Перепад висот

Найвищим досягненням українських майстрів подолання крутих схилів на лижах досі залишається 12–те місце Миколи Скрябіна у двоборстві на Олімпійських іграх у Нагано далекого 1998 року. Державний тренер з гірськолижного спорту Леонід Тікун тоді назвав його історичним і продовжує стверджувати, що українці ще довго рівнятимуться на той результат. Але якщо в нас на схилах Буковеля і Славського ніде протовпитися від величезної кількості гірськолижників, то чи не час подумати про поліпшення результатів і на міжнародній спортивній арені?

«Буковель на міжнародний рівень не зовсім «тягне»

— Починаючи з 1992 року, наша команда шість років планомірно готувалася до Олімпіади в Японії, — занурюється в історію Леонід Тікун. — Маючи достатнє фінансування, ми тренували й збірників, і конкурентів для них. Нині ж фінансові потоки спортивного міністерства чітко спрямовані лише на тих, хто може здобути ліцензію на Олімпіаду. Тому внутрішньої боротьби за олімпійську путівку немає. Звідси й результати — в третьому й четвертому десятках.

— Де наші гірськолижники готуються до офіційних стартів?

— Раніше ми тренувалися на Кавказі, тепер ближче до Австрійських Альп. Там готуємося з літа й до грудня — до початку змагального періоду. Лише на відновлювальний збір приїжджаємо у Крим. За таким графіком працюють сім–вісім спортсменів, а також юнацька команда з 10–12 осіб, яких фінансують, на жаль, батьки.

Не бачачи суперників, не виступаючи на тих базах, де тренується вся світова еліта, боротися за високі місця неможливо.

— Виходить, в Україні немає відповідних баз?

— Сьогодні у нас є три бази. Головна — в Буковелі, де ми проводимо міжнародні змагання й чемпіонат України, а цього року плануємо організувати молодіжні ігри. Два роки тому в Чернівецькій області почала функціонувати приватна база в Міговому. Орендну плату збірній команді забезпечує профільне міністерство, а молодому поколінню — частково спортивні школи, але здебільшого, як правило, — знову батьки. Кияни ж готуються в Протасовому Яру.

— Наскільки вітчизняні комплекси відповідають міжнародним стандартам?

— Буковель в основному не поступається іноземним базам. Щоправда, не доводиться говорити про трасу для найпрестижнішого виду змагань — швидкісного спуску. А саме за наявністю такої й визначається рівень бази. Перепад висоти повинен становити мінімум 800 метрів, а в Буковелі — лише 350. Наступного року відкриється тренувальний комплекс у закарпатському Костриному, де цей показник сягатиме 640 м.

«Головне — щоб кількість переросла в якість»

— Чим пояснюються не надто високі результати українських гірськолижників?

— Значною мірою — браком конкуренції в Україні. Головна ж причина, на мою думку, полягає у відірваності баз підготовки від місця проживання спортсмена. Усі наші траси розташовані за 40–50 км від населеного пункту. А, скажімо, львів’яни тренуються в Славському, що за 120 км. Те саме і в Ужгороді. До Кострина — 80 км, до найближчої бази, що в Синяку, — 40 км. Через зайнятість у школах юним спортсменам просто не вистачає часу, щоб доїхати до траси в будні дні.

Останніми роками на внутрішніх змаганнях домінують молоді кияни, які становлять половину національної збірної. Чому? Бо щодня тренуються. Вони приходять на 16–ту годину на тренування, що триває дві години, а потім встигають вчити уроки. А загалом, наші спортсмени в юному віці не виконують той обсяг навантажень, який потрібен, аби в більш зрілому віці показувати пристойні результати.

— Відірваність баз впливає на кількість охочих займатися гірськими лижами?

