Цінності — оптом і вроздріб

14.02.2008
Цінності — оптом і вроздріб

По–українському

Позавчора в одному з найпрестижніших (і найдорожчих) готелів німецької столиці Hotel Adion Kempinski Berlin на Унтер ден Лінден, біля Бранденбурзьких воріт, відбулося прийняття з нагоди дебюту нещодавно створеної Української кінофундації. Того ж дня голова наглядової ради Фонду «Україна 3000» Катерина Ющенко зустрілася з директором Берлінського кінофестивалю Дітером Коссліком і мала з ним розмову щодо перспектив співробітництва з авторитетним світовим кінофорумом. А в четвер журнал Variety (чи не най­впливовіший часопис загалом) вийшов з невеликою статтею, головною темою якого було рішення українського уряду твердо дотримуватися законодавства щодо української мови при дублюванні та субтитруванні іноземних стрічок. Пояснення журналові давав міністр культури і туризму України Василь Вовкун, який теж був на прийнятті у «Кемпінському».

Опісля мінімально стислої офіційної частини були співи й музики (топ–персонаж — Олег Скрипка). А першу леді нашої держави атакували люди кінематографа. Було їх багато.... З–поміж них виділявся класик польського кіно Анджей Вайда (його фільм «Катинь» покажуть у п’ятницю). Діловий характер зустрічі підкреслювався присутністю продюсерів, архівістів (серед яких і Владімір Опела, віце–президент ФІАФ), колишнього директора Берлінале Моріца де Хаделна, журналістів багатьох країн... Втім десь за години півтори під запальні пісні Олега Скрипки публіка молодшого віку пустилася у танок. «Ну, — сказала мені одна з колишніх киянок, нині мешканка Берліна, — завтра німецькі газети напишуть про це, як про дивовижу.... У них таке не прийнято».

До речі, Української кінофундація, чий стенд уперше представлено на Берлінале, вигадала «Щасливий час»... З 5–ї до 6–ї вечора тут гостинно зустрічають гостей. Звісно, наливають оковитої — по–німецькому ощадливо, щоби не розбалувалася публіка. Втім дії алкогольних випарувань тут не помітно. Як і сигаретних, до речі, — у Німеччині повели нещадно боротьбу з курінням. А от на фестивальних екранах палять нещадно. І п’ють, і травичку піднюхують. Так то ж кіно.

А ще вчора, в середу, показали фільм режисерки Мадонни, де у головній ролі — хлопець із Нью–Йорківщини, а водночас з України, Євген Гудзь. Ну, таки й справді українці нині у моді. Квитки на кілька сеансів було розкуплено чи не першими, журналістів суворо попередили — і не сподівайтесь, тільки на прес–показі. А саму діву, режисерку тіпа, побачите на прес–конференції. Одначе ж про те — окремо і ексклюзивно.

У великій конкурсній програмі (хоча й поза конкурсом) показали американський фільм «Світлячки в саду / Fireflies in the Garden» Деніса Лі. З Джулією Робертс (її тут дуже чекали, одначе не з’явилась), Віллемом Дефо (він приїжджав, порадував публіку) і Емілі Уотсон. Знаєте, мені сподобалось. Майже класична, сказати б чеховського штибу, драматургія. Це коли не все у словесну шкаралупу загорнено, коли невидимий світ душі випроявлюється потроху. І водночас є план історії, є простір великого життя. Його відтворено вже на титрах, коли бачимо згори чітко розграфлену землю, з будинками–котеджами. У кожному — свій світ.

У чомусь чеховська й американська сім’я (до речі, американці обожнюють російського класика, а з ним і його племінника, знаменитого актора Міхаїла Чехова, який багато що визначив у оснащенні сучасного заокеанського акторства). Батько — професор (В. Дефо), його дружина — із того ж ученого світу (Д. Робертс)... Вона гине на самому початку стрічки, саме тоді, коли приїздить Майкл, син (Райан Рейнолдс), відомий романіст. А далі багато про що при загалом мінімальних виражальних засобах. Зокрема, — про травми дитинства. Батько був надто агресивним, часом навіть жорстоким щодо свого сина. Не всі подряпини, а чи й рани загоїлися.

