сотні партій, і створити на їхній основі новий проект можна, навіть не маючи значних матеріальних та інтелектуальних ресурсів. Інша справа — навіщо це і що з цього вийде.

Деякі експерти впевнені: своїм кроком геть із НСНУ Віктор Балога підвищив вірогідність сценарію із достроковими парламентськими виборами. «НУНС» не виправдав надій Банкової, потрапив частково у залежність до Тимошенко, має алергію на «ширку» — потрібно якось розрулювати ситуацію. І вже після нових виборів відкараскуватися від Юлі й творити вигіднішу для себе коаліцію.

Але не все так просто. І вже не тільки про принципи «Майдану, що переміг», ідеться.

Балога пояснює, що з «Народного союзу «Наша Україна» він іде передусім через те, що його лідери разом із соратниками по «НУНС» не виконали дану перед виборами обітницю утворити на основі мегаблоку єдину президентську партію. А блок — це завжди громіздко й проблемно, це нова організаційна морока перед новими виборами.

Логіка є? Є. З іншого боку, логічно й те, що вимагати структуризації й об’єднання політичних сил і при цьому починати нові проекти — це не логічно, хоча й дуже по–українському. У результаті отримуємо тільки розпорошення та новий етап мишачого вовтузіння навколо влади.

Останні вибори показують, що «навколобанковий» електорат зосередився в межах 10—15 відсотків. А якщо паралельно з новою силою існуватимуть і «стара» «Наша Україна» (а її лідер В’ячеслав Кириленко після виходу Балоги поспішив ще раз присягнути Президентові), і «Народна самооборона», і НРУ, УНП тощо, рейтингові перспективи умовної «партії Балоги» виглядають примарними. Хай навіть її очолить Арсеній Яценюк, а до організаційних зусиль долучаться прогресивні донецькі товариші з гламурним прапором у вигляді Раїси Богатирьової. Потрібно враховувати, що «помаранчевий» виборець уже не раз доводив: його симпатії — передусім ідеологічні, а не технологічні, й обдурити такого виборця складно. Тож той, хто ризикне зробити ставку на творення партії «під Ющенка» практично з нуля й гадатиме, що для її посилення можна залучити нинішніх «інакших «регіоналів» на кшталт Ахметова–Колесникова, майже напевно приречений на провал. Це означатиме втрату «своїх» людей на правому березі Дніпра та нерозуміння на лівому. Якщо ж відмовитися від послуг лівобережних товаришів, проект виглядатиме ще слабшим. Тобто тут, як бачимо, ситуація патова.

Парламент як показник

Пат зараз і в парламенті — власне, саме ця політична безвихідь, базована на недієвості демократичної більшості, і сподвигає «кризових менеджерів» на різні ризиковані комбінації. Скільки ми чули запевнень і від представників «НУНС», і від БЮТ про те, що вони кістьми ляжуть, але забезпечать роботу більшості в плюс два голоси. І що маємо? Меншість за допомогою шуфричів, повітряних кульок та інших презервативів нахабно диктує «помаранчевим» свої умови. А умови ці зводяться до одного: переформатування нинішньої коаліції. Звісно, якби коаліція справді була дієвою і при цьому не існувало бажаючих підіграти «регіоналам», парламент уже давно працював би — хоч у кінозалі, хоч під відвойованим «куполом». Далебі. На руку опозиціонерам грає повторення того, чого найбільше боялися свідомі виборці «партій Майдану»: нового протистояння таборів Ющенка й Тимошенко. На жаль, жодний крок Юлі — популістський, меркантильний чи ні — не проходить без «шпильки» з боку Банкової. Її ніби навіть не пускали із візитом до Москви! На жаль, Юля справді лишається популісткою й не надто прагне ставати «державницею», чого від неї вимагає Ющенко. На жаль, йому простіше переслати їй телеграму або зайве неправомірне розпорядження. А вона, на жаль, не бажає домовлятися з ним навіть у ключових питаннях. І навіщо писалися й підписувалися ті 150–сторінкові коаліційні угоди?!

