Згода дім будує

Відтоді як професор Микола Поліщук попрацював на посаді міністра охорони здоров’я, він припинив оперувати пацієнтів. По–перше, фахівець побачив, що він підвищить ефективність своєї роботи, якщо займатиметься організацією охорони здоров’я та пропагандою здорового способу життя. По–друге, учні, яких нейрохірург «вів» протягом 15—20 років, навчилися оперувати на тому ж високому рівні. Сьогодні радник Президента України, голова Національної ради з питань охорони здоров’я не виконує операцій. Але, на прохання «УМ», Микола Поліщук згадує, як він рятував пацієнта, якому снігова брила зламала хребет, як він допоміг покласти край протистоянню між нейрохірургами й травматологами та випадково винайшов новий спосіб видалення пухлини очниці.

Спинний мозок і хребет треба лікувати одночасно

— Українські травматологи кажуть, що взимку, особливо під час ожеледиці, у них починається справжній «завал» із пацієнтами. А як часто люди, які падають під час ожеледиці або травмуються на ковзанці, потрапляють на прийом до нейрохірурга?

— Дуже рідко. Найчастіше такі ушкодження хребта і спинного мозку, що треба робити операцію, люди отримують під час автокатастрофи, падіння з висоти або пірнання з пірса. Падіння на ковзанці, вулиці або вдома до таких наслідків практично не призводить. Але обережність у будь–якому разі не зашкодить. Я бачив у своєму житті не один випадок, коли бурулька падала людині на голову, проламувала череп — і ми оперували. Я знаю випадки, коли велика брила снігу падала з даху і ламала людині хребет. Ми врятували пацієнту життя, але відновити рухи не вдалося — спинний мозок був ушкоджений уламками кісток. Різне буває... Але я радий, що сьогодні хірурги рятують у 7—8 разів більше життів, ніж 15 років тому.

— Завдяки сучасній техніці?

— Не тільки. Десь до середини 90–х років минулого століття у нейрохірургів і травматологів були різні погляди на допомогу пацієнтам із травмою хребта і спинного мозку. Травматологи вважали, що треба робити стабілізацію, укріплення хребта, а нейрохірурги вважали, що треба зняти компресію (стиснення) спинного мозку.

— А як це позначалося на здоров’ї пацієнтів?

— Скажімо, десь на шосе сталася автокатастрофа. До лікарні привозять потерпілого з травмою хребта. Якщо хворий раніше потрапить до травматолога, той зафіксує кістки і не полізе до спинного мозку. Якщо після операції у хворого з’являться скарги на біль у спині, він потрапляє до нейрохірурга, де йому роблять повторну операцію. Так само, якщо пацієнта спочатку привезуть до нейрохірурга, той зробить свою справу, звільнить нервову тканину від тиску кісток, — а проблеми з хребтом не розв’яже. Відповідно, людина мусила йти на другу операцію, щоб стабілізувати хребет. А це підвищувало смертність та інвалідизацію пацієнтів. У 1985 році після операції при травмі шийного відділу хребта і спинного мозку помирало близько 40—60 відсотків пацієнтів! Для порівняння: сьогодні післяопераційна смертність становить 8—10 відсотків.

— Яким же чином вдалося примирити нейрохірургів і травматологів?

— У 1992 році академік Ромоданов попросив фахівців знайти між собою спільну мову. Як результат, ми провели декілька конференцій, наукових досліджень і дійшли висновку, що в ранньому періоді треба знімати стиснення спинного мозку і стабілізувати хребет одноетапно, на одній операції. Причому це може робити як нейрохірург, так і травматолог–ортопед. А в 2001 році ми (Микола Поліщук, Микола Корж та Віталій Фіщенко. — Авт.) видали практичне керівництво «Ушкодження хребта і спинного мозку», яке стало головною книгою для всіх нейрохірургів та травматологів від Владивостока до Чопа, від Кушки до Мурманська.

«Презент» офтальмологам від нейрохірурга

— Миколо Єфремовичу, нещодавно я дізналася, що ви були першим в Україні хірургом, який почав видаляти доброякісні пухлини очниці боковим доступом. На вашому «особистому рахунку» — близько ста пацієнтів, яким пощастило позбутися пухлини без трепанації черепа і вивертання ока. Як сталося, що новий спосіб відкрили саме ви, а не офтальмологи?

— Випадково. Років 12 тому до мене звернулася знайома — з проханням допомогти її подрузі. Лікарі знайшли у пацієнтки доброякісну пухлину — ззаду очного яблука. Пухлина була чимала, розміром із велику горошину або кісточку від вишні. Жінка могла бачити хворим оком, але її зір стрімко погіршувався. Оскільки пухлина тисла на оточуючі тканини та зоровий нерв, пацієнтка мучилася від надзвичайно сильного головного болю та болю в оці. Вона навіть збиралася покінчити життя самогубством, аби тільки припинити страждання... Добре, що до цього не дійшло. Лікарі сказали пацієнтці, що вони не бачать іншого виходу, як видалити пухлину разом із оком. Зрозуміло, що жінку це не дуже втішило. Тоді моя знайома попросила оглянути подругу і придумати щось, аби видалити цю пухлину і зберегти око.

— Ви вже мали якусь ідею напоготові?

— Якраз навпаки. Я розмірковував над проблемою декілька днів. Був варіант із трепанацією черепа, але від нього відразу відмовився. Таке втручання дуже травматичне. Можна було пошкодити функції мозку і навіть втратити пацієнтку... Але одного сонячного дня я сидів у себе в кабінеті, в лікарні швидкої допомоги, розглядав череп, випадково повернув його до сонця і побачив, що бокова стінка орбіти надзвичайно тонка — як цигарковий папір. А пухлина розташована недалеко від стінки. Я зрозумів, що можна зайти звідси (показує на скроню) і видалити пухлину, не пошкодивши око. Так і зробив. У пацієнтки стовідсотково відновився зір, зникли страшні болі. Потім була ще одна така пацієнтка. І знову — чудовий результат. Я розповів про ситуацію тодішньому головному офтальмологу МОЗ, професору Миколі Сергієнку. Показав знімки, привів пацієнток. Тоді професор попросив, щоб я навчив робити такі операції офтальмолога Наталю Петренко. Ми попрацювали разом, і по сьогоднішній день вона успішно виконує такі операції. Причому їх в Україні можна зробити тільки в Центрі мікрохірургії ока та в Київській міській лікарні швидкої допомоги.

— А як же Інститут очних хвороб імені Філатова? Наскільки мені відомо, пацієнти з пухлиною очниці часто звертаються до одеських фахівців.

— Спеціалісти з Інституту Філатова працюють старим способом: повністю вивертають око, виконують необхідні маніпуляції, а потім повертають орган на місце. Вони звикли так працювати, в них розроблені методики. Але боковим доступом це робити простіше, та й ускладнень не виникає...

ДО РЕЧІ

В Англії на одного нейрохірурга припадає 400 тисяч людей. У Японії — один фахівець на 45 тисяч населення. Здавалося б, чим більше таких фахівців, тим краще. Але насправді виходить інша ситуація. В Англії дуже високий рівень розвитку нейрохірургії, тамтешні спеціалісти — одні з найкращих у світі. Вони постійно завантажені роботою й виконують багато операцій. В Японії нейрохірургів більше від потреби, вони оперують не так часто. І варто потрапити до них пацієнту, як у нього обов’язково знайдуть якусь патологію, щоб покласти на операційний стіл.