Серце Культур–Ліги

«Досить загострювати увагу на приниженнях і переслідуваннях... Слід змінити підхід до оцінки нашого минулого: вивчати його не для виправдання перед іншими народами, не для ідеалізації, а з позицій справжньої науки. Ми мусимо докладно знати його, аби правильно зрозуміти сьогодення і накреслити шлях у майбутнє» — це слова з програмної статті єврейської Культур–Ліги, що виникла в Києві у часи Української революції. Воля дала прозріння і вдихнула нове творче життя в українців і в усі національні спільноти, що проживали на теренах Української Народної Республіки. Свобода тривала недовго. Але її плоди накреслили приклад у вічності, як можна у вільній країні створити умови для повнокровного і доброзичливого національного життя усіх її мешканців.

Невже таке було?

Художня секція Культур–Ліги об’є–днувала митців, які з часом стали найбільш відомими у світі: Марк Шагал, Абрам Маневич, Марк Епштейн, Давид Штеренберг, Соломон Нікрітін, Ісахар–Бер Рибак, Елієзер Лисицький, Сара Шор. До останнього часу про Культур–Лігу було відомо небагато, аж поки у 2003–му колекціонер і дослідник з Єрусалима Гілель Казовський видав свою книгу «Художники Культур–Ліги». «Мене вразило, що більшість описаних у книзі подій відбувалася в Києві, — каже директор Центру дослідження історії та культури євреїв НаУКМА Леонід Фінберг. — З часом відділення Культур–Ліги з’явилися у Москві, Варшаві, навіть Сан–Франциско, але найцікавіший період був у Києві у 1918 — 1921 роках. Газета «Правда України» 1918 року писала, що в Києві відкрився музей Культур–Ліги, де представлені роботи Брейгеля, Пікассо, Міро, Шагала, Лентулова та інших. Зараз ніхто не може уявити, що таке було».

Пан Фінберг загорівся ідеєю організувати виставку художників Kультур–Ліги у Києві. Найпершими спільниками стали Національний художній музей України і Національна наукова бібліотека імені Вернадського. Загалом, участь у виставці взяли близько десяти музеїв, переважно з України, а також Паризький єврейський музей, приватні колекціонери з України, Ізраїлю і Росії. Підготовка виставки тривала понад чотири роки. Щоб люди орієнтувалися в тому часі, видавництво «Дух і Літера» випустило «Антологію єврейської поезії» в українських перекладах — від Івана Франка, Рильського, Лукаша до Ліни Костенко. На 600 сторінках представлено творчість близько 60 поетів, частина яких входила до літературної секції Культур–Ліги. А 22—23 січня у Національному університеті «Києво–Могилянська академія» відбудеться наукова конференція «Феномен Культур–Ліги в контексті епохи».

На виставці «Культур–Ліга: Художній авангард 1910–х—1920–х років», яка триватиме до 27 січня, можна побачити понад 100 живописних і графічних робіт і понад два десятки книг. Ті старі книги, надруковані на поганому папері, сьогодні дорого цінуються, бо залишилися в одному чи п’яти примірниках і зберігаються в кращих музеях світу. На виставці вони подані як слайд–шоу, отже, люди можуть «погортати» до 30 книжок. Роботи Марка Епштейна, які експонуються на цій виставці, досі майже ніхто не бачив. За словами Леоніда Фінберга, відрізнити їх від тогочасних творів Пікассо складно навіть мистецтвознавцям. Для багатьох буде відкриттям живописна серія єврейських містечок–штетлів Абрама Маневича. Віктор Гукайло відтворив декілька скульптур Йосипа Чайкова, які не збереглися, — «Скрипаль» і «Швея». На стендах — гарні тогочасні фотопортрети художників, красивих людей духу, а на вітринах — оригінали тогочасних книг на мові їдиш, ілюстрованих митцями Культур–Ліги і виданих у Києві, тогочасні газети. У каталозі виставки, який майстерно розробив один із найкращих дизайнерів Павло Фішель, представлено творчість і біографії митців. Каталог починається з фото українського уряду того часу і тексту Універсалу Центральної Ради — українською і на їдиш.

