Полтавська битва з Мазепою

Минулої п’ятниці позачергова «бюджетна» сесія Полтавської міськради вирішила «погодити розташування Музею українського козацтва з пам’ятником гетьману України Івану Мазепі у складі Державного історико–культурного заповідника «Поле Полтавської битви» за рахунок знесення старих житлових будинків». Згідно з цим рішенням тому ж таки музею козацтва, який ще треба збудувати, вже надано адресу — Шведська Могила, 19. А перед входом до нього височітиме пам’ятник видатному українському гетьману. Все те робиться на виконання Указу Президента «Про відзначення 300–річчя подій, пов’язаних із воєнно–політичним виступом гетьмана України Івана Мазепи та укладанням українсько–шведського союзу».

Причому за таке «доленосне» рішення проголосувала абсолютна більшість депутатів разом із мером Андрієм Матковським. Отже, в мерії нарешті почали прислухатися до голосів Президента, історичної пам’яті та здорового глузду, відмовилися від плювків в українську душу, подібних до того, що був зроблений сумнозвісним «заборонним» рішенням стосовно пам’ятника видатному земляку Симону Петлюрі? Не поспішаймо з аплодисментами. Адже насправді «мазепинський» вердикт Полтавської міськради ще підступніший та лукавіший за «петлюрівський»...

Повернення гетьмана

Для непосвячених нагадаємо: місцеві активісти націонал–демократичних і патріотичних сил (насамперед рухівці, «нашоукраїнці» та просвітяни на чолі з народним депутатом Миколою Кульчинським) «пробивають» ідею встановлення пам’ятника Івану Мазепі у Полтаві ось уже з півдесятка років. Наражаючись на явний і прихований спротив міської влади та «приручених» нею політиків. Зрештою, після Помаранчевої революції крига нібито скресла.У Полтаві навіть оголосили всеукраїнський конкурс на кращий проект пам’ятника.

Водночас шукали місце для кам’яного чи бронзового Мазепи в обласній «столиці». Варіанти змінювалися, та «прив’язували» пам’ятник винятково до історичного центру Полтави. Бо ж не гоже «поселяти» гетьмана, провідника козацької держави десь на «задвірках». І залишати пуповину «духовної столиці України» під омофором одного лише позолоченого російського орла. Зрештою, зупинилися нібито остаточно на Соборному майдані святої для кожного українця Іванової гори. Поруч — меморіальна садиба Івана Котляревського, відбудований Святоуспенський кафедральний собор УПЦ Київського патріархату, увінчаний кам’яним хрестом пам’ятник українським загиблим козакам — достойнішого сусідства для Мазепи, здавалося, годі й шукати. Принаймні саме на ньому наполягала очолювана «нашоукраїнкою» Галиною Білоус профільна «культурницька» комісія міськради, яка наприкінці минулого року ухвалила відповідну рекомендацію депутатському загалу.

І ось, ніби чорт із табакерки, напередодні згаданої позачергової сесії 11 січня з’являється «завізований» мером проект рішення про відведення місця для пам’ятника гетьману за 9 кілометрів (!) від центру Полтави, по суті, за її історичними межами. Адже отой «музей козацтва» з пам’ятником Івану Мазепі перед входом полтавські можновладці планують спорудити на «оновленому», тобто звільненому від старого житла, майдані біля музею Полтавської битви. Останній же розташований на тому місці відомої баталії, яке офіційно називають околицями Полтави, а насправді воно було й залишається «підступами» до приміського села Яківці, що ввійшло в межі обласного центру в 1929 році. Зараз сюди їздять тільки приміські автобуси та «маршрутки», але через віддаленість об’єкта і незадовільне транспортне сполучення аборигени Полтави навідуються до музею дуже рідко.То чи не для того, щоб не «муляв» їм очі гетьман Іван Мазепа, майбутній пам’ятник запроторюють у таку далечінь?

Сумнівні «альтернативи»

До того ж ті, хто приїздитиме сюди до головного туристичного об’єкта — музею Полтавської битви, — пам’ятника Мазепі одразу не побачать. Його доведеться шукати за високим, увінчаним кам’яним хрестом курганом–могилою російських воїнів. При цьому по праву руку від українського гетьмана буде Сампсонівська церква особливо «дружнього» до нього Московського патріархату. А практично навпроти, через круглий майдан зі згаданою могилою росіян, — ще «заклятіший друг» цар Петро І, бронзова фігура якого на повен зріст вгніздилася навпроти музею баталії. Таку «симетричну відповідь» останньому через 300 років можна сприймати хіба що як жалюгідну історичну пародію на реалії. Адже якщо російський цар був справжнім переможцем–тріумфатором Полтавської битви, то для гетьмана Мазепи й України загалом вона залишається символом найбільшої історичної поразки, військової і політичної катастрофи. То що, в нас немає місць, де Мазепа здобував славу державника, патріота і де його сьогоднішня присутність була б, м’яко кажучи, доречнішою?

