Стрибок до щастя

У нашій державі чимдалі зростає кількість осіб, залежних від наркотиків. Змінити ситуацію на краще не можуть ані великі кошти, які Україна щороку витрачає на боротьбу з наркоманією, ані щедра допомога міжнародних організацій, які долучаються до лікування наркозалежних. Чому українці «присідають» на психоактивні речовини? Що допомагає людині «зістрибнути» з голки й повернутися до нормального способу життя? Кому принесе полегшення замінна терапія, яка передбачає щоденну видачу наркоману певної дози метадону? Про це «УМ» розпитувала колишнього наркомана з десятирічним стажем, а тепер — соціального працівника, вихователя реабілітаційного центру «Батьки проти наркотиків» Ярослава.

Серед наркоманів немає дружби

— Ярославе, розкажіть, як ви стали наркозалежним?

— У моєму оточенні багато хто вживав наркотики. Для мене це було дикістю. Але все одно вирішив спробувати. В класі шостому була конопля. Спочатку думав, що це перший і останній раз, але потім усе пішло–поїхало. У 15 років був трамадол, а в 16 — «ширка». Потім героїн, а далі — нічні клуби, екстезі, ЛСД... Нема такого наркотику, якого б я не пробував. А ті наркотики, на яких, як кажуть наркомани, «висів», — це «ширка» та героїн. Найдовше були опіати.

— А як діставали наркотики?

— Є прислів’я: рибалка рибалку бачить здалеку. Якщо торговець бачить, що ти наркоман, ти отримаєш свою дозу. Інколи беруть гроші, а наркотик не дають, у мене так було двічі або тричі. Раніше (у 94—96 роки) розсадником героїну було ВДНГ (там «наркоту» продавали афроамериканці), звідти все плавно перейшло в КПІ (торгівлею займались араби), а з 99 року стали торгувати українці й росіяни.

— Але це ж, мабуть, дорого! Де ви брали гроші?

— Крав. Ну а де ще? Обманював, ішов на все, аби дістати гроші. Кумар — це наука. Бо коли в людини починається ломка (кумар) вона починає вигадувати що завгодно, аби дістати дозу.

— Ви вживали наркотики з кимось?

— Так. З однією людиною. Серед наркоманів немає дружби. Ну от, наприклад, я з однією людиною вживаю, у нас обох є гроші, я взяв наші гроші й пішов купувати наркотик, а у бариги доза на одну людину... І я її не буду ділити, бо ні мені не буде добре, ні йому. І все, дружба закінчується дуже швидко. Наркомани спілкуються вдвох чи втрьох, бо вони крадуть разом.

Коли ти купуєш «ширку», вона вже ВІЛ–інфікована

— Зазвичай кажуть, що в таких компаніях має бути осіб по десять, і голка йде по колу...

— Та не буває такого серед наркоманів. Принаймні я ніколи не бачив. Це байки для тих, хто не знає. Ну тільки коли вариться «ширка», треба їхати кудись далеко, а в тебе ломка, тоді дійсно: береш шприц, а тобі байдуже, який він, після кого. Але це було в роки, мабуть, дев’яності, коли не було нічних аптек...

— Виникає питання: якщо ти користуєшся чистим шприцом, чому тоді серед 416 тисяч ВІЛ–інфікованих в Україні 65 відсотків — ін’єкційні наркомани?

— Бо коли ти купуєш «ширку», вона вже ВІЛ–інфікована. Коли цей наркотик вариться, його вибирають шприцем, а цим шприцом коловся хтось ВІЛ–позитивний. А серед тих, хто продає наркотик, є такі, хто спеціально додає свою заражену кров. Та й взагалі ВІЛ цікавий вірус... П’ятеро людей колються одним шприцем, але не всі з них захворіють на СНІД.

Щоб «зістрибнути», мало поїхати до бабусі

— Ви довго вживали наркотики?

— Упродовж десяти років. Але останні півтора року не вживаю.

— А коли прийшло бажання звільнитись від залежності?

— У перші роки така думка не з’являється, бо тоді ти відчуваєш ейфорію. Потім, коли всі вже знають, що ти наркоман, коли від тебе відвертаються, тобі не позичають гроші, не підходять до тебе, коли починаються проблеми з міліцією, родиною, людина починає замислюватися. Але будь–який наркоман хоче одразу перестати вживати. Раз — і все. Коли йому кажуть про якусь реабілітацію, одразу виникає запитання: «Скільки треба там перебувати?» Ну мінімум, як мені відомо, це півроку. «Та ні, я поїду до бабусі, закриюсь, «зістрибну», і все...»— думаєш ти. А «зістрибнути» можна лише на той час, поки живеш у бабусі. Потім знову починаєш вживати. Нема такого міста, де не було б наркотиків. В якому б місті я не був, все одно діставав. Потім я зустрів знайомого, який пройшов курс реабілітації. Ми з ним одночасно вживали. Я його побачив і подумав, а чого я не можу? До цього я вже багато разів пробував кинути. І був в різних реабілітаційних центрах. Але для того, щоб перестати вживати, треба закінчити реабілітацію. І все одно тобі ніхто не дасть стовідсоткової гарантії, що ти більше не будеш вживати. Все залежить від того, як ти поставишся до програми реабілітації. Є харизматичні центри, де все залежить від того, як ти поставився до Бога, як повірив. Так само є центри за американською програмою НЛП, також непогано. У «Монарі» — трудотерапія. Там відбувається повне перевиховання наркомана: виробляють в нього навички гігієни, любов до праці, пунктуальність. Я пройшов курс реабілітації (12 місяців і 12 днів) у «Монарі» і залишився там соціальним працівником.