— Безумовно. Проте останніми роками чисельність гірськолижників–дітей зросла. Минулого ж року на Кубок України заявилося 300 учасників — довелося половину «відсіювати», адже за правилами ми можемо допустити лише 140. Динаміка начебто втішна, та головне, щоб кількість переросла в якість.

— У якому виді гірських лиж нам найближче до високих результатів?

— Після Нагано–1998 най­вдаліше ми виступали в комбінації, двоборстві. Так було до Олімпіади–2006. Гірськолижник, який показував гідний час у швидкісному спуску, погано виступав у слаломі, і навпаки. Тому середнячок, який посередньо виступав у обох дисциплінах, міг у сумі показати непоганий результат.

Нині ж «спусковики» добре проходять слалом, а слаломісти — спуск. Тому конкуренція помітно зросла, але наші результати погіршилися. Наскільки — скажу після чемпіонату світу–2009. Адже після попередніх Олімпійських ігор відбулася зміна поколінь, тож на минулорічному світовому форумі наші гірськолижники нічого не могли продемонструвати. Наразі наше першочергове завдання –«підтягти» швидкісні дисципліни. Постійно ведемо серйозні розмови з тренерами, як покращити ситуацію. Адже молоде покоління поки що видатних результатів не демонструє. Не вистачає й фахівців.

«Чотирьох років для зміни поколінь замало»

— Чи вдається молодим у своїй віковій категорії виступати на міжнародному рівні успішніше за дорослих?

— Юніорський чемпіонат світу стартує 21 лютого в Іспанії — він і дасть відповідь на це запитання. Там будуть виступати троє наших спортсменів: Богдана Мацьоцька, Ростислав Фещук і Роксана Тимченко. На міжнародних стартах вони показують позитивну динаміку результатів. Якщо на першості планети проб’ються до двадцятки кращих, це буде суперпоказник.

— Відбір на Олімпійські ігри дуже жорсткий?

— На головний старт чотириріччя потрапляють 500 найсильніших гірськолижників. Як правило, спортсмен різко не «стріляє», а працює на ліцензію всі чотири роки. Якщо на чемпіонаті України хтось раптово переможе наших лідерів, ми все одно не зможемо повезти його на Олімпіаду, оскільки цей лижник не має достатньої кількості залікових балів, та й потрібного досвіду також.

— У Турині–2006 Україну в гірських лижах представляли Юлія Сипаренко й Микола Скрябін. Чи є перспектива, що у Ванкувері–2010 українців буде більше?

— Аби виступити на Олімпіаді в Італії ще одній нашій спортсменці Тамарі Гісем, не вистачило всього півбала... У Канаді нас представлятимуть два чи три спортсмени. Але команда, яка готується до Ванкувера, має набагато більші перспективи на 2014 рік. Бо одного чотириріччя замало для зміни покоління, а от два олімпійські цикли для поліпшення результатів має вистачити. До того ж наші нинішні збірники ще зовсім юні.

ДОВІДКА «УМ»

Гірськолижний спорт включає п’ять спортивних дисциплін: слалом, гігантський слалом, супергігантський слалом, швидкісний спуск, альпійське двоборство. Під час спуску з гір спортсмени повинні подолати спеціальні траси, розмічені воротами й прапорцями. Результати визначаються за сумою часу, показаного в двох спробах на різних трасах у слаломі й у одній спробі в інших дисциплінах.

Довжина траси в слаломі — 450—500 м, кількість воріт для чоловіків — 60—75, для жінок — 50—55, перепад висоти — близько 200 м. Довжина трас у гігантському слаломі — 1034—2660 м, кількість воріт — 56—75, перепад висоти — 402—623 м. Траса швидкісного спуску — 2000—3800 м завдовжки, тут 11—25 воріт, різниця висот — 710—950 м. Альпійське двоборство включає в себе слалом і швидкісний спуск.

До програми Олімпійських ігор гірськолижний спорт увійшов у 1936 році. З 1988 року розігруються комплекти нагород в усіх п’яти дисциплінах.