Зволікання смерті подібне

Від моменту, коли Президент України Віктор Ющенко виступив з ініціативою створення Національного інституту раку, минуло більше двох років. За цей час медики й науковці розробити концепцію створення вертикальної структури, яка повинна об’єднати в собі всі адміністративні, наукові, посадові та фінансові ресурси в онкології. Уряд затвердив постанову про створення нової структури, призначив її директором головного онколога держави, професора Ігоря Щепотіна й передав Інститут онкології АМН на баланс Національного інституту раку в Украіні (хоч керівництво АМН довго опиралося цьому кроку). А потім закрутилася майже детективна історія: підписаний документ кудись зник. Ані в МОЗі, ані в Кабміні не могли пояснити цього феномену. Потім почалися пертурбації в уряді, справа знову загальмувалась... А минулого тижня Кабмін повторно передав комплекс, що на вулиці Ломоносова, 33/43, новоствореному інституту. Здавалось би, тепер у задуманій Президентом структурі повинна закипіти робота. Але віз і нині там. Українських онкологів неабияк непокоїть цей факт. Фахівці розповіли «УМ», що через зволікання з відкриттям Національного інституту раку Україна втрачає тисячі людських життів, які можна було б урятувати...

Столичний рівень — у периферію

Теоретично і в Сімферополі, і в Черкасах, і в Києві рак мають лікувати однаково. На жаль, на практиці так не виходить. «Якщо ми зробимо зріз по регіонах України, то побачимо, що в кожній області рак лікують, хто як хоче, — констатує головний лікар Київської міської онкологічної лікарні, головний онколог Києва Геннадій Олійніченко. — У більшості випадків рівень надання допомоги не відповідає європейським стандартам. Така терапія дає невтішні результати. Тому нам вкрай необхідна стандартизація діагностики й лікування онкологічних хворих для всіх регіонів держави. Єдині стандарти вже розроблені, але процес їхнього запровадження ніхто не контролює. І поки Національний інститут раку не візьметься за справу, зрушень не буде».

Як розповів «УМ» головний лікар Донецького обласного протипухлинного центру, головний онколог Донеччини, професор Ігор Сєдаков, у структурі Інституту раку має відкритися чотири потужні міжрегіональні центри: у Києві, Донецьку, Львові та Сімферополі. Заклади будуть обладнані за останнім словом техніки — не гірше, ніж Київська міська онколікарня, на апаратуру якої сьогодні з білою заздрістю поглядають лікарі з периферії.

За кожним центром будуть закріплені певні області. Мешканці цих регіонів зможуть звернутися з важкими випадками захворювання до найближчого закладу. Пацієнтам уже не треба буде їхати до Києва, аби зробити складну операцію й отримати шанс на одужання. Як додає Геннадій Олійніченко, у міжрегіональних центрах хворих зможуть безкоштовно діагностувати на високовартісному устаткуванні, їх лікуватимуть провідні фахівці галузі. Пацієнти отримуватимуть допомогу столичного рівня. Коли це станеться, смертність від раку в регіонах почне невпинно зменшуватися. Власне, Україні вже вдалося збільшити відсоток виживання онкохворих у перший рік після встановлення діагнозу. Але без запровадження інституту раку ці досягення можна швидко втратити.

«Рупор» для онкологів

«На мій погляд, найголовніша проблема галузі полягає в тому, що держава по сьогодні не прийняла програму «Онкологія», — говорить головний лікар Кримського онкологічного диспансеру, головний онколог Криму Федір Кисельов. — Дія попередньої програми закінчилася у 2006 році, і на тому все. Але як можна працювати без чіткого плану дій? Центром підготовки цієї програми має стати Національний інститут раку, і тому дуже важливо, щоб він нарешті розпочав свою роботу. Інститут стане ще й своєрідним «рупором», який буде щодня нагадувати владним структурам про існуючу проблему, про те, що Україна втрачає тисячі й тисячі онкохворих. Лише в одному Криму щороку помирають від раку близько п’яти тисяч пацієнтів. І з року в рік страшні цифри зростають».

За словами фахівця, сьогодні в українських онкоцентрах не вистачає апаратів для променевої терапії, для діагностики й лікування пацієнтів, недостатньо сучасних лабораторій, погане забезпечення медикаментами. Хіміопрепарати, придбані за тендером, потрапляють до лікарень у серпні, а до того моменту онкологи сидять «на нулі», просто не маючи що видати своїм пацієнтам. Головний онколог Криму бідкається, що закуплених за державні кошти медпрепаратів не вистачає для всіх хворих: «Скажімо, нам виділили 10 упаковок гарного препарату. А пацієнтів, яким він потрібен, — 100. Лікарі, які проводять прийом, змушені щодня пояснювати, чому ми цьому хворому дали препарат, а цьому — ні. Хіба ж медики повинні цим займатися? Наша робота — рятувати життя».

Коли ж у галузі запрацює потужний «рупор», на закупку обладнання й ліків будуть виділятися необхідні кошти. Можливо, тоді на півострові нарешті з’явиться лінійний прискорювач. За словами Федора Кисельова, цей суперточний апарат для променевої терапії (вартістю близько 30 мільйонів гривень) потрібний Криму, наче повітря: «Знаєте, які в нас черги на променеву терапію? Місяць! А згідно з чинним законодавством, ми повинні почати опромінення протягом 10 днів після звернення пацієнта. Ми б раді, але не можемо! Апаратів не вистачає, а тим, що є, — років і років. А лінійний прискорювач допоможе обслуговувати більше людей і надавати якіснішу допомогу».

Головний онколог МОЗ Ігор Щепотін недарма називає Національний інститут раку не госпіталем, а «мозковим центром, у якому працюватимуть найкращі фахівці». Жодна лікарня не зможе виконати важливі завдання, покладені на майбутню структуру: зробити висококваліфіковану діагностику й лікування онкохворих доступним для населення; запровадити однаковий (високий) рівень допомоги як у центрі, так і в регіонах; побудувати вертикаль управління напрямом онкології та стати першим кроком до створення єдиного медичного простору. Ігор Щепотін сподівається, що не за горами той день, коли всі ці завдання будуть виконані. І всім лікарям, які досі працюють на «допотопних» опромінювачах, і всім пацієнтам з діагнозом «рак», які втратили надію знайти гроші на хіміотерапію, і всім родичам онкохворих, які страждають через муки близьких, хочеться в це вірити...