З неба на Землю

«Я сі так напудилась, що аж присіла біля біциглі», «Вогняна куля була розміром 200—300 м, за нею тягнувся хвіст 2—3 км, гуркотіло, в хижі дзвеніли шибки, деякі з них повилітали»... Такими емоційними словами описували селяни падіння Карпатського боліду 17 листопада 2001 року. Того дня величезний болід, залишивши на небі 106 км світлового шляху, вибухнув на висоті 13, 5 км над поверхнею Землі і впав на Закарпатті. Його зафіксували не тільки місцеві жителі України, Польщі, Угорщини, Словаччини, а й дві словацькі та три чеські станції Європейської болідної сітки. За даними астрономів П. Спурного та В. Порубчана, які спостерігали болід, маса тіла, що ввійшла в атмосферу Землі, складала 4300 кг, а метеорита, що впав, — до 450 кг.

Вже відбулося сім експедицій українських науковців на Закарпаття у пошуках цього метеориту. Вчені обшукали територію у 85 кв. км, «озброївшись» для більш ефективного пошуку міношукачами. Та, на жаль, цей метеорит досі не знайдено. Великий інтерес до нього виявляють так звані «чорні» метеоритники, які залишають селянам свої координати і обіцяють винагороду за знахідку або за інформацію про неї. Але це — не звичайний камінь, а важливий для науки зразок.

Про те, звідки беруться метеорити і чому ці «каменюки» є цінними з наукової точки зору, розповідає голова Комітету з метеоритів НАН України, завідувач відділу космоекології та космічної мінералогії Інституту геохімії навколишнього середовища НАНУ, доктор геолого­мінералогічних наук, професор Віра Семененко.

Уламки Фаетона

— Пані Віро, звідки взагалі беруться метеорити?

— Між Марсом і Юпітером існує пояс астероїдів. Там літають такі уламки — астероїди — від тисячокілометрових до метрових, міліметрових. Кам’яні, металічні, металокам’яні. І вони постійно між собою зіштовхуються, міняють свою траєкторію і потрапляють у поле тяжіння Землі. І коли вони випадають на Землю, то називаються метеоритами.

— А як виник цей пояс астероїдів?

— Є такий закон — кожна наступна планета знаходиться приблизно на вдвічі більшій віддалі від Сонця, ніж попередня. Скажімо, Земля вдвічі далі від Сонця, ніж Венера, Марс удвічі далі від Сонця, ніж Земля. І виявляється, що між Марсом і Юпітером існує свого роду «дірка». Тобто той простір не заповнений планетою, планети там немає. Але там кружляє дуже багато астероїдів. Тобто ці уламки — це свого роду залишки протопланетної газопилової туманності, які не пішли на утворення планети. Як утворилися ці астероїди? Є дві гіпотези. Перша — про те, що там теж була планета і називалася вона Фаетон. Тобто був Марс, Фаетон, Юпітер. Але внаслідок того що Юпітер дуже потужний, він сприяв розпаду планети Фаетон, і ми маємо її залишки. Друга гіпотеза дослідників, до яких належу і я, — саме Юпітер і не дав можливості сформуватися планеті. Він настільки сильно міняв орбіти цих астероїдів, що не дав можливості зібратися їм разом. І якщо подивитися на метеорити, то вони свідчать про те, що як астероїди вони постійно зіштовхувалися в космосі і кришилися на ще менші фрагменти.

— Але ж інші планети змогли сформуватися, на відміну від Фаетона?

— Є такий науковий термін — акреція, тобто злипання. Земля і всі планети, і ті ж астероїди утворилися внаслідок злипання первісного пилу — меншого тисячної і мільйонної частки міліметра. Але там, де є пояс астероїдів, цей процес акреції не відбувся до кінця.

«Стовбурові клітини» Сонячної системи

— А яке практичне значення мають метеорити?

— Раніше — до XIX століття — вважалося, що наукового значення метеорити начебто і не мають. Але зараз триває дуже бурхливий розвиток інструментальної бази для досліджень, який дозволяє працювати з дуже маленькими об’єктами. Ці дослідження за останні 25—30 років зробили свого роду революцію у вивченні космічної речовини. Зараз модно говорити про стовбурові клітини в біології, які дають інформацію про те, як відбувається розвиток усього організму. Так ось метеорити — це свого роду стовбурові клітини Сонячної системи. Якщо ви їх вивчаєте, то отримуєте інформацію про найбільш ранні етапи розвитку Сонячної системи. Вік метеоритів — приблизно 4,6 мільярда років. Тобто вони розповідають про те, що було на етапі зародження газопилової туманності, яка передувала створенню Сонячної системи.

— Але ж вчені не завжди визнавали існування астероїдів, які випадають на Землю як метеорити?

— Уперше падіння метеорита письмово було зафіксовано 2133 року до нашої ери в Китаї. Проте наукове визнання «небесне каміння» одержало лише на початку ХІХ століття. Відомо, що свідчення про метеорити тривалий час ігнорувала Паризька академія наук, і навіть такий авторитетний вченийхімік Антуан Лавуазьє твердив, що «падіння каменів з неба фізично неможливе». Спочатку здавалося, що є Земля і повітря. Як з повітря може впасти камінь? Це суперечило всім фізичним законам, які були відомі на той час. Але коли у ХІХ столітті почали вивчати зразки кам’яних метеоритів під мікроскопом, то побачили, що на Землі таких порід, тобто, простіше кажучи, таких каменів, немає. І тоді почали говорити про те, що, можливо, це з поясу астероїдів, які на той час уже почали спостерігати.

