Історія, прочитана «без брому»

Шістнадцять років тому в Україні вийшла перша резонансна «Історія України» Ореста Субтельного, яка виокремила відразу кілька моментів. По–перше, нарешті з’явився ґрунтовний підручник з української історії нерадянського штибу, на якому згодом вчилося не одне покоління вітчизняних студентів. З іншого боку, праця Субтельного породила хвилю дискусій, основний лейтмотив яких зводився до дражливого: наскільки виправдано і коректно подавати версію історії України стороннім поглядом. Канадець Субтельний хоча й українець за походженням, та все ж його думка — погляд іззовні. Доки науковці провадили гарячі суперечки, не один зарубіжний історик зважився «ризикнути» власним поглядом на українську історіографію. Книжка німецького науковця Андреаса Каппелера «Мала історія України» вперше з’явилася 1994 року і лише нещодавно була видана в українському перекладі.

Маючи на той час можливість спілкування з українськими істориками — професор Каппелер з 1982 по 1998 рік керував Семінаром східноєвропейської історії Кельнського університету (ФРН), — він ознайомив колег зі своєю працею. Але думку про можливий переклад своєї праці українською відкинув відразу, аргументуючи це тим, що його «Мала історія України» — популярне видання, розраховане на західного читача.

Німецький вчений звернув погляд на нашу історію, коли займатися Україною вважалося «інтелектуально підозрілою діяльністю». Каппелер зізнається, що прийшов до історії України через історію Росії, як і більшість зарубіжних істориків. Щоправда, вперше приїхавши в Україну в 1970 році, він поставив під сумнів пануючу думку про те, що українська мова, література та історія являють собою маловідомий периферійний варіант російської історії та культури. Однак продовжував займатися історією Росії і лише через двадцять років проблеми історії України посіли чільне місце в наукових інтересах історика. Організовуючи курси, наукові конференції з метою розкрити «білі плями» української історії, Каппелер згодом переніс точку опори своїх наукових досліджень на українську тему. Результатом став збірник «Важкий шлях до нації», присвячений історії ХІХ—ХХ століть.

І коли кілька років потому почув, що в Україні все ж таки здійснюється переклад його книги, вже не заперечував проти її появи. Зауваживши тільки, що Україна–2007 значно відрізняється від України–1994, коли видання готувалося до друку. «Тоді ще було необхідно утвердити переконання про існування українського народу і познайомити з новою національною державою та її історією. Сьогодні в цьому немає потреби, оскільки Українська держава утвердилася як європейська сила, і після Помаранчевої революції світ переконався, що Україна не лише існує, а й рухається шляхом створення правової держави та формування громадянського суспільства».

Юрій Марченко, директор видавництва «К.І.С», у якому, за підтримки Міжнародного фонду «Відродження», Гете–інституту і посольства Німеччини в Україні, з’явилася «Мала історія України», вважає, що Каппелер як іноземець міг дозволити собі читати нашу історію «без брому». А тому його погляд нам особливо цікавий. Хоча, на думку директора Інституту відкритої політики Максима Стріхи, той, хто сподівається натрапити у книзі Каппелера на якісь несподівані концепції чи відкриття, буде розчарований, адже це насамперед сумлінний, чесний, почасти дидактичний погляд на історію України, спроектований на західного читача. «Проте особисто я почерпнув чимало цікавих тез, зокрема про велику міру економічної самостійності Гетьманщини», — зауважив пан Максим.

Сергій Стельмах, доктор історичних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка, говорить, що за насиченістю фактичним матеріалом книга значно поступається численним сучасним українським «синтетичним» курсам історії України. Головною особливістю авторського погляду на «болючі» теми української історії є толерантність, яка загалом притаманна стилю викладу Андреаса Каппелера: автор інтегрував в українську історію поляків, євреїв, росіян, німців.

Для обкладинки українського видання використали стару світлину, що символізує урбаністичну культуру, таким чином відійшовши від заскорузлого уявлення про історію України як історію селянства. Коли 2000–го в Німеччині здійснювали перевидання Каппелера, то на обкладинці зобразили козака Мамая і... кіоск «Кока–Коли».

У передмові до видання Андреас Каппелер висловив сподівання, що українські читачі сприймуть його працю, адже «я відчуваю себе зв’язаним із Україною та українцями й з симпатією дивлюсь на її подальшу історію».

Юлія КОСИНСЬКА