Менше диму без коксохіму

Підземні вибухи на шахті імені Засядька у грудні–листопаді минулого року, що забрали життя 106 гірників, поставили ребром питання про подальшу доцільність видобутку палива на підступній кілометровій глибині. Коли ж почастішали розмови про ймовірність закриття потужного підприємства, фахівці, не змовляючись, вивели наступну формулу подальшого розвитку подій — немає шахти, є проблеми. Серед останніх називалися екологічні, соціальні і, звісно, економічні. Зокрема, було очевидно, що після призупинки на шахті вуглевидобутку і скорочення поставок сировини споживачам, першим «під удар» обов’язково потрапить Донецький коксохімічний завод. І як у воду з Кальмуіусу, що нею затопили вибухонебезпечне крило підземного горизонту, дивилися — у ВАТ «Донецьккокс» справді змушені були зупинити роботу двох батарей на Рутченківській дільниці підприємства.

Батареї прохали вугілля

Підприємство — патріарх вітчизняної коксохімії, що стало до ладу ще 107 років тому, спеціалізується на виробництві доменного коксу, кам’яновугільної смоли, сульфату амонію. Тривалий час завод складався з трьох технологічно самостійних дільниць: Донецької, Рутченківської та Смолянинівської. Ще півтора року тому керівники ВАТ «Донецьккокс» повністю закрили дільницю на «Смолянці», де працювала всього одна батарея. Потім настала черга Рутченківської дільниці — у 2006—2007 роках тут поступово зупинили дві з чотирьох батарей. І ось тепер у січні поточного року акціонери оголосили про те, що вирішили припинити роботу на двох останніх батареях дільниці.

Зрештою, про такий поворот подій в останні роки тут постійно велися розмови. Причина такого підходу — застаріле й зношене обладнання найстарішого вітчизняного коксохіму. Фахівці прогнозували, що в умовах холодної зими на виробництві можливі техногенні аварії з небезпечними викидами, наслідки яких потім доведеться довго ліквідовувати. Крім того, підприємтво ще відчувало й нестачу сировини — коксівного вугілля, видобуток якого в Україні кожного року зменшується. Виручала шахта імені Засядька, де видобувають найбільш поціноване коксохіміками вугілля марки Ж. Однак після низки підземних аварій і призупинки вуглевидобутку на шахті–гіганті підприємство справді опинилося на голодному пайку.

Як свідчать тепер керівники «Донецьккоксу», ще в грудні минулого року вони зверталися до вуглевидобувних компаній, зокрема в ДП «Вугілля України», «Макіїввугілля», «Дзержинськвугілля», ВК «Краснолиманська» з проханням про гарантовані поставки вугілля. Проте скрізь їм відмовили, оскільки вугільники мають попередні замовлення на паливо. Тобто донецькі коксохіміки отримали підтвердження того, що в січні їм вдасться отримати сировини не більш, ніж на 15 тисяч тонн коксу. А для нормальної роботи обсяг виробництва не повинен бути меншим ніж 22—24 тисячі тонн.

«У таких умовах, в які ми потрапили, порушується технологічна схема роботи, доводиться зупиняти сіркоочистку, різко збільшуються шкідливі викиди в атмосферу і може виникнути вибухонебезпечна ситуація з газом, — переконаний генеральний директор «Донецьккоксу» Геннадій Волокита. — Я вже мовчу про виробничо–фінансовий бік проблеми».

Що й казати, як свідчить генеральний директор, рішення про зупинку батарей на Рутченківській дільниці далося не просто. Проте, зважаючи на об’єктивні причини — те ж зношення основних фондів і нестачу сировини, від подальшого використання батарей на дільниці таки відмовилися. Хоча, за словами заступника генерального директора заводу Володимира Ярошенка, в цьому випадку рано ставити хрест на всьому підприємстві. «Ми не зупиняємо підприємство і не скорочуємо людей, — запевнив він журналістів. — Йдеться про виведення із виробничого циклу двох батарей Рутченківської дільниці, проведення експертних робіт і складання кошторису для його реконструкції. Завод продовжуватиме роботу на Донецькому виробничому майданчику».

Дихайте глибше

Наміри реконструювати батареї Рутченківської дільниці все ж поки залишаються тільки намірами. Принаймні поки керівники «Донецьккоксу» утримуються називати точні дати та цифри щодо згаданих робіт. Натомість відомо, що протягом 2007 року на ремонт обладнання на дільниці підприємство витратило майже 35 мільйонів гривень. Проте, попри ці витрати, батареї–«пенсіонери» так і залишилися потенційно небезпечними стосовно виникнення тут аварійних ситуацій. А в умовах зменшення поставок вугілля — й поготів.

Певна річ, у керівників Донецького коксохіму зараз голова болить не тільки через втрату виробничих потужностей. Нині тут переймаються ще й намаганням зберегти трудовий колектив підприєм­ства (всього тут працють близько півтори тисячі робітників) і запевняють, що скорочення штатів не буде. Працівників основних професій почнуть переводити на інші робочі дільниці. На ту ж Донецьку, де в якийсь момент після масового звільнення пенсіонерів відчувається нестача робочих рук. Також, як розповів Володимир Ярошенко, вже існує домовленість з Авдіївським коксохімзаводом про працевлаштування там частини спеціалістів на період реконструкції Рутченківської дільниці. Знову ж таки — деяких робітників забезпечать роботою в ході демонтажу та реконструкції коксових батарей. А ще в адміністрації «Донецьккоксу» запевняють, що всім без винятку робітникам дільниці буде збережено заробітну плату — середня по підприємству становить 1670 гривень.

А пересічні донеччани, особливо ті, що мешкають майже по сусідству з виробничими майданчиками коксохіму, ті взагалі з піднесенням зустріли звістку про припинення роботи батарей. Бо люди, які роками потерпають від шкідливих викидів, на власному сумному досвіді переконалися: про те, аби подібне підприємство працювало на території густозаселеного обласного центру, не може бути й мови. Тому, зітхнувши з полегшенням, донеччани, які все ще перебувають заручниками місцевих вугільних шахт та металургійних підприємств, тепер сподіваються дихати хоч трохи чистішою субстанцією, яку досі чомусь називають повітрям. Мабуть, за звичкою.