— Цікаво, з яких джерел вчені дізнаються про падіння метеоритів? Це, переважно, свідчення очевидців?

— Наш відділ, тобто відділ космоекології та космічної мінералогії, разом із Комітетом з метеоритів НАН України — єдина організація, яка займається і збором, і дослідженням космічних зразків. До нас надходить дуже багато інформації про космічне сміття. Це деталі космічних супутників. Люди бачили, що воно летіло, горіло, впало. Люди підбігли, воно гаряче, обгоріло. На ньому є навіть кора плавлення, але це не метеорити. Пригадую, як у 70х роках зі Шполи на Черкащині нам подзвонили міліцейські чини. Зразок вагою десь шість кілограмів пробив дах і врізався в кам’яну підлогу на 6 см. На жаль, це був не метеорит, а якийсь техногенний уламок. Оскільки він був збагачений тугоплавкими хімічними елементами, то, найбільш імовірно, належав до камери згорання одного з супутників, яких у цей час дуже багато на навколоземній орбіті. До речі, падіння метеоритів нерідко відбувається за цікавих обставин. Один із перших зафіксованих в Україні метеоритів Жигайлівка (Сумська область, 1787 р.) приземлився на очах пастухів, котрим здалося, що то впав якийсь чорний птах. Знахідка потрапила до... аптеки, де пролежала 16 років, поки про неї не дізналися в Харківському університеті й не забрали до своєї колекції. Падінню кам’яного метеорита Юртук (Запорізька область, 1936 р.) передувала поява в небі яскравого боліда, політ якого супроводжувався гуркотом, торохкотінням і свистом. Один з уламків цього метеорита знайшли на горищі будинку. Аналогічна історія трапилася на Донеччині 1969 року — метеорит Андріївка «прострелив» дах хати.

Метеоритом — по голові?

— А яка ймовірність попадання метеорита в людину?

— Таких випадків у історії не було, і вони малоймовірні. Відомо, що 1860 року один зі зразків метеоритного дощу Охіо у США вбив лоша, а 1914 року зразок метеорита Накла в Єгипті вбив собаку. Більш небезпечним з цієї точки зору є падіння уламків супутників.

— Якими за розмірами бувають метеорити?

— Метеорити зустрічаються від найменших розмірів до десятків тонн. Наприклад, зразок залізного метеоритного дощу в СіхотеАлінь (Росія) дорівнює 0,3 мг. А залізний метеорит Гоба в Намібії важить 60 тонн.

— Існує таке поняття, як «чорна» археологія. А чи є «чорна» метеоритика?

— Раніше метеоритами займалися винятково науковці. І для них це дійсно безцінні зразки. Тому що, якщо ми хочемо отримати зразки, наприклад, Місяця, ми вкладаємо величезні кошти. Туди має полетіти якийсь апарат, має бути програма. Так само програми з дослідження Марса — це величезні кошти. Тут же зразки самі падають на Землю, вони безкоштовні. І до початку 90х цим займалися лише науковці. Починаючи з 90х років, коли метеоритами зацікавилися колекціонери, ми боїмося, щоб у нас щось не вкрали з колекції. Коли ми їдемо в експедицію, то переживаємо, що про це дізнаються так звані «чорні» метеоритники і викуплять якісь зразки у наших селян, тому що це загубить науку. У нас є Кодекс про надра, в якому сказано, що, зокрема, метеорити є власністю держави. Зараз олігархи починають цікавитися метеоритами. І напряму до мене звертаються, щоб ми проводили експертизу того, що вони мають і, можливо, щось би продали їм з нашої колекції. У світі метеоритика вважається елітною наукою. І до мене часом підходять на міжнародних конференціях за кордоном і кажуть: «Ви ж бідна країна. Для чого вам ваша колекція? Продайте її».

Іди, іди, дощику

— А скільки метеоритів нараховує українська колекція?

— В українській колекції є 90 метеоритів з 25 країн світу, зберігається вона в Науковоприродознавчому музеї НАН України. Колекцію було засновано у позаминулому столітті за сприяння Київського університету. Наша колекція відома серед науковців завдяки наявності в ній унікального за своєю космічною природою метеорита Кримка, який у складі метеоритного дощу впав у 1946 році в Миколаївській області. Метеорит вміщує уламки екзотичної космічної речовини, яка не знайдена в інших метеоритах і за своїми характеристиками дуже близька до мінеральної речовини комет.

— Скільки метеоритів випало саме на території України?

— Загалом зареєстровано 43 метеорити. Серед українських зразків переважають кам’яні метеорити — 39 екземплярів. Знайдено також 4 залізні. На жаль, в Україні не було падіння ще одного типу — залізно­кам’яних метеоритів. Серед зареєстрованих на території нашої країни знахідок більшість складають метеорити, які впали на Землю у вигляді одного цілісного тіла.

— А чи часто траплялися на території України метеоритні дощі?

— За останні півтора століття на території України таке явище спостерігалося тричі — у Закарпатській області (метеоритний дощ Княгиня, 1866 р.), а також Донецькій (Жовтневий Хутір, 1936 р.) і Миколаївській (Кримка, 1946 р.) областях. Найбільш примітним був закарпатський метеоритний дощ Княгиня. Після його випадіння зібрано безліч метеоритних уламків загальною вагою 500 кг. Зразки цього метеоритного дощу нині зберігаються у Лондонському, Віденському та багатьох інших європейських музеях.