Всенародний Володя

Серед фотографій Во­лодимира Ви­соцького одна з найпопулярніших дитячих — де він обнімає собаку. Це він знятий на літніх канікулах у Гайсині, де мешкав його дядько Олексій Володимирович, котрий займав командирську посаду в артилерійській військовій частині.

Про те, що Володимир Висоцький у дитинстві гостював у місті Гайсин, вперше заговорили наприкінці вісімдесятих. Буквально зразу після цього повідомлення я взяв відрядження до невеликого міста на Східному Поділлі. За один день вдалося розшукати двох людей, які пам’ятали підполковника Висоцького та його дружину і навіть показали одноповерховий особнячок на вулиці Гурвича, де ті начебто жили. А от приїзду дванадцятирічного командирського племінника вони, на жаль, уже не пригадували. У нове відрядження — через двадцятиліття — я їхав з конкретною метою: зустрітися з людиною, яка краще, ніж інші гайсинчани, знала про життя і звичаї у сім’ї Висоцьких.

Ольга Федотівна Гуцалова, яка в 1950—51 рр. працювала покоївкою у сім’ї дядька Висоцького, перебирає старі прижовклі світлини, змахує непрохану сльозу. Їй уже переступило за вісімдесят, літа беруть своє, але пам’ять чіпко тримає давні події. Найперш згадує, що Висоцькі мали велику бібліотеку, отримували багато періодичних видань, тому майже кожний вечір проводили за літературою. Влітку 1950го приїхали гості. Батько та мати привезли на канікули Володю, і хлопець одразу прилучився до дядькового сімейного читання: увечері разом зі всіма всідався на тахту і поринав у книжки.

Загальним улюбленцем був пес Карат (це з ним Володя зафіксований на згаданому вище знімку). За розповідями, він під час війни врятував життя Олексію Володимировичу, і тому господар до нього був прив’язаний усією душею. Володя любив ходити з ним на прогулянки до парку, що розкинувся якраз через дорогу. Тому коли пізніше, вже після переїзду до Мукачева, недобрі люди Карата отруїли, для Висоцьких то було трагедією.

У Олексія Володимировича була і друга велика любов: автомобіль «Побєда» кавового кольору. У провінційному Гайсині тієї пори приватних автомашин більше не було, і коли Висоцькі кудинебудь їхали, це відразу привертало увагу всіх. Коли дядько відкривав капот і починав возитися в моторі, Володя не відходив від нього ні на крок і намагався всіляко допомагати. Траплялося, що Олександра Іванівна силоміць відривала обох від машини, аби пообідали.

Влітку 1951 року господиня покликала Олю і сказала: «Ми з тобою повинні приготувати дуже смачний обід. До нас приїжджають молодята». На другий день з’ясувалося, яких «молодят» вона мала на увазі: приїхав Володимир Семенович — батько Олексія Володимировича — з другою дружиною Тамарою, заради якої розірвав перший шлюб. Він привіз онука Володю і свого малолітнього сина — теж Володю. Ользі Федотівні він запам’ятався тим, що виглядав справжнім франтом: зав­жди в костюмі й з краваткою, незалежно від погоди, завжди з портфелем. Згодом Ірен Висоцька (дочка Олексія Володимировича) у своїй книжці про двоюрідного брата так прокоментує гайсинські світлини: «Елегантний Володимир Семенович залишався вірним своєму стилю навіть на відпочинку в провінції».

Дружина Олексія Ви­соцького Олександра Іванівна, поїхавши якось із своєю покоївкою Олею в Нижню Кропивну і побачивши бідність, в якій перебивалася її сім’я, постійно нею опікувалась. І коли наприкінці 1951го Олексія Висоцького перевели на нове місце — до Мукачева, — пропонувала Ользі поїхати з ними. Дівчина відмовилась, бо саме знайшла в Гайсині непогану роботу, зустрічалась із хлопцем, за якого збиралася заміж...

Надалі Олександра Іванівна не раз передавала вітання через гайсинчанку Мару Сапожникову, з якою подружилась і довго листувалася. Після переїзду Олексія Володимировича до Москви стосунки поволі припинилися, закрутили житейські клопоти. І тільки зовсім недавно обірвані кінці ниточки зв’язалися: Ользі Федотівні зателефонувала Ірен Висоцька, вислала книжку, де опубліковано кілька гайсинських світлин Володі.

— А знаєте, — Ольга Федотівна повертає фото до вікна, щоб краще було видно, — Олександра Іванівна не раз повторювала: «Щось із нього вийде»...