Театр як стаціонарна споруда у віддаленому гірському Красноїллі, мабуть, найменший з усіх маєтностей Мельпомени. Непримітний будиночок у центрі села більше схожий на оселю гуцула, ніж на храм культури, яким свого часу опікувався Гнат Хоткевич й удостоїли особистою присутністю такі метри сценічного мистецтва, як Лесь Курбас, Костянтин Станіславський та Володимир НемировичДанченко. Театральна зала теж вражає скромними розмірами та розставленими лише під стінами, як у церквах православного обряду, стільцями для літніх людей. Зате така простота й мініатюрність непомітно стирає грані між звичним красноїльським побутом, обрядами й традиціями та їх відображенням на сільській сцені.
Так, як деінде з покоління в покоління передавалося ремесло, у Красноїллі виростали акторські династії. «Мені, дякуючи долі й Господу, випала честь зіграти всі ролі, зокрема Антона Ревізорчука, які зіграв на цій сцені перед Першою світовою війною мій дідо Михайло, — зізнається художній керівник утретє відродженого Гуцульського театру Володимир Синітович. — І троє моїх синів теж уже виступали тут у ролях опришків та колядників».