Можливі сценарії переформатування

Є ще один пат. Ідеться про подальше суперництво Ющенка й Тимошенко в межах демократичного електорату на президентських перегонах–2010. Що робити, якщо рейтинг Тимошенко зростає й в опозиції, і при владі? (До речі, деякі БЮТівці так упевнені в цих тенденціях, що не проти піти навіть на дострокові парламентські вибори і взяти більшість (понад 50 відсотків місць у ВР) самим лише Блоком Тимошенко.) Чи варто «топити» Юлю? Чи варто її «підігрівати»? А погодитися вже зараз укласти негласну угоду про її збереження на посаді за будь–якої ситуації, лише б вона відмовилася від участі у виборах Президента, — значить і себе не поважати, і погодитися на її умови урядування, і поставити під загрозу виконання іншою стороною цієї домовленості. Та й свої схеми зламати.

Про все це думають майстри кулуарної гри. І вже, як видно, почали діяти.

Про переформатування коаліції в існуючому парламенті зараз не говорить лише лінивий. Для цього ВР потрібно «розхитати», а для початку — змусити працювати (бо варіант із розпуском надто громіздкий і непевний).

За чутками,в «нашеукраїнському» крилі коаліції вважають, що Раду може бути розблоковано через принесення в жертву «Регіонам» глави МВС Юрія Луценка (на роль жертовного цапа він добре підходить ще й тому, що тривалий час перебував із паном Балогою «в контрах»). «Регіони» після цього розблокували б трибуну, Міністерство внутрішніх справ могла б очолити наближена до Балоги людина, позиції Банкової посилилися б, а Тимошенко — навпаки.

Далі — загострення протиборства з Тимошенко, публічна демонстрація її невідданості попереднім угодам і розрив стосунків. Для цього потрібно одне з двох: або висловлення недовіри Прем’єру парламентом, або розвал коаліції. Щодо першого, то програму уряду не ухвалено досі, а бажаючих посунути Юлію Володимирівну чимало і в «НУНС». А щодо другого, то потрібне рішення фракції: для «НУНС» це означає голосування 37 депутатів (із 72). Така сама більшість ющенківських багнетів може від імені «НУНС» і утворити нову коаліцію — з «Регіонами» й Блоком Литвина. Звісно, буде скандал, будуть незгодні, розкольники, перетікання до БЮТ, розмови про «самовбивство» «НУНС». Але коаліція буде нова. А Рада — мабуть, знову заблокована (тепер уже не «Регіонами», а «тимошенківцями»). Знову пат?

* * *

Зауважимо, що у двох попередніх абзацах ішлося лише про теоретичні шляхи, які присутні в уяві автора цих рядків. Однак — щось уже заворушилося...

КОМЕНТАР З ПРИВОДУ

Віктор Небоженко,
політолог:

— З одного боку, всі сьогоднішні партії — перехідні. І Партія регіонів, і «Наша Україна», і БЮТ — усі ці структури були створені для отримання політичного спадку Кучми, тому довго вони не проіснують. Можливо, «Наша Україна» починає розвалюватися раніше, але ж вони стільки років проіснували фактично «під парасолькою» Ющенка, нічого не роблячи. «Наша Україна» експлуатувала образ Ющенка, отримуючи від нього значно більше користі, ніж він — від партії. Прихід Балоги в «Нашу Україну» нічим її не покращив і не погіршив, так само, як не впливає на НСНУ і нинішній відхід голови президентського секретаріату. Думаю, партійці тільки зітхнули з полегшенням.

Щодо створення нового проекту. Повірте мені як людині, яка робила багато партій і працювала з багатьма політичними силами: створювати нові проекти зараз неймовірно важко. Бо три великі партії не зацікавлені в появі нових потужних політичних структур. Тому поки існують ПР, БЮТ і «НУНС», навряд чи на політичній арені з’явиться сила, здатна конкурувати з ними на рівних.

На мій погляд, на президентських виборах Ющенко спиратиметься все–таки на «Нашу Україну», оскільки це вже готовий проект. І вони, природно, підтримуватимуть саме Ющенка, розуміючи, що партія, умовно кажучи, «жива» доти, доки «живий» (у політичному сенсі) він.