Або віддайте все, або одне із двох!..

На газовому ринку, як і в більшості видів великого бізнесу, не існує справжніх друзів та заклятих ворогів. Тут діють лише тимчасові союзники та вічні фінансові інтереси. Без усвідомлення цієї істини простому смертному дуже важко збагнути процеси, які зазвичай відбуваються за щільно зачиненими дверима — на тлі дорогих лімузинів та фешенебельних приватних літаків.

Переворот твого світу

Російський газ наша держава закуповує, як відомо, не просто так, а через посередника — компанію «Росукренерго». Те, що працювати через треті руки для клієнта не дуже вигідно, знають навіть прості городяни, які прагнуть орендувати житло і пишуть в оголошеннях «Без посередників». Українська влада декілька разів намагалася «витиснути» трейдера із ланцюжка домовленостей, але за нього дуже рішуче вступався продавець — російський «Газпром». Що, в принципі, й не дивно: «Росукренерго» наполовину належить російському газовому монополістові, що дозволяє просто не випускати гроші з власних рук. Дуже образно змалював картину один із керівників української урядової делегації, яка під супровід зимових морозів домовлялася із росіянами про ціну на газ: «Нам сказали: або вони («Росукренерго». — Авт.), або везіть собі газ у вагонах». Інша альтернатива, яку пропонував «Газпром» (читай «Кремль») усім охочим змінити посередника, виглядала ще красномовнішою: «При посередництві «Росукренерго» можемо погодитися на «пільгову» ціну. Без цієї компанії — тільки на світову». Тобто газ коштуватиме для нас приблизно у півтора рази дорожче.

На вартості газу деякі сили, зокрема Партія регіонів, активно робили собі політичний капітал. Коли Юрій Бойко, міністр палива та енергетики в уряді Віктора Януковича, відрапортував, що домовився із росіянами про 179,5 долара за тисячу кубометрів на нашому кордоні, тодішній керівник Кабміну наз­вав це успіхом. А тодішній опозиціонер Юлія Тимошенко — зрадою національних інтересів. Мовляв, росіяни були готові на 160 доларів, але «регіонали» вирішили покласти зайву двадцятку на тисячі кубометрів собі до кишені. Тоді ж пані Тимошенко пообіцяла: прийду до влади, від «Росукренерго» і каменя на камені не залишиться!

Такі заяви викликали у прибічників «регіоналів» тільки співчутливу усмішку. Вони розуміли, що вибори фактично програли і йшли у відставку з передчуттям насолодитися видовищем, як їхній найкращий союзник — офіційна Москва «розмазуватиме» по асфальту непокірну команду «популіста Тимошенко». Або як Юлія Володимирівна стане на задні лапи і буде змушена відмовитися від своїх слів.

Але далі сталося диво. Тимошенко зайняла крісло керівника виконавчої влади, від своїх слів не відмовилася, більше того — стала ще активніше звинувачувати олігархів у корупційних схемах із росіянами, навіть називаючи при цьому конкретні імена. А Москва при цьому... втерлася рукавом, терпить «образи» і мовчить у шматину. Навіть більше: російські високопосадовці раптово змінили власну думку на 180 градусів і, вслід за Юлією Володимирівною, почали повторювати: справді, мовляв, «Росукренерго» варто позбуватися, зайва ця компанія у нашому діалозі, розберемося без неї. Таку заяву нещодавно зробив навіть майбутній російський президент Дмитро Медведєв.

Бакай тобі на язик!

І поки ошелешений тіньовий Кабінет Міністрів під керівництвом Віктора Януковича важко переживав «зраду» свого найбільшого політичного союзника — Москви, експерти, аналітики та журналісти намагалися відшукати відповідь на запитання:«А як таке могло статися і що за цим стоїть?». Першою ниточкою, яка, можливо, приведе до відповіді, став візит нового керівника державної компанії «Нафтогаз України» Олега Дубини на чергові перемовини до Москви. Те, що пан Дубина подався до Білокам’яної не поїздом у плацкартному вагоні, а літаком, зрозуміли всі. Але широка громадськість дуже здивувалася, що літак був не рейсовим, навіть не зафрахтованим чартером за кошти небідної організації «Нафтогаз», а приватним. Та найцікавіше, що належить він панові Ігореві Макарову — власникові компанії «Ітера». Ця структура колись дуже активно працювала на газовому ринку, але потім її витіснили сильніші «кити» цього бізнесу.

Перша версія, яка випливала із цього факту, була дуже простою: нинішній уряд, мовляв, хоче замінити одного посередника («Росукренерго») на іншого — «Ітеру». Свого часу, як відомо, саме «Ітера» виступала партнером компанії Юлії Тимошенко — «Єдині енергетичні системи», що займалася імпортом туркменського газу. Юлія Володимирівна, яку журналісти запитали у Брюсселі, чи «Ітера» може стати новим «Росукренерго», не дала чіткої відповіді. «Я не знаю, на яких літаках літає Дубина, але я наведу довідки», — відповіла Прем’єр.