Зрештою, хіба не на Коломацькій раді під Полтавою Мазепу обрали гетьманом у 1687 році? І хіба за його гетьманування не було козацького полкового міста Полтави з полком, який, до речі, підтримав Івана Мазепу в його рішучому виступі проти Петра І? На переконання автора цих рядків, таким же «чужорідним тілом» на полі Полтавської битви стане й згаданий музей козацької слави, що його «припекло» споруджувати як ще одну «українську альтернативу» переможцям баталії до її 300–річчя. Даруйте, панове, про яку «козацьку славу» українців у Полтавській битві йдеться, коли там чинилося ганебне братовбивство? Наші ж козаки воювали як на боці шведського короля Карла ХІІ, так і на боці російського царя Петра І. Причому робили це під наглядом «старших братів», м’яко кажучи, неохоче, усвідомлюючи гіркоту власної долі за умов фактичної бездержавності бути пішаками в чужій грі... Якими експонатами наповнюватимуть той музей? Невже їх звозитимуть із тих міст і селищ, де українське козацтво справді покрило себе невмирущою славою?

Проти Мазепи і козаків чи безпам’ятства?

«Нашоукраїнець» В’ячеслав Скрябін був одним із кількох депутатів, які на сесії не підтримали проект. Наражаючись на критику з уст навіть деяких однопартійців: мовляв, хіба ж можна повпреду «президентської» партії голосувати проти будівництва музею українського козацтва й пам’ятника славетному гетьману?

— Я не заперечую необхідність таких новобудов, але категорично проти як відведених міською владою місць для них, так і методів, за допомогою яких «продавлювалося» відповідне рішення сесії, — зазначив пан В’ячеслав у розмові з власкором «УМ». — Переконаний: обидва згадані об’єкти мають розташовуватися в центрі Полтави, а не на її далекій околиці. Поміркуймо й над тим, чому це рішення ухвалювалося з таким поспіхом. Адже заздалегідь згаданий проект не обговорювався не лише з громадськістю, а й з депутатським корпусом, в офіційному повідомленні про скликання сесії цього питання взагалі немає в порядку денному. І коли вже на сесії я запитав, яка ж комісія рекомендувала внести його на розгляд депутатів, мені відповіли: бюджетна. Але ж, згідно з регламентом, перед таким внесенням його має обов’язково розглянути профільна комісія, що опікується питаннями культури, історичної спадщини. До речі, її голова Галина Білоус запропонувала розглянути на сесії й рекомендації очолюваної нею комісії стосовно встановлення пам’ятника Івану Мазепі на Соборному майдані Полтави, та цю пропозицію одразу відхилили. А коли врахувати, що проект можновладців беззастережно підтримали навіть комуністи, котрі не втомлюються називати Мазепу «прєдатєлєм», то стає зрозуміло: той «експромт» був добре підготовлений чільниками мерії. Хоча він брутально порушує попередні домовленості зі справжніми ініціаторами спорудження пам’ятника Івану Мазепі в Полтаві. Наскільки мені відомо, народний депутат України Микола Кульчинський навіть зустрічався з цього приводу з полтавським мером і отримав від нього запевнення в тому, що видатного гетьмана «поселять» саме на Соборному майдані.

Перед’ювілейна «сверблячка»: кому вигідно?

Поспіх із прийняттям рішення на сесії мотивували необхідністю пошвидше освоїти 9 мільйонів гривень, «закладених» у Державний бюджет 2008 року спеціально для оновлення державного заповідника «Поле Полтавської битви» напередодні ювілейної дати. Але ж, по–перше, на території заповідника й без того є що реставрувати, відбудовувати. А по–друге, коли йдеться про використання державних коштів, маємо особливо прискіпливо «просвічувати» кожний, тим більше будівельний, проект. Щоб, з одного боку, не з’являлося анінайменших шпарок для можливих зловживань, відвертого «дерибану» народних грошей, а з іншого — підстав для того, аби з подібних прожектів не сміявся весь світ. Тож і невиправданий поспіх, перед’ювілейна «сверблячка» тут, певно, ні до чого.

Якими ж мотивами керувалися «ляльководи» такого сумнівного рішення міськради насправді? Їхнє прагнення пошвидше впритул наблизитися до чималої суми бюджетних грошей помітне , як кажуть, неозброєним оком. Власне, про поповнення міської скарбнички для реалізації гідних проектів й у такий спосіб вони також мають дбати постійно. Однак за подібною суєтою надто відверто стирчать вуха тих особливо наближених до «батьків» міста лобіювальників, у тому числі й з офіційними «радницькими» титулами, котрі сьогодні найактивніше беруться опікуватися «перед’ювілейними» проектувальними та будівельними роботами на території згаданого заповідника. Такі роботи обіцяють стати «жнивами» і для них особисто. Чи не звідти ростуть ноги сьогоднішніх розмов, скажімо, про необхідність «забути» результати попереднього конкурсу на кращий проект пам’ятника Іванові Мазепі в Полтаві й негайно оголошувати новий, із «прив’язкою» до поля відомої битви? Чи «закопувати» гроші на будівництво там козацького музею ледь не у мерзлу землю...

З іншого боку, впадає в око й намагання подібними маневрами «відтіснити» справжніх ініціаторів встановлення в обласному центрі пам’ятника видатному гетьману. Дехто з наближених до мерії депутатів навіть проговорився: мовляв, хіба ж може сьогоднішня міська влада віддавати «пам’ятникотворчі» політичні дивіденди таким своїм «заклятим друзям», як народний депутат Микола Кульчинський та його соратники–«нашоукраїнці», рухівці, просвітяни? Тому й треба терміново ініціювати, вигадувати нехай незрівнянно гірше, але своє...