Наркота заповнює чорну дірку в душі

— Коли–небудь вживали метадон?

— Так, пробував. Він коштує 200 доларів за грам, а його вистачає на чотири дні. Інші наркотики коштують трохи дешевше. Метадону купують таку кількість, якої вистачить на декілька разів. Не можна купити його на один укол, бо це виходить для наркомана невигідно. А на «ширку» треба 50 гривень на раз, а що буде потім, то вже неважливо — таке мислення у наркомана. Метадон вживають ті, у кого, на наркоманському сленгу, «запаковані» батьки, ті, у кого є гроші.

— А яке ставлення серед наркоманів до метадонової програми (замісної терапії)?

— Під час реабілітації до мене повернулась дружина. Після завершення курсу ми з нею сиділи вдома, дивились телевізор, і раптом мені стало соромно, що я зміг подолати залежність, а багато хто не може. Інколи вони й не знають, що вихід є. І я вирішив їздити по містах України, розповідати наркозалежним, що їхнє життя можна змінити... Був я в багатьох містах. Страшно стало... От, наприклад, Кривий Ріг. Там люди знають, що існує така хвороба — СНІД, і все. Ні про аналізи, які треба здати, щоб перевіритись, ні про те, як треба слідкувати за імунною системою, вони уявлення не мають. Половина ВІЛ–інфікованих помирають від запалення легень. Привезли людину в лікарню із запаленням, вона померла, і ніхто не знає, що в неї був ВІЛ. Коли я пропонував людям реабілітацію, мені дев’ять із десяти казали: «Ти що, дурень? У нас скоро метадонову програму введуть! Кожен день мені даватимуть наркотик, а гроші за це не платитиму!» Ми своїми руками створюємо армію людей, які працювати не будуть, яких ми просто будемо годувати наркотиком. І це замість того, щоб задуматись, як мотивувати людей, як створювати реабілітаційні центри... 10% цікавились реабілітацією, але приїхало лише двоє. Більшість лякає термін лікування — один рік. Для них простіше піти до бабці або прийняти метадон. В усіх містах люди чекають метадону. Он в Кривому Розі готове відділення на 200 пацієнтів уже є. Це дуже велике місто, з кожного району взяли по 10 осіб на безкоштовну програму. У Запоріжжі готове відділення, в Дніпропетровську. Там стоять пусті будівлі, які чекають тільки, коли закон про замісну терапію вступить у дію.

— Тобто ви ставитесь до метадонової програми негативно?

— Метадон — це засіб зняття ранкової фізичної залежності, щоб потім можна було йти красти гроші на наркотики. У чому складність лікування наркомана? Зняти фізичну залежність — нема проблем! Але як жити далі? Треба йти на роботу, допомагати батькам або сім’ї, на вихідні їздити в село копати город, але найголовніше — від усього цього треба отримувати задоволення. А наркоман задоволення не отримує. Я це на собі перевірив багато разів. А метадон лише зніме залежність, але не допоможе жити далі. І наркоман піде шукати собі наркотики. Проблема наркоманії — проблема бездуховності. На місці душі утворюється дірка, яку нема чим заповнити, і її заповнюють наркотиком. Коли ти починаєш звільнятись, ти повинен заповнити цю дірку чимось іншим. Треба змінювати свій світогляд, а це складно. Для цього й існують реабілітаційні програми, які розкривають наркоманам справжні духовні цінності життя. І ніякі замісні терапії людину не вилікують. А ломка від метадону значно сильніша ніж від героїну. Навіть якщо ти приходиш до однієї з київських лікарень, де проводять детоксикацію, то вони не можуть зняти ломку від метадону, бо в ньому хімії набагато більше. Видавати наркоману метадон — це все одно, що алкоголіку видавати пляшку вина щоденно і стверджувати, що він не алкоголік.

Олександра ГАСКЕВИЧ

КОМЕНТАР ФАХІВЦЯ

Голова Асоціації психіатрів України Семен Глузман уперше побачив, як наркоману вводять легальний наркотик, ще за радянських часів. Відтоді його думка про замісну терапію змінилася мало.

Власне, метадонова терапія є довічною. Препарат спричиняє серйозні наслідки, і наркомани скаржаться, що після його вживання важко жити. Чому я погано ставлюся до метадонових провокацій в Україні? Бо не можна пересаджувати на довічний наркотик молодих людей, які ще не пройшли нормальної реабілітації. Спочатку дайте людині шанс вилікуватися, а потім порозмірковуйте, давати хворому метадон чи ні. Як лікар я можу сказати: від наркозалежності немає панацеї. Є різні способи звільнення від наркотиків. Комусь допоможе перехід на релігійну залежність, щоб позбутися наркотичної. Хтось піде на пошуки лікаря чи товариства колишніх наркоманів. Але в Україні немає жодного ефективного державного центру, який би лікував наркоманів безкоштовно. Так, є багато приватних клінік, але там треба платити по п’ять тисяч доларів. Чи в кожного наркозалежного є такі гроші? Тому я вважаю, що держава не має права вести мову про замісну терапію, не створивши системи безкоштовних ефективних реабілітаційних центрів. Дайте країні всю палітру, а я буду вибирати.