Відродження націй

«Видається, що Культур–Лігу не випадково створено в Києві, й саме тоді, коли там, наче у фокусі, зійшлися невидимі магістральні лінії єврейської та української історії, — пише Гілель Казовський. — Період Центральної Ради, доба «відродження нації» — один із найяскравіших моментів в історії української державності, яка у своєму сміливому русі випередила деякі напрямки світової політичної практики». Дослідник вважає, що феномен Культур–Ліги належить як єврейській, так і українській історії. Встановлення української влади сприяло національно–культурному розвою і єврейської громади.

Центральна Рада проголосила національно–культурну автономію для меншин. Єврейська національна автономія була впроваджена й урядами інших дер­жав, звільнених від Російської імперії — Литви, Естонії, Білорусі. Однак, як писав один із лідерів сіоністського руху, член Центральної Ради Соломон Гольдеман, в Україні цей статус був «визначним і неповторним явищем у спробах урегулювання міжнаціональних стосунків в багатонаціональних державах». 1918 — 1921 роки — це постійна зміна влади у Києві, перестрілки, канонади, голод, повстання. Утім Українська держава (і при Гетьманаті, й Директорії) підтримувала фінансово Культур–Лігу. Членами Центрального комітету Культур–Ліги були міністри єврейських справ Центральної Ради і в Уряді Директорії — Вольф Лацький і Аврам Ревуцький. За Гетьманату з ініціативи Культур–Ліги у Києві відкрито єврейський народний університет — перший вищий єврейський навчальний заклад на території колишньої імперії. Його ректор Мойсей Зільберфарб, член ЦК «Культур–Ліги», був міністром з єврейських справ Центральної Ради. Яскраві постаті єврейської інтелігенції з Вільно і Варшави переїхали тоді до Києва.

Київ супроти Берліна

Частина єврейської інтеліґенції тоді, як і в усі часи, поповнювала лави космополітів і мріяла асимілюватися серед панівної культури. А от Культур–Ліга прагла згуртувати єврейство довкола власних культурних інтересів. Передбачалося виховати покоління єврейських інтелігентів, які ведуть єврейський спосіб життя і органічно живуть у своїй культурі. Єврейський мислитель і освітянин Аврам Голомб, який у 1917—1921 роках мешкав у Києві, запропонував теорію «циркуляції культури»: «свідомі» національні інтелігенти на грунті народної культури створюють нові культурні цінності, які потім вертаються в народ, стають частиною його органічної творчості й їх, збагачені, знову запозичує інтелігенція.

При художній секції Культур–Ліги влаштували студію і музей. Митці опановували самобутні національні графічні й пластичні форми, вивчаючи орнамент священних книг і ритуальне начиння синагог. Ісахар–Бер Рибак вважав, що лише Марк Шагал зрозумів, оцінив та почасти трансформував єврейські народні форми. В колориті його робіт переважають барви тканин, що відігравали велику роль у єврейській традиції: оксамитово–чорний, фіолетовий, сірий, глибокий синій у поєднанні з бордово–червоним.

Передбачалося, що Культур–Ліга стане мережею всієї їдишської діаспори на величезному обширі «від Москви до Нью–Йорка й від Лондона до Йоганесбурґа». Спільна культура й мова мали єднати єврейський народ, минаючи «стінки» між інтелігенцією та простолюдом і кордони держав. Повинна була встановитися особлива, духовна територія народу без держави, розсіяного по різних країнах. Утім культура непомітно стала подобою «золотого теляти». Видатний поет, культур–лігіст Перец Маркіш, який 1920 року виїхав із «радянського» Києва і взявся за організацію Культур–Ліги в Берліні, писав, що це місто має стати Єрусалимом із Третім Храмом нової єврейської культури — Культур–Лігою, і митці служитимуть у тому храмі. Але Берлін не став Єрусалимом. Серцем Культур–Ліги назавжди залишився Київ.

ДОВІДКА «УМ»

У грудні 1920 року київську Культур–Лігу примусово «комунізували»: її Центральний комітет розпустили, створивши натомість Оргбюро з комуністів. Відділення перетворювалися на придаток до тих радянських бюрократичних органів, якими керували єврейські комуністи. Комуністи не терпіли нічого національного і релігійного, отож переслідували рабинів, перетворювали синагоги на склади, заводи і клуби, влаштовували «показові суди» над Святим Письмом, нищили книги, картини, скульптури. На місці ліквідованої театральної студії Культур–Ліги у Харкові організували Державний єврейський театр, що розважав глядачів антирелігійними виставами. Тоді багато єврейських художників і письменників виїхали з України.