До капелана як до батька

Віднедавна в українському війську триває відродження давньої козацької традиції, коли у похід і на місці дислокації разом із солдатами перебували військові капелани. У сучасній армії штатні капелани працювали лише з 2005 року у миротворчому контингенті в Іраку. Це православні священики Київського і Московського патріархатів, які, щоправда, обіймали посади психологів. З кожним роком ситуація мінялася, й у військових частинах почали з’являтися навіть каплички. Саме така сакральна споруда незабаром буде освячуватися у військовій частині 4114 у Львові. Тут поряд із вишколом солдатів внутрішніх військ на духовній ниві працює колишній старшина, нині капелан, священик Української автокефальної православної церкви Михайло Торконяк. Отець Михайло отримав свячення з рук єпископа Петра Пертуся у 1993 і сьогодні є досвідченим душпастирем як для солдатів, так і для командирського складу.

Чинити, як велить закон Божий і закони держави

Отець Михайло служив у цій частині від самого солдата і знає всі нюанси служби. На своїй останній посаді відповідав за технічний стан більше десяти бронетранспортерів, у яких він знає кожен гвинтик. Тому, окрім духовної опіки, за потреби він може допомогти й у цій справі. А вирішувати доводиться різні питання, часто у конфліктних ситуаціях він є першим, хто знаходить ключ до порозуміння. Далі справу продовжує вихователь чи психолог.

Як у давні козацькі часи, отець Михайло завжди зі своїми підопічними — у частині, на навчанні чи завданні. Коли частина готується до виїзду у будь–яку точку, отець готує і перевізну капличку. Солдати допомагають йому спакувати на вантажівку намет з усім необхідним для богослужінь спорядженням. Саме так колись козаки брали із собою капеланів на човни. Ця капличка була на Придністров’ї, у Криму, Одесі, Києві тощо. Присутність капелана на місці події часто допомагає вирішувати і складні ситуації. Згадуючи події Помаранчевої революції, отець стверджує, що, завдяки сформованим міцним духовним підвалинам у солдатів, удалося уникнути кровопролиття і вчинити саме так, як велить закон Божий і закони нашої держави.

Усе, як у родині

Гордістю отця Михайла Торконяка є каплиця рівноапостольного князя Володимира, дозвіл на спорудження якої на території частини він отримав лише у 2005 році. Кошти збираються по крупинці. Відкриття вже скоро — на свято Володимира. Окрім меценатів, жертвують і батьки призовників, розуміючи, що духовна опіка під час військової служби допомагатиме їхнім дітям. Керівництво частини також допомагає технікою чи ресурсами. Студенти Львівської академії мистецтв завершують виготовлення іконостасу. Саме тут, у храмі, служитимуться усі відправи, відбуватимуться сповіді, причастя, усе як належить, а не на вулиці, біля хреста. Відродження капеланського служіння у цій частині заохочував і стимулював полковник Володимир Турчак. Він завжди стояв у перших рядах біля Царських воріт, а за ним, відповідно, і увесь командирський склад.

Завдяки служінню капелана у військовій частині створюється родинна атмосфера. Особливо це відчувається у свята. Наприклад, для приготування Святої вечері отець звертається по допомогу до львівських парохій, і люди допомагають чим можуть: дають горіхи, мак, щось закуповує військова частина. На кухні варять кутю, голубці, узвар, усі дванадцять страв, що мають бути на святковому столі. Вечеря відбувається у такий спосіб, щоб не порушувати внутрішнього розпорядку. Частина військовослужбовців вечеряють о сьомій годині, а інші, котрі повертаються із чергувань, вечеряють о двадцять третій годині. Вартове приміщення, санчастину, автопарк священик обходить із колядою, благословенням та кутею. Солдати із задоволенням беруть участь у підготовці вертепу і коляди, переодягаючись у костюми ангелів, царів та інших героїв вистави.

На Водохреще цього року також отець проведе обряд посвячення Йорданської води. Поки що все буде на плацу біля незавершеної каплички — солдати завжди тісним кільцем оточують священика, який щедро окроплює їх свяченою водою. А наступні свята, після дня Володимира Великого, вже відбуватимуться у храмі. На посвячення каплиці вже буде співати і солдатський хор. Зараз у хорі лише прапорщики, але разом із дяком та диригентом солдатський хор уже готується до літургійного співу. З відкриттям каплички вже буде можливість організувати богослужіння таким чином, щоб це відповідало внутрішньому розпорядку частини. Отець Михайло вірить, що капличка стане добрим символом віри та спокою, особливо для тих родин, чиї діти служать у військовій частині під номером 4114 у Львові.