Вечір пам'яті — надзвичайно делікатна штука. Завжди є загроза чи то перегнути палицю в бік відвертого пафосу, чи збитися на нудний фактаж. На вечорі пам'яті Ірини Молостової, що відбувся днями в Національному театрі імені Лесі Українки, нічого подібного зафіксовано не було — цьому, зокрема, свого часу прислужилася й нині покійна Ірина Олександрівна, яка завжди була такою далекою як від пишномовних слів, так і від нудних справ.
25 років тому Ірина Молостова своєю розкішною виставою «Казка про Моніку» відкрила Малу сцену Театру російської драми. (Нині, на жаль, її вистав у репертуарі російської драми вже немає). З часом театр обладнав іншу, зручнішу й сучаснішу Малу сцену, а нещодавно — ще й сцену «Під дахом», цю ж використовує як репетиційне приміщення. Але саме сюди Михайло Рєзникович дуже правильно запросив колег та учнів Ірини Олександрівни. Пам'ять — це не лише палкі промови, а й оці стіни, які, напевне, ще не скоро доживуть до євроремонту, але довго пам'ятатимуть цю неймовірну жінку.
На вечір пам'яті з Москви приїхав син Ірини Молостової, відомий російський режисер та викладач Школи-студії МХАТ Євген Каменькович. Його «підписали» на театральну біографію задовго до народження. Коли одружувалися Ірина Молостова й Борис Каменькович — театр презентував молодятам на нове сімейне господарство холодильник і нічну сорочку. Народжувати режисер також поїхала з театру: вагітною працювала над спектаклем «Гаїті», здала його, але вирішила довести справу до кінця — ввела другий склад і вирушила до пологового будинку, де того ж дня на світ з'явився Євген. «Гаїтьонок» — так ніжно називали сина Ірини Олександрівни, який сьогодні сам має доньку Надію, яка, незважаючи на свій досить юний вік, уже знає, почім фунт акторського хліба. «Ірина Олександрівна завжди вчилась і захоплювалася талантами інших», — цю рису матері Євген поставив над усіма її численними нагородами та відзнаками.
Уривки з листів Ірини Молостової на вечорі звучали запізнілим докором. Тоді всі ці факти, напевне, сприймалися поверхово, як стрічка від інформагенцій: Молостова пішла з посади головрежа російського драматичного, «зарізали» її «Гніздо глухаря», режисер Ірина Молостова відзначає 20-літній ювілей роботи в Оперному театрі... Сьогодні всі підводні течії, що виносили на поверхню цю інформацію, вже давно розкодовані і часом, й істориками, які про феномен радянської цензури не одну дисертацію захистили... Хоча й тоді Ірина Олександрівна прекрасно знала, що протиставити цим суспільно-збоченим декораціям — викладання в Інституті театрального мистецтва, професором якого вона була. Випускники Ірини Молостової кажуть, що їм досі допомагає її мудрість, її одержимість, її бажання бути кращою... «Живіть пристрастями — я вас люблю», — так закінчувала вона свої лекції. «А потім, — згадує актор Національного театру імені Лесі Українки Олександр Бондаренко, — ми йшли до неї додому. Ліпили вареники, обідали, влаштовували вечори поезії, вечори імпровізації...» Не всім студентам Ірини Молостової поталанило на таку романтичну атмосферу — декому, хто закінчував навчатися на початку дев'яностих, довелося спробувати на смак і ці неспокійні роки. Але й тоді вона була разом зі своїми учнями. Коли одного студента кинули до Лук'янівської в'язниці, Молостова пішла його провідувати й понесла на гостинець яблук, цигарок та... п'єсу Кропивницького «Дай серцю волю — заведе в неволю...» У тебе, мовляв, багато тут часу, так що читай, скоро ставити будемо.
На вечір пам'яті студенти наліпили вареників для всіх і занесли до зали — ще гарячі, соковиті, з вишнями! А до пригощання добровільно долучився й Богдан Ступка — обходив гостей з тацею й реплікою: «Кушать подано». Потім він розповів, як сам познайомився з Іриною Молостовою, як вразив її своїм голосом, виконуючи партії з опери Мейтуса «Ріхард Зорге», і як вони разом любили робити вечірній променад вулицею Марії Заньковецької, на якій жили...
«...Кажуть, незамінних людей немає, — зітхнув під час свого виступу Лев Венедиктов, хормейстер Національної опери. — Але ж є! Наш театр уже п'ять років не може знайти їй заміну. І я дуже сумніваюся в тому, що знайде найближчим часом...»
Молостова Ірина Олександрівна (1929—1999).Український і російський режисер. Народна артистка України з 1976 року. Працювала головним режисером у Театрі російської драми імені Лесі Українки, Київському театрі опери й балету, викладала у КДІТМ імені Карпенка-Карого. Ставила вистави в театрах України, Росії, Польщі, Італії, Ізраїлю... Серед вистав — «Вишневий сад», «Майстер і Маргарита», «Катерина Ізмайлова», «Євгеній Онєгін», «Хованщина»...
У Київській публічній бібліотеці імені Самеда Вургуна відкрили виокремлену книгозбірню українського поета та перекладача тюркських літератур Миколи Мірошниченка (1947—2009). >>
Львів — це місто не лише найароматнішої кави, а й романтичної музичної історії, пов’язаної з Францом Ксавером Моцартом — сином знаменитого австрійського композитора і музиканта-віртуоза Вольфганга Амадея. >>
Поміркувати про поезію Богдана Томенчука найкраще з авторськими строфами: >>
Стартує вже 21 грудня в Харкові, а в Києві пройде 25–27 грудня мініфестиваль «Вертеп Схід». >>
У крайньому романі Стівена Кінга «Голлі» (Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2024) знову немає нічого від класичного іміджу «короля жахів»: ані містики, ні фентезійних істот. >>
Загалом у фільмі є кадри з 16 фільмів Олександра Довженка: переважно художніх і кількох документальних. >>
