Українці планують узяти Берлін

7 лютого в Берліні відкриється 58й Міжнародний кінофестиваль, який, за узвичаєним рейтингом, входить до чільної світової трійки (Берлін, Канн, Венеція). Звичайно, їм на трудові мозолі й п’яти вже дехто й наступає... Роттердамський інтерфест, скажімо, який відбувається в ці дні за участі в конкурсній програмі — що найприємніше — української стрічки Las Meninas Ігоря Подольчака та Діна Карра. І все ж, і все ж — традицію, що склалася, змінити важко.

Українське кіно новітніх незалежницьких часів доволі часто виникає на берлінських фестекранах. Заклав цю хорошу звичку Ханс Шлегель, який багато років був відбірником східноєвропейської програми на Берлінале. На початку нинішнього століття і десятиліття фестивальну команду очолив новий директор Дітер Косслік. За його урядництва ставлення до східноєвропейців стало дещо іншим — принаймні у великому конкурсі їх практично не буває. Цим особливо обурюються росіяни — їхнє кіно зростає на очах, інші фестивалі це помічають (та ж Венеція, Канн, та й на самого дядечка «Оскара» цьогоріч всерйоз наїхали — і Нікіта Михалков, і Сєргєй Бодров), а от Берлін...

Одначе росіяни нині й справді продукують надто поважну кількість картин, щоб можна було обійти їх увагою. Відтак в офіційній програмі «Панорама» покажуть фільм Анни Мелікян «Русалка» (був на нашій «Молодості», зовсім недавно — на американському фестивалі у Санденсі), а в «Форумі нового кіно» — стрічку Ігоря Волошина «Нірвана». В іншому фестивальному секторі, «Покоління / Generation» (програма кіно для дітей), представлено п’ять анімаційних фільмів із Росії. Четверо з них (із серії «Гора самоцвітів», екранізації казок) продуковано на анімаційній студії «Пілот», одним із засновників якої був Олександр Татарський, чию ранню смерть досі переживають мультиплікатори усього пострадянського простору.

Нагадаю, що на Берлінале —шість фестивальних секцій: конкурсна програма, велика й мала, себто короткометражна (саме в ній кілька років тому наш Степан Коваль отримав «Срібного ведмедя» за анімаційну стрічку «Йшов трамвай № 9»). Далі вже згадувані і дуже престижні «Панорама» сучасного світового кіно (особливо цінна тим, що дає можливість побачити безліч фільмів із країн Азії, Латинської Америки і навіть Африки), «Форум нового кіно» (передбачається участь фільмів пошукових, експериментальних; на жаль, навіть для такого фестивалю подібних стрічок не вистачає). А ще так само згадуване «Покоління» для дитячої аудиторії. Далі «Перспективи німецького кіно» (за часів Коссліка німці заходилися пропагувати й показувати своє кіно з особливою заповзятливістю) і, нарешті, ретроспективи: цьогоріч вшановують творчість кінематографічного генія, іспанця Луїса Бунюеля.

Що ж ми, українці? Про великий конкурс говорити вельми проблематично було всі останні роки. А от у «Панорамі» чи «Форумі» траплялися приємні несподіванки — як­от «HappyPeople» Олександра Шапіро минулого року. Одначе маленький екскурс в близьке минуле. Два роки тому, уже приїхавши з Берліна, я дізнався, що, виявляється, на ньому відбулася ретроспектива українських фільмів. Нічого собі! — одразу присоромився я. Щоб слона рідного не побачити у німецькій кінематографічній хаті. Та швидко з’ясувалося: ту ретроспективу «проводила» харківська експертно­консалтингова фірма «Конгломерат», що виграла тендер на проект Міністерства іноземних справ щодо поліпшення іміджу України за кордоном. Ррадикально поліпшили... Бадьоро оповістили громаду: провели ретроспективу. Журналісти (див., наприклад, «Дзеркало тижня», 2006, № 10) провели невелике дослідження і з’ясували: так, у Берліні показали фільм «Тіні забутих предків» у приміщенні... посольства Угорщини. А відрапортували про «Дні», про резонанс у світовій пресі... От се поукраїнськи, понашому. І мені невідомо, щоб хтось був за те покараний, не те що відданий під слідство за розтринькування бюджетних грошей.

Рік тому за діло взялося телебачення, по суті, уперше спорудивши на Європейському кіноринку (неодмінний сегмент Берлінале) cтенд. Доволі скромний, треба сказати, а все ж... Перша ластівка...

Нині в офіційній програмі (у перелічених вище секціях) Берлінського фестивалю немає жодного українського фільму. Одначе в похід зібралася команда найвідомішого вітчизняного кіноменеджера Андрія Халпахчі. Багаторічний лідер «Молодості», як відомо, віднедавна очолив Українську кінофундацію, мета якої — пропагувати наше кіно по світах, зокрема і на найбільших міжнародних фестах. Згідно з уже задекларованим, Берлін уперше побачить каталог найновіших українських фільмів (я їжджу до Берліна з 1994 року — і невже мрія стане реальністю?), на DVDдисках буде поширюватися збірка короткометражних фільмів, з’явиться омріяний стенд на кіноринку. На тому ж ринку зафрахтовано чотири сеанси для показу українських стрічок. Понад те, на Берлінале побуває голова Наглядової ради міжнародного благодійного фонду «Україна 3000» Катерина Ющенко. Мить, зупинись, ти прекрасна! На цій мажорній ноті й закінчу, аби разом із читачами насолодитись солодким маревом.