Позавчора до символічного кургану з хрестом поблизу залізничної станції Крути грузькою дорогою прийшли кілька сотень людей. Над ними в «зачиненому» небі застигла сірість, яка оселилася і в суцільних калюжах поміж талим снігом і брунатним глинистим грунтом. Люди з різними прапорами — національними українськими, бандерівськими, Чернігівщини, «Нашої України», «Собору» і навіть СДПУ(о) (її прихильники зараз у західних та центральних регіонах активно рекламують свою «українськість»), загрузаючи в болоті, пробиралися до місця пам'яті. 86 років тому тут відбувся знаковий бій між кількома сотнями добровольців українського війська і солдатами 5-тисячного російського батальйону смерті під командуванням Миколи Муравйова. Наймолодшому українському воякові Андрію Соколовському було 15 років. Історики розповідають, що причиною вторгнення російських військ на територію Української держави стало «прохання трудящих» захистити російськомовних мешканців Києва від примусової українізації. Військо «змело» студентів, які ціною свого життя хоч на день заступили йому шлях. А за кілька днів червоноармійці вже порядкували у Києві, вбиваючи також і російськомовних.
Сьогодні про це знають не всі. Багато хто й досі «нашими» вважає тих, які зі зброєю йшли на українські села, щоб відбирати хліб і масло й «розбиратися» з непокірними. Приміром 78-річний мешканець села Крути, який щороку 29 січня приходить до кургану, вважає, що усе, що говорять тут «приїжджі», — це агітація американських розвідників. «Ви руську науку покінчали, сталінські інститути, а тепер виступаєте проти Росії!» — дивувався дідусь. Коли він навчався у школі, вчителі йому нічого не розказували про героїв Крут. Про перемогу більшовиків розказували, але самих Крут не називали. «Красні освобождали село від петлюрівців, — висловив він бачення світу, твердо засвоєне разом із букварем. — Більшовики були за соціалізм, а петлюрівці — за капіталізм, це була офіцерня великої знаті. Зібрав Петлюра-генерал усіх офіцерів по всій Україні і вирішив із ними дати бій красним військам. А красні йшли того, щоб Україна і Росія були разом, щоб був руб один, кусок хліба один, язик один».
Таке ж бачення дід передає своїм нащадкам. Однак сьогодні за світогляд підростаючого покоління взялася й держава. Так, 28 січня в Чернігівській області відбувся день інформування з двох питань: 22 січня — День соборності України і 29 січня — день героїв Крут. «Держадміністрація Чернігівщини розіслала по кожній районній держадміністрації історичну інформацію, — каже начальник відділу з питань внутрішньої політики Ніжинської райдержадміністрації Віталій Скопцов. — Лекторська група в сільських радах інформувала викладацький склад, і в школах на уроках пам'яті викладачі історії інформували дітей». Утім хлопці-восьмикласники з Крутянської школи, які прийшли до кургану, нічого не змогли розповісти кореспондентці «УМ» про бій, що тут відбувся. Хоча перед цим в їхній школі була лінійка, присвячена Крутам. Дівчатка були трохи активніші: «86 років тому тут померли солдати... Ну, не солдати, а студенти... Чи були розстріляні... Вони приїхали відстоювати Україну... Проти кого ж це вони... А, проти красноармійців...» Діти чули, що в Крутах є старі люди, які пам'ятають бій. Але не знають, де саме вони живуть і як їх звати.
Вiталiй Скопцов приїздить до Крут із 1998 року і розповідає, що минулі роки відзначалися ширшим представництвом — скажімо, згадує, що був патріарх Філарет. Цього року не було й традиційних наметів, де в минулі роки кожному прибулому роздавали кашу і чай, щоб пом'янули загиблих.
Віктор Ющенко, який буває тут щороку, на цей раз звернувся до громади: «Якщо подивитися, що відбувається по темі Крут упродовж останніх 10—12 років, це не є прикладом того, як цю подію треба досліджувати, пам'ятати і передавати пам'ять дітям. У педагогіці є просте правило: якщо хочеш навчити чогось дітей — роби те сам. Але з яким почуттям повертатимуться до Києва ліцеїсти військового ліцею імені Богуна? Бездоріжжя, жодного деревця немає, сірий бетон...» Справді, чи могло б так виглядати місце пам'яті поляків у Харкові на цвинтарі, де поховано приблизно 3000 рядових і офіцерів польського війська. Там усе засвідчує роль, яку ця сторінка відіграє в історії Польської держави. «Для влади Крути не є символом історії України, — каже Віктор Андрійович. — Влада згадує про Крути тільки 29 січня, щоразу розповідаючи байки, що колись тут «будет город-сад». Так само влада байдужа до Батурина, Конотопа, Глухова, Чигирина, Кам'яної могили, Трипілля, — до всього, де є ознаки української ідентичності. Доки ми будемо мати владу бездарних, ці місця промовлятимуть тільки для невеликої кількості людей, які знають історію і мають українську пам'ять. Але це місце — Крути — повинні знати мільйони, і до цього повинні прикластися чисті руки і віддані Україні душі». Віктор Ющенко запевнив, що порушить у Верховній Раді питання, як облаштувати місце пам'яті в Крутах, зробити дорогу, сходи, посадити дерева, збудувати капличку, — щоб до цього долучилося якомога більше людей. Тільки в такий спосіб, на його думку, можна сьогодні розбудити пам'ять.