Геббельс, Дугін, Табачник...
Ніщо не мобілізує українську свідомість так, як безпардонні нападки всілякого роду україножерів, що жирують на шиї українського народу за часів реальної демократії Ющенка не згірш ніж за часів правічного Щербицького. Невже справедливість, про існування якої впродовж останніх років голосила Юлія Тимошенко, полягає в тому, що плювання в душу України та українців є своєрідним «бонтоном» серед усілякої продвинутої шушери, котра мало того що добре піднакралася в часи Кучми, так її ще тягне промалюватися як не в колах інтелектуалів — ну то в тусовках усілякого самозваного дрантя, де за десять штук баксів тобі легко прималюють доктора чи недополковника. Ну припідлополковничився собі — то сиди нишком. Але є така невиліковна хвороба — марнославство, і аби пригасити її напади, яких тільки прийомів з арсеналу «синього злодюжки» не застосовує хворий.