Культурні столиці Європи–2008

Ліверпуль

Офіційний сайт Року культури www.liverpool08.com

У Великій Британії на роль культурної столиці претендували Брістоль, Бірмінгем, Кардіфф, Ньюкасл та Оксфорд. У підсумку, 2003 року журі віддало перевагу промисловому Ліверпулю перед його най­ближчим суперником — містом Ньюкасл — і подало на затвердження офіційним Брюсселем. Портовий Ліверпуль упродовж довгого часу мав лише одну туристичну принаду — музей групи «Бітлз», а в останні роки став стрімко розвиватися саме як культурний та туристичний центр королівства. Представники Ньюкасла до цього часу не можуть змиритися з поразкою і продовжують доводити через британські ЗМІ, що їхнє місто має більше закладів культури і справилося б із престижним завданням краще, ніж Ліверпуль.

Інавгураційні урочистості в Ліверпулі почалися грандіозним шоу на центральній площі міста. У церемонії відкриття, яка тривала лише 40 хвилин, були задіяні 600 виконавців. На головній сцені виступили, зокрема, колишній член дуету Eurythmics Дейв Стюарт та теперішній лідер британського хіт–параду гурт The Wombats. Але головною подією концерту, який зібрав у центрі міста близько 50 тисяч глядачів, був виступ славетного ліверпульця, колишнього ударника «Бітлз» Рінго Старра. За задумом постановників концерту Найджела Джеймісона (був режисером церемонії відкриття Олімпійських ігор у Сіднеї) і Джейн Кейсі (співзасновниця елітного ліверпульського клубу Cream («Вершки»), концертний майданчик облаштували на даху собору святого Георгія, який є одним із символів міста, на висоті 60 метрів над землею. Наступного дня народні гуляння продовжилися великим рок–концертом та виступом Королівського філармонічного оркестру Ліверпуля під орудою петербуржця Василя Петренка.

На 2008 рік у Ліверпулі заплановано понад 350 культурних заходів, 70 з яких будуть безкоштовними для відвідування. У місцевій філії лондонської галереї «Тейт», яка цього року святкує 20–ту річницю відкриття, виставлять найбільші шедеври мистецтва — починаючи з робіт Пабло Пікассо та Енді Уорхола і закінчуючи «Поцілунком» Родена. Заплановані окремі виставки Густава Клімта, Клода Моне та Каміля Піссарро. У Ліверпулі пройде фестиваль електронної музики, який щороку відбувається під патронатом Бі–Бі–Сі, та вручення цьогорічних європейських музичних нагород телеканалу MTV. Улітку в Ліверпулі пройдуть змагання з академічного веслування. А в місцевому порту впродовж року зроблять зупинку щонайменше 13 великих круїзних лайнерів, оскільки саме на цей рік було відкладено введення в дію спеціального причалу для таких кораблів. Також цього року відкриються нові театри, культурні центри, готелі, ресторани, казино та зали для конференцій. Рік культури дасть потужний поштовх розвитку міста.

Екс–бітли співак, бас–гітарист, композитор Пол Маккартні і барабанщик Рінго Старр — уперше за останні роки об’єднаються в рамках заходів Року культури в Ліверпулі і 1 червня дадуть на стадіоні «Анфілад» спільний концерт. 67–річний Рінго Старр днями випустив новий альбом Liverpool 8, однойменну автобіографічну пісню з якого виконав на церемонії інавгурації. Альбом названо за номером поштового відділення району, в якому мешкав Рінго.

Усі «бітлівські» місця Ліверпуля можна об’їздити екскурсійним автобусом The Magical Mystery Tour, який позичив назву в «бітлівського» альбому та однойменного фільму. Якщо грошенят у кишені трохи більше, цей тур можна здійснити на таксі компанії Fab Four («Чудова четвірка», як по–іншому називають «Бітлз»). Щороку наприкінці серпня на Метью–Стріт відбувається традиційний фестиваль «Бітлівський тиждень». Саме на цій вулиці розташовано клуб The Cavern («Печера»), в якому ліверпульська четвірка давала свої перші концерти. А у вересні на цій же вулиці відкриють розкішний готель, який отримав свою назву від однієї з найвідоміших «бітлівських» пісень — A Hard Day’s Night («Вечір тяжкого дня»). Хто втомився гуляти по Метью–Стріт, може зайти до кав’ярні «Леннон» або підшукати сувенір у магазинах «Оригінальні «бітлівські» речі» та «Історія «бітлів». Треба пообідати — є ресторан Lucy in the Sky With Diamonds (від пісні «Люсі в небесах із діамантами»).

Щороку Ліверпуль відвідують у середньому два мільйони туристів. Цього року їх має бути на 1,7 мільйона більше. Якщо 2006 року туристи залишили в місті 1,2 млрд. фунтів стерлінгів, то цього року розраховують на 1,5 млрд. фунтів стерлінгів, тобто три мільярди доларів, чи 15 мільярдів гривень. Завдяки проведенню Року культури в місті, в якому рівень безробіття становить п’ять відсотків, буде створено 14 тис. нових робочих місць. Як бачимо, витрати повертаються з лишком.

Ставангер

Офіційний сайт Року культури: www.stavanger2008.no

У Норвегії вибори Ставан­гера як європейської столиці культури пройшли відносно спокійно. Ставангер розташований на південному заході Норвегії і є четвертим за кількістю населення містом країни. Раніше це було місто рибалок, а після того як сардини закінчилися, але в Північному морі було відкрито родовища нафти, місто стало «нафтовою столицею» Норвегії.