У засобах масової інформації днями з’явилася інформація, яка дозволяє відповісти на питання, чому російський газовий монополіст не тисне на новий український уряд традиційним методом закручування вентиля, а, навпаки, мужньо терпить його «знущання» і ризикує втратити свої гроші. Бо між двома сторонами тривають активні консультації. Причому росіяни вже визначили осіб, через яких ведуть перемовини. Це такі невипадкові й відомі в Україні постаті, як Віктор Медведчук та Ігор Бакай. Називають і ще двох персон: Нестора Шуфрича та Леоніда Кравчука. Останній, до речі, радикально змінив своє ставлення персонально до Юлії Тимошенко і у коментарях активно захоплюється її соціальними ініціативами.

За даними українських та російських засобів масової інформації, колишній керівник українського державного управління справами Ігор Бакай, який після «помаранчевої» революції втік від кримінального переслідування за розкрадені кошти до Москви і указом керівника держави у стислий термін одержав російське громадянство, нині працює управляючим справами компанії олігарха Олега Дерипаски «Базовий елемент». Минулого тижня прес–служба компанії повідомила про партнерство та втілення нових проектів з... «Ітерою».

До речі, Ігор Бакай досі перебуває у міжнародному розшуку, і від переслідування за межами нової батьківщини його рятує тільки те, що Росія своїх громадян не видає.

За це я колись попрошу у вас багато–багато маленьких послуг...

Переорієнтація з одного фаворита на іншого зазвичай має дуже конкретну ціну. Експерти газового ринку називають нині декілька головних вимог, які могла висунути Москва, погодившись плідно працювати з новим українським Прем’єром. Оскільки жодні офіційні коментарі на цю тему неможливі в принципі, наводимо їх усі.

Вимога перша: домовленість про спільне з росіянами освоєння Чорноморського шельфу. Капіталовкладення для цього потрібні величезні, але й можливі немалі прибутки та, що немаловажно, мільярди кубів дешевого газу. Якщо ми вестимемо цей бізнес із росіянами 50х50, будемо змушені віддавати їм половину дефіцитного для країни газу.

Вимога друга: приватизація або довготермінова оренда підземних сховищ газу. Це стратегічні об’єкти, які дозволяють зберігати запаси палива на «чорний день». Сховищами інтенсивно цікавиться Європа, яка погоджується платити за світовими цінами. Втім, за нашою інформацією, у суперечці за бункери може перемогти Росія — якщо їй «чуть–чуть» допоможе наша виконавча влада. У цьому випадку держава втрачає мільярди доларів і суттєвий козир у газових перемовинах.

Вимога третя, «королівська»: «Газпром» уже давно приглядається до українсь­кої газотранспортної системи. Передати її у чужі руки забороняє Конституція. Але росіяни, нібито, переконують урядовців — отримати не цілу систему, а «всього лише» міноритарний пакет акцій зовсім не суперечить Основному закону. Вітчизняні ж експерти іншої думки. Мовляв, навіть часткова втрата ГТС може стати першим кроком до втрати економічної незалежності. Наш уряд це не коментує.

Утім деякі експерти енергоринку майже одностайно твердять одне: для того, аби впливові люди з одного і другого боку мали свій «інтерес» у газових схемах, посередник зовсім не обов’язковий. І працювати через таку компанію — від назви: «Росукренерго», «Ітера», «Затишок», «Центральний гастроном» суть не змінюється — це лише один із варіантів отримання надприбутків двома сторонами. Якщо посередник надто мозолить очі розумним людям, його найпростіше показово усунути. І розробити нову схему, де інтереси сторін надійно «зашиті» в умовах контракту.

Олег ГАНСЬКИЙ

ДО РЕЧІ

Коли цей матеріал уже був готовий до друку, із достовірних джерел редакції стало відомо, що російська сторона поставила перед українським Прем’єр–міністром нові умови, цього разу — політичні. Так, «Газпром» готовий піти на уступки і заморозити вартість газу для нашої держави або навіть дещо зменшити її, а також і справді усунути із схеми газопостачання компанію «Росукренерго». За це від Юлії Тимошенко вимагають письмових гарантій не вступати до НАТО, обмеживши нашу співпрацю із Північноатлантичним альянсом планом дій щодо членства (так зване ПДЧ). Друга вимога — продовжити термін базування Чорноморського флоту після 2017 року. І третій пункт — лобіювати інтереси російського бізнесу. Йдеться насамперед про «сприяння» приватизації тих вітчизняних об’єктів, які найбільше цікавлять олігархів із сусідньої держави.