Справа Рудьковського живе?

Словосполучення «коаліційний уряд» та «конфлікт інтересів» набувають в Україні дедалі іронічнішого характеру. Хто б міг подумати, що новоспечений міністр–БЮТівець Йосип Вінський встигне двічі упродовж одного місяця посоромити слідчих Генеральної прокуратури, а заодно — й тисячі транспортників, які досі вважали, що більш недолугого і марнотратного керівника транспортної галузі, як Микола Рудьковський, в Україні не знайти. Всупереч встановленим Генпрокуратурою фактам зловживання службовим становищем та розкрадання в Мінтрансі при Рудьковському дер­жавних коштів в особливо великих обсягах, пан Йосип оголосив управлінський досвід свого колишнього однопартійця по СПУ настільки безцінним, що 10 січня не зміг утриматися від призначення пана Миколи радником–консультантом глави міністерства. Вінський вважає: щоб «будувати перспективну політику», йому конче необхідно «консультуватися перед прийняттям стратегічних рішень та рішень, пов’язаних з новими формами управління» галуззю, з такими спеціалістами, як Рудьковський. Ідеться, нагадаємо, про діяча, який за час керівництва «пережив» кілька гучних аварій на транспорті, раніше не мав нічого спільного з транспортною галуззю, і взагалі, як писала «УМ», підозрюється у фальсифікації документів про свою вищу освіту.

Утім стараннями міністра Вінського не тільки соціаліст Рудьковський буде задіяний в «оновленому» відомстві. Затребуваний на посаду заступника такого «жирного» міністерства й інший екс–соратник Вінського по Соцпартії — 54–річний одеський магнат Ігор Урбанський, більш відомий у ділових колах як співзасновник одеського представництва офшорної компанії «Каалбай Шиппінг Компані Лтд», зареєстрованої на далеких Віргінських островах. Про нього й ітиметься нижче.

Навіщо Вінському Урбанський?

Йосип Вінський постарався пролобіювати спеціальне рішення Кабміну про розширення керівного апарату Мінтрансзв’язку шляхом запровадження додаткової штатної посади заступника міністра буквально через тиждень після свого затвердження на посаду глави цього відомства. Раніше пан Урбанський був заступником і при міністрі Рудьковському. Напередодні виборів 2006 року він «засвітився» як один із провідних фінансових донорів Соціалістичної партії — ще коли там керував штабом і, відповідно, сидів на фінансах, Йосип Вінський. А влітку минулого року багато хто говорив про те, що саме Урбанський спонсорував лікування в Німеччині соціалістичного глави МВС Василя Цушка — того самого, який нібито отруївся після штурму Генпрокуратури й після цього намагався триматися подалі від України та її слідчих.

То заради чого все–таки було розширено керівний апарат Мінтрансу і саме мультимільйонеру–соціалісту, а не комусь із провідних спеціалістів відомства з питань логістики, було доручено «координацію всієї політики у галузі транспорту»? Відповідаючи на таке запитання, Йосип Вінський сказав лише: «Це досвідчена людина, серйозний логістик». Дехто з наближених до Соцпартії людей вважає, що саме Урбанський «розрулюватиме» те, що захарастив неук Рудьковський і ще захарастить Вінський. Але чи не плутає міністр поняття «топ–менеджер» і «власник»? Чи не занадто часто він представляє представників великого капіталу «колегами–соціалістами» і рекомендує на найвищі посадові щаблі в структурах виконавчої влади?

Деякі з методів нарощування капіталу та кар’єрного просування одеського бізнесмена Урбанського дають аналітикам підстави припустити, що грудневий коментар міністра з приводу введення додаткової посади заступника неспроста був таким лаконічним. Надто з урахуванням недавніх найтісніших партійно–ділових взаємин керівника виборчого штабу СПУ Йосипа Вінського і фінансиста кампанії Ігоря Урбанського. Принаймні репортери інтернет–видань «Ук­раїнська правда» та «Оглядач», які нещодавно вирішили познайомитися з умовами проживання Вінського, були неабияк вражені дорогими будівлями, що належать членам родини Вінського. Журналісти так і не змогли збагнути, за рахунок яких фінансових джерел набуті мільйонні статки, якщо впродовж довгого часу пан Йосип не мав бізнесу й працював лише народним депутатом, а, згідно з оприлюдненою декларацією за минулий рік, загальний дохід родини Вінських сягнув лише 56 тисяч доларів і ще 10 тисяч зберігаються в банку. Якось не збігається побачене із задекларованим...

