Помолимось іконам рок–музики

Після дощику в четвер поблизу колишньої Берлінської стіни в багатоповерховому й модерновому Berlinale Palast відкриється один із найавторитетніших кінофестивалів світу. На відкритті покажуть документальну стрічку Мартіна Скорсезе Rolling Stones. Shine a Light. Першу частину можна не перекладати — йдеться про легендарну рок–групу. Ну, а друга дуже підходить для самої церемонії відкриття фестивалю — «Хай буде світло».

Скорсезе — один із найвідоміших кінорежисерів світу («Злі вулиці», «Таксист», «Казино», «Авіатор», «Від­ступники»). Відомий, окрім усього, ще й як «оскарівський» страждалець — на академічний приз його висували багато разів, одначе тільки недавно золотавий дядечко нарешті ліг до його долонь. Може, тому, що живе і працює в Нью–Йорку, співцем якого і є, власне? Трохи віддалік від традиційних голівудських цінностей.

Скорсезе, як відомо, вийшов із надр так званого «Нового Голлівуду» — в середині 60–х режисери молодшого покоління почали орієнтуватися більше на кіно європейське, режисерське. Авторська рефлексія у фільмах Френсіса Копполи, Теренса Маліка, Джорджа Лукаса, Стівена Спілберга органічно поєднувалася з голлівудським артистизмом в опрацюванні жанрових схем. От се й було новим і незвичним. Одначе від початку 80–х продюсери відреваншувались і заходились правити своєї — вони є головними, вони диктують моду на кінематографічні силуети. Власне, Лукас і Спілберг цьому посприяли, і собі перебравши функції великих продюсерських царів.

Не без гріха й Скорсезе. А все ж він лишається сінефілом, щиро залюбленим у мистецтво кіно. І не тільки кіно. Його нова стрічка є освідченням в любові тим, хто зробив чималий внесок у з’яву нових форм музичної культури. Директор Берлінале Дітер Косслік не приховує свого захоплення: на його думку, режисер зумів «відбити саму сутність ікон року», їх неповторну енергетику.

В основі стрічки — зйомки двох концертів «Роллінгсів» у нью–йоркському Beacon Theater 29 жовтня і 1 листопада 2006 року. Шоу в Beacon Theater стало популярним зав­дяки постійним відвідувачам — зіркам кіно, шоу–бізнесу, політикам. Білл Клінтон, до прикладу, — взірцевий артист, постійний відвідувач Beacona. Усім українським «риб’яткам» «прим’єр».

Ну, а сьогодні на фестивальній сцені будуть стояти режисер і герої стрічки. Легенди матеріалізуються. Зорепад, власне, є неодмінною особливістю фестивалів рівня Берлінале. Хоча — вже традиційно — тут це скромніше, аніж у Каннах чи Венеції. Може, тому, що зима. А зірка ж не може з’являтися на люди в шубі, скажімо. Е, ні — личком, товаром повернися, дівчинко чи парубійко! Відтак доводилося не раз бачити, як «зірки» мерзли на червоній килимовій доріжці біля Palast, під галас і вереск дівчаток, які найбільше радіють з’яві богів і богинь. Це справді виглядає дивом — так перед давніми греками в театральних строях поставали олімпійські божества.

Нині Олімп знаходиться за океаном — звідти й чекають зорепадних коливань атмосфери. А найбільше, мабуть, Пенелопу Крус («Елегія»), Крістін Скот Томас («Я довго тебе любив»), Джулію Робертс, Віллема Дефо, Емілі Уотсон («Світлячки в саду»), Наталі Портман («Ще одна з родини Болейнів»)... Хоча сінефіли, що європейськи зорієнтовані, як і раніше, віддають перевагу зіркам режисури авторського кіно. Тож фокус наводитимуть на того ж Скорсезе, британця Майка Лі, ізраїльтянина Амоса Коллека... До речі, цьогорічне Берлінале чимало уваги приділить саме кіно Ізраїлю, яке стає усе помітнішим на кінематографічній мапі.

Дасть Бог, до подібної світлої миті доживемо і ми з вами.

ДО РЕЧІ

У вівторок президент Української кінофундації Андрій Халпахчі оголосив детальну програму «українського прориву» на Берлінському кінофестивалі. Це, до речі, перша акція створеної півроку тому кінофундації, яка є дочірньою структурою Міжнародного благодійного фонду «Україна 3000». Для «прем’єри» на позаконкурсних показах берлінського кінофестивалю відібрано п’ять «свіжих» картин українських режисерів — повнометражний фільм «Біля річки» Єви Нейман та короткометражні: «Приблуда» Валерія Ямбурзького, «Таксист» Романа Бондарчука, «Клятва» Марини Вроби, «На грані» Артема Сухарєва та Микити Ратникова. Вперше за всю нашу історію стосунків із Берлінським кінофестивалем на кіноринку буде український стенд. «На цьому стенді буде представлено українське кіно як художнє так і документальне, повний метр і короткий. Крім того, вперше в історії на берлінському кіноринку на показі буде представлено українські роботи. Вперше ми вивозимо повний формат каталогу українського кіно», — сказав на прес–конференції в УНІАН представник фонду «Україна 3000» Андрій Мірошниченко. А 12 лютого в бальній залі готелю Adlon Kempinski, біля Бранденбурзьких воріт, Україна проведе урочистий прийом–презентацію українського кіно, організований спільно Українською фундацією та МКФ «Молодість», на який запрошено більше 250 ключових фігур міжнародної кіноіндустрії, відомих кінорежисерів, акторів, продюсерів, кінокритиків, а також офіційні особи з України, керівництво Берлінського кінофестивалю, високі посадові особи Берліна та Німеччини. Подібну акцію минулого року Фонд «Україна 3000» за підтримки українського горілчаного спонсора робив у Каннах. Катерина Ющенко буде і на Берлінському прийомі, також на фестиваль вилітає міністр культури і туризму України Василь Вовкун.

Андрій Халпахчі сказав, що в першому півріччі цього року Українська кінофундація також проведе Фестиваль українського кіно в Польщі (Варшава та Краків), тиждень українського кіно в Парижі, презентацію українського кіно на Каннському фестивалі та представлення українського кіно на Московському МКФ. Пан Халпахчі сказав, що Україна згодом цілком може розраховувати на міжнародний прорив, як це сталося з «румунським феноменом». «Люди, які приїхали з Роттердамського кінофестивалю, розповідали мені, що фільм Ігоря Подольчака їх просто вразив», — сказав президент Української кінофундації.