Назва цього колективу — своєрідний лінгвотест на рівень алкоголю в крові. У людини, що хильнула зайвого, в словосполученні «Піккардійська терція» обов’язково заплутається язик. І хоча насправді в імені вокальної формації йдеться про трьох — терція, в дійсності їх аж семеро: шість учасників і менеджер.
А почалося все з пінг–понгу. 15 років тому Ярослав Нудик — ідейний натхненник створення ансамблю — виграв у Володимира Якимця турнір із малого тенісу. На кону була доля групи, щодо існування якої скептичний Якимець (нині художній керівник колективу) мав певні сумніви. Тепер у творчій коморі львівського чоловічого секстету 300 пісень різних жанрів, які виконуються 12 мовами світу. Аншлагові концерти по Україні й за кордоном. Визнання публіки та сатисфакція з власної діяльності, бо «піккардійське» щастя просте — любимо те, що робимо. Манера виконання — філігранна майстерність a capella — «голий» вокал без інструментального супроводу. Найбільша проблема — недостатня професійність деяких організаторів концертів. Найбільша поразка — програний (з майже баскетбольним рахунком) футбольний матч із ченцями–василіанами. Та попри все, вони — нескорені оптимісти, адже назва зобов’язує. Термін «Піккардійська терція» означає мажорний фінал навіть наскрізь мінорного твору.
(Інтерв’ю дають шестеро, бо їхній найголовніший — Якимець — гріє горло від зимової застуди і користає з ліжкового кайфу...)