Під зорею «Каалбая»

Так само, до речі, не перестають дивуватися й одеські податківці та правоохоронці, знайомлячись зі щорічними звітними даними про стрімке зростання майнових активів фірм і представництв, до заснування або діяльності яких причетні нинішній заступник міністра транспорту Урбанський і його бізнес–партнери Лазар Айзенштат, Борис Коган, Олег Колісниченко. В тому числі — компаній «Каалбай Ойл Сервіс Лтд», «Каалбай Марін Сервіс Лтд», «Каалбай ейдженсі сервісиз», «Каалбай Шиппінг Ук­раїна» та інших. Від назв десятків суден, які регулярно поповнюють офшорну мережу імперії Урбанського–Айзенштата–Когана і здій­снюють експорт–імпорт мор­ських вантажів, аж рябіє в очах. Низка їхніх комерційних структур надає різноманітні агентські та менеджментські послуги або пов’язані з експлуатацією морського транспорту. Тим часом валютні кошти іноді доводиться відшукувати на рахунках іноземних банків. Наприклад, латвійського «Parex Bank» — всупереч тому, що індивідуальну ліценцію на розміщення в ньому коштів Нацбанк України тому ж таки пану Урбанському напередодні не видавав.

Причому, як констатують час від часу правоохоронці, інколи — завдяки дедалі витонченішим оборудкам «Каалбаїв» — таки трапляються факти легального вивезення за межі України значних валютних коштів. Труднощі протидії офшорним комбінаціям часто зумовлені тим, що ніхто не може заборонити вітчизняним підприємцям заснувати закордонну компанію, котра може, у свою чергу, відкрити на території України дочірнє підприємство й укласти з останнім агентський договір. Насправді спритні ділки вже не раз організовували в таких випадках функціонування лише українського підприємства, причому його діяльність майже нічим не відрізнялася від аналогічних підприємств–резидентів України, заснованих без залучення іноземного капіталу. З тією лиш відмінністю, що прибуток від надання дочірньою фірмою послуг контрагентам не обкладався податком і переказувався на закордонні рахунки підприємства–засновника. За свої послуги дочірнє підприємство, згідно з договором, отримувало незначну агентську винагороду, яка й підлягала оподаткуванню, відповідно до вітчизняного законодавства. А згодом відбувалося повернення в Україну раніше вивезеного капіталу, зокрема, шляхом укладання агентських угод між українськими підприємствами та раніше створеними закордонними фірмами...

Заради збагачення, як свідчить практика, ненаситні нувориші часом не гребують і транспортуванням небезпечних контрабандних вантажів. Серед імовірних фігурантів однієї з операцій постачання зброї до країн «третього світу», за деякими даними, нібито проходив такий собі Юрій Найда — один із бізнес–партнерів та співзасновників низки підприємницьких структур «Каалбая».

Політик, управлінець чи підприємець?

Пан Урбанський, відряджений у політику «другом Цушком», не втомлювався повторювати, що і в столичних держустановах почуває себе передусім бізнесменом. «От Рудьковський — політик, а я — підприємець, — не раз наголошував він в інтерв’ю. — Мені важливо розібратися, як функціонує влада. Тому хочу бути не просто депутатом, а активним парламентарієм — автором законопроектів».

Однак, що характерно, за підсумками діяльності в парламенті V скликання Ігор Урбанський був визнаний політичними експертами одним із найбільш інертних народних депутатів — не вніс на розгляд колег жодного законопроекту. Зате в листопаді 2007 року було успішно пролобійовано рішення Фонду держмайна України про продаж привабливого цілісного майнового комплексу ЗАТ «Ізмаїльський суднобудівний–судноремонтний завод», що півтора року тому потрапило до сфери інтересів групи компаній «Каалбай». Тож навряд чи й сам пан Урбанський вірив у те, що після виборів–2006 передає членам своєї родини корпоративні права заради служіння високим державним інтересам. Утім у нас часто плутають своє і державне...

Юрій КУРГАН