Крім того, артикулюється і проста, одначе мудра думка: так, сім’я породжує чимало конфліктів і травматичних ситуацій. Проте сім’я і лікує, в її лоні людина може повернути собі втрачені душевні сили... Джулія Робертс у невеликій за обсягом ролі матері несе в собі от сі поклади душевного здоров’я, які дозволяють утримувати всіх на плаву. Жодних ознак зірковості — стримано, шляхетно, без стягування ковдри з партнерів...

По–королівськи

Натомість Пенелопа Крус — не у фільмі, щоправда, а на прес–конференції та червоній килимовій доріжці побіля Berlinale Palast — виглядала такою собі королевою. У фільмі ж «Елегія / Elegy» іспанки Ізабель Койшет (фільм одначе американський) Пенелопа — сама скромність. Бо грає студентку Консуелу, яка спершу старанно відвідує лекції знаного професора на ймення Девід. У ролі останнього Бен Кінгслі — як завжди при своїй магнетичній аурі. Віриш: такий енергетичний стариган може подобатися і наймолодшим жінкам. До того ж режисерка уже на початку дозволяє глядачам переконатися — професор у ліжку ще ого–го. Хоча у нього й з інтелектом порядок, і з авторитетністю — раз по раз бачимо його виступи на радіо і телебаченні. А ще — теніс та інтелектуально–душевні розмови зі старим другом.

Роман із Пенелопою... пардон, Консуелою, починається по–сучасному стрімко. А потім... Втім картина напевно що буде у нашому прокаті, тож не буду переповідати фабульний ряд. Скажу тільки, що іспанка, мабуть, не витримала натиску продюсерів і в фіналі вийшла на якісь дивні рішення — мелодраматично невмотивовані. Хоча більша частина стрічки розвивається у дусі такого собі інтелектуального роману для публіки, чий рівень куди вищий од звично проектованого, масового і не надто вибагливого. От вам і проблемка — режисер європейського вишколу в Америці втрапляє в мережу дещо інших цінностей. Ні, там теж чимало такого, що викохано, виколисано у старій матінці–Європі, одначе ж траєкторію руху фільмового продукту викреслюють, не завжди беручи до уваги відмінності між фільмом і яким–небудь шматком мила.

А от конкурсний фільм «Горобець» гонконгівського режисера Джонні То порадував своєю стильовою вишуканістю, проробкою мотивів та прийомів, знаних, скажімо, за голлівудськими мюзиклами. Світ кишенькових злодіїв розіграно з елегантністю бродвейських постановок і водночас із збереженням неповторної гонконгівсько–китайської специфіки. От вам приклад дифузії, взаємопроникнення цінностей — і на здоров’я.

Знаками, знаками...

У ранковій понеділковій програмі сталося щось незвичайне — якимось чином загубилася копія конкурсного бразильського фільму «Елітний підрозділ» Хосе Паділги з англомовними субтитрами. Дивина почасти і приємна — бо ж і тут люди, і вони часом помиляються. А фільм видався надміру довгим і надміру зосередженим на технології роботи тамтешнього спецназу. Ефектні зйомки, сучасний ритмічний монтаж ніяк не рятують. А мало не постійний закадровий коментар узагалі надає картині подібності з чимось науково–популярним. А ще — з телесеріальним продуктом, до якого публіка звикла й відтак їй сигналізують звичними знаками і символами.

Екран Берлінського фестивалю свідчить про те, як непросто дається кінематографістам конкуренція з Голлівудом, із телебаченням. Доводиться враховувати досвід, їхню мову спілкування — інакше не пробитися навіть до свого національного глядача. Одначе іншого не дано — бегемота з болота без тяжкої праці не витягнеш.

 

ДО РЕЧІ

У вівторок Катерина Ющенко зустрічалася з директором Каннського кіноринку Міріам Араб та художнім директором Каннського кінофестивалю Тьєрі Фремо. За інформацією УНІАН, основною темою зустрічі стало обговорення цьогорічної участі України у Каннському кінофестивалі та кіноринку, яку дочірня структура міжнародного благодійного фонду «Україна 3000» Українська кінофундація заанонсувала ще наприкінці 2007–го. У зустрічі брали участь міністр культури та туризму України Василь Вовкун, директор Української кінофундації Андрій Халпахчі, представники Фонду «Україна 3000›.

На фестивалі в Канні Україна цього року матиме свій павільйон, і учасники зустрічі обговорювали план заходів, спрямованих на його популяризацію. Окрім того, сторони обговорили можливість включення до офіційної програми Каннського фестивалю ретроспективного показу української класики, передає УНІАН.