Урочисте відкриття Року культури здійснили король Норвегії V та королева Соня. 50 тисяч глядачів стали свідками грандіозного параду та світлового шоу у виконанні місцевих... маяків. На відкритті було багато тролів і екзотичних ляльок із Південно–Африканської Республіки. А норвезький акробат та виконавець небезпечних трюків Ескіл Роннінгсбаккен проїхав на велосипеді по натягнутому над вкритим льодом фіордом сталевому тросі. Упродовж 2008 року в Ставангері, який позиціонує себе як «найбезпечніше місто в найбезпечнішій країні світу», відбудеться більше тисячі культурних заходів. Місто має велику архітектурну пам’ятку — кафедральний собор ХІІ століття, чудовий симфонічний оркестр, дуже прогресивний регіональний театр. На жаль, цьогорічна культурна столиця не породила якогось великого митця, щоб проводити щорічні фестивалі на його честь. Тому впродовж року тут виступатимуть переважно закордонні зірки, наприклад танцювальний колектив із Тель–Авіва «Інбал Пінто», театральна компанія Оскараса Корсуноваса з Литви, бельгійська експериментальна оперна трупа «Транспарант» та ляльковий театр із ПАР. У рамках Року культури міська влада намагатиметься відродити забуті стародавні рибальські ремесла.

ДОВІДКА «УМ»

Рішення про визначення одного міста в одній із країн–членів ЄС як «європейського міста культури» терміном на один рік прийняла Рада міністрів ЄС 13 червня 1985 року з ініціативи тодішнього міністра культури Греції, славетної грецької акторки Меліни Меркурі. Обране на конкурсних засадах місто мало впродовж року продемонструвати свій культурний потенціал Європі та світові і залучити якомога більше туристів. З огляду на те, що ініціативу висунула представниця Греції, першим європейським містом культури 1985 року стали Афіни. Потім за списком: Флоренція (1986), Амстердам (1987), Західний Берлін (1988), Париж (1989), Глазго (1990), Дублін (1991), Мадрид (1992), Антверпен (1993), Лісабон (1994), Люксембург (1995), Копенгаген (1996), Салоніки (1997), Стокгольм (1998) та Веймар (1999).

Спочатку містами культури обиралися столиці або великі міста, що викликало невдоволення представників менших міст. Назрівав бунт, і в ЄС з нагоди нового тисячоліття вирішили перейменувати титул «європейське місто культури» на «європейська культурна столиця» і 2000 року надати його відразу дев’яти містам, у тому числі з–за меж ЄС: Рейк’явіку (Ісландія), Бергену (Норвегія), Гельсінкі (Фінляндія), Брюсселю (Бельгія), Празі (Чехія), Кракову (Польща), Сантьяго–де–Компостела (Іспанія), Авіньйону (Франція) та Болоньї (Італія). Ідея масовості в культурі зазнала провалу. Жодна з культурних столиць не отримала бажаної кількості туристів, а підготовлені культурні програми часто залишалися непоміченими. Тому з 2001 року перейшли на систему щорічного визначення двох країн, кожна з яких всередині самостійно обере європейську столицю культури і запропонує її Європі.

Чому не Київ?

У 2006 році Київ подавав заявку в Брюссель, щоб у 2010 році отримати статус культурної столиці Європи. Від ЄС на цей рік номінували свої міста Німеччина та Угорщина, від третіх країн — Україна і Туреччина. Це було намагання вскочити на підніжку останнього вагона, тому що 2010–й — останній рік, коли європейською культурною столицею може стати місто з країни, що не є членом ЄС. Київським чиновникам треба було конкурувати з чиновниками стамбульськими — турецька столиця була найбільш реальним претендентом. Як пояснювали українські дипломати, акредитовані при європейських співтовариствах, головне — якість підготовленої заявки та її презентація журі, яка мала вкластися в 25 хвилин перфектною англійською. Більше того, говорили, що в разі позитивної оцінки двох заявок журі готове прийняти політичне рішення і зробити виняток — надати бажаний статус і Стамбулу, і Києву. Але у квітні 2006–го журі Єврокомісії віддало перевагу Стамбулу — у них хороша презентація «Стамбул — місто чотирьох стихій», хороший кошторис (31,1 млн. євро до 2010 року і 64,9 млн. євро протягом 2010 року), і до того ж турецький уряд розпочав підготовку заявки ще в 2000 році, створивши спеціальний комітет.

Україна сподівалася на помаранчевій хвилі відхопити цей почесний та економічно вигідний статус, але зробити цього не вдалося. Дипломати радили співробітникам Київміськдержадміністрації: зробіть сайт, присвячений заявці Києва, розмістіть рекламу в європейських ЗМІ — шанси виростуть, попрацюйте над ефектною заявкою. Втім, прочитавши Програму заходів на 2006—2009 роки з підготовки до присвоєння Києву звання «Європейська культурна столиця–2010», надибуєш багато формальних пунктів, включених для галочки або просто планових культурних заходів, які щороку згідно з датами чи іншими поточними подіями проходять і так. Словом, не бути Києву найближчим часом культурною столицею — пари країн (укладені за принципом ротації), які будуть пропонувати свої міста як європейські столиці культури, розписані вже до 2019 року. Хіба ЄС невдовзі вигадає нову програму.