І був день перший...

«У наступному році фестиваль «Наше Різдво» буде правильним, — запевнив на прес–конференції в УНІАН його засновник, режисер і продюсер Михайло Крупієвський, — спочатку «Різдвяне шоу» з вертепами, колядниками, відповідним репертуаром артистів, а наступні 3–4 дні — сольні концерти найкращих, найвідоміших наших і закордонних зірок. І відбуватиметься він, власне, у різдвяні дні, а 7–8 січня, ймовірно, транслюватиметься в прямому ефірі. У цьому ж році все вийшло задом наперед — у четвер два повноцінні сольники: американського найзаслуженішого гітариста Ал Ді Міоли з нашим знаменитим модерним бандуристом Романом Гриньківим та Тараса Чубая з оркестром і своїм гуртом, а в п’ятницю, як привіт, «Різдвяне шоу» — з чортом і ангелом, вертепом etc.

У четвер у Палац спорту прийшло багато народу. Якщо врахувати заповнений партер, то всього два порожніх сектори — це успіх. Святковій атмосфері заважав хіба холод, який йшов з–під настилу, яким покрили льодову арену, тому публіка в партері сиділа в шубках та дублянках і мерзла. Заінтригована інформацією, що сценарій «Нашого Різдва» і репліки ведучих писав бурлескно–балаганно–буфонадний Олександр Ірванець, я приготувалася слухати дотепи з уст конферансьє Остапа Ступки. Але він так по–простому привітав із Різдвом, без синекдох і алюзій, а коли сказав, що Ал Ді Міола «відмічений» усіма відомими музичними преміями, я нарешті зрозуміла, що Остап імпровізує, а текст Ірванця готує на п’ятницю.

Ал Ді Міола — гітарний віртуоз, володар кількох «Греммі», виступав разом із не менш легендарним Пако Де Лусіа — з трьома своїми музикантами розмістився на «нижній сцені». А на «верхотурі», у спеціальному кріслі, розробленому і зробленому практично власними руками сидів Роман Гриньків із бандурою, поруч дві його колеги — білявка і чорнявка. Це крісло з такою ніби гілкою, на якій причеплені кілька мікрофонів, Роман почав робити ще з літа — і кілька місяців у фуфайці варив метал, за що його прозвали «аргонавтом»(аргон використовують у процесі). «А що, в Україні немає спеціалістів?» — запитали в Гриньківа. «Спеціалісти є, кожен другий. Тільки вони разом працювати не вміють». Ще на прес–конференції Роман попереджав журналістів про всі складнощі такого різноповерхового музикування з американцями — на третій «поверх» долітає викривлений звук, тож вступати доводилося через навушник, у який подавали музику з пульта. Чесно кажучи, в таких складних декораціях звукорежисери спрацювали не на 12 балів, м’яко кажучи: то ніжне вплетіння бандурних партій ледь–ледь прослуховувалось, то «Піккардійську терцію», яка співала на бек–вокалі у Чубая, було зовсім не чути, то ансамбль «Віртуози Львова», які надавали Чубаєвій музиці об’єму і глибини, повністю глушив «Плач Єремії».

Ал Ді Міола, його гітарист, перкусіоніст та акордеоніст грали божественно, як завжди. Але музика у них не популярна, а складна і красива, вимагає камерного залу і відповідно настроєної публіки. А в Палаці спорту, куди всі прийшли на «Наше Різдво», Міолу пару разів навіть пробували засвистіти. Українська чемність перемогла, але зал до кінця виступу спорожнів наполовину. А коли американець закінчив свої ліричні композиції, які час від часу здобрювалися гітарним боєм, темпераментними перкусіями і зрідка — голосом акордеоніста, зал полегшено видихнув і загукав: «Чу–бай! Чу–бай!». Бандурних партій у композиціях Ал Ді Міоли було, звичайно, дуже мало, і білява бандуристка, мов русалка, прихиливши голову до бандури, трохи сумувала.

«Добре, куплю їх диск у фойє, і дома все розслухаю», — подумала я, та Ал Ді Міола з Гриньківим (альбом «Winter nights») потягли на 90 грн. Ще з автографом Міоли він, може, б так і коштував, але я не любитель автографів, тож хай, іншим разом. На міні–брифінгу американець чемно сказав, що любить українську етнічну музику, що в березні буде записувати новий альбом із Гриньківим, але вже не різдвяний. Та й потому.

Словом, Ал Ді Міола на розігріві у Тараса Чубая зі своїми обов’язками справився погано. Та, коли фронтмен «Плачів» з’явився на сцені у вишиванці і з гітарою, всі моментально ожили: зараз почнеться «Наше Різдво». Тепер я розумію, чому Михайло Крупієвський загорівся ідеєю цього проекту, побувавши на Різдво в родині Чубаїв, і чому це свято найбільше любить святкувати з ними. «Христос народився», — каже Чубай зі сцени, широко і щиро посміхаючись, і на душі стає тепло і святково, як у церкві. Почав він із пісні «Із янголом на плечі» на слова Івана Малковича, продовжив усім, що є в репертуарі. На радість публіці, Тарас заспівав не лише колядки, і не тільки «Миколай бородатий», а й хіти Володимира Івасюка, і свої мегахіти «Вона» та «Ти цього літа втретє зацвітеш», і навіть повстанську пісню «Лента за лентою» з альбому «Наші партизани». Зал був повністю солідарний і всі відчували, що це — наше Різдво, а на двох плазмових екранах падав сніг, як у калейдоскопі збігалися і розбігалися українські орнаменти — чорно–червоні і біло–сині, плив анімаційний засніжений Львів з ялинками на дахах. І подумалось, що якби Тараса Чубая щодня «крутили» по телевізору, яка б зірка була — в плані народної любові, така харизма пропадає! Пісні на вірші Грицька Чубая, батька артиста, як і вся справжня поезія, у свято не дуже вписується, але відчуття нашого, свого і правильне чергування різдвяних пісень із ліричними, танцювальних зі «слухальними» не напружували залу.

У п’ятницю був другий концерт, але про нього читайте у вівторковому номері «УМ». А 13 грудня його можна побачити на каналі «1+1». Звіримо враження.