Горезвісний корпус дитячого санаторiю психоневрологiчного типу «Дружний» в Бучi, що недавно постраждав від масштабної пожежі, здалеку схожий на покинутий казковий замок: блакитні стіни, круглі високі башти, навколо — ліс. Якби не чорний смог із розбитих вікон і проламані вхідні двері (пожежники вибивали їх, аби загасити вогонь зсередини), можна було б подумати, що нічого у житті закладу не змінилося. Однак для 25 осіб, які у ту ніч залишилися сам на сам із «червоним півнем», змінилося багато що. Двадцять троє дітей приїхали оздоровлюватися й відпочивати, але разом із нянечками-медсестрами опинилися на лікарняних ліжках з опіками і отруєннями. На щастя, врятувалися всі, проте від страшної пожежі залишилися жахливі спогади й напівзруйнований санаторний «замок».
«Це було пекло! Таке навіть не насниться у страшному сні»
Чесно кажучи, видовище не з приємних: у вогні загинуло все — чорні зсередини стіни й величезне попелище. У кімнаті, де почалася пожежа, не залишилося нічого, — ані стелі, ані меблів, ані віконних рам і дверей. Лише підставка для новорічної ялинки. У приміщеннях, які більш-менш «вижили», драматична картина: напівобгорілі дитячі ліжка, залишки дитячих книжок, закопчені дивани. Завважте: у цих спальнях вогню як такого не було — біди наробила висока температура від полум'я у сусідів. Гаряче повітря поплавило навіть музичні колонки в ігровій кімнаті.
Але найбільше вражають «обриси» дерев'яних сходів на другий поверх, якими діти мали тікати із палаючого приміщення, — вони згоріли ще до того, як пожежу помітили дорослі. Пожежники кажуть, що вогонь розбудив мешканців корпусу аж тоді, коли у кімнаті на першому поверсі полум'я зжерло майже все.
«У мене не було страху», — згадує ту страшну ніч 66-рiчна медсестра Наталя Чайка. Вона прокинулася від диму першою і разом зі своєю колегою Ганною Садовою врятувала дітей. «Звідкілясь з'явилося стільки сили... — продовжує медсестра. — Коли я кинулася оглядати приміщення, виявила, що на першому поверсі вже вирує пожежа. Там уже згоріли двері й сходи на перший поверх. Одразу побігла будити Ганну. Пам'ятаю лише чорний дим і великий стовп вогню. Спочатку вирішили гасити полум'я, а потім кинулися виводити дітей. Дітлахи почали панікувати, кидалися у вікна, розбивали скло. Ми з усіх сил відтягували їх і виводили на вулицю».
Пізніше вогнеборці визнають, що врятувала дітей і жінок пожежна драбина, якою ті і спустилися на землю з іншого боку корпусу. Якби її не було, евакуйовувати малих довелося б через вікна. Але вистрибувати з другого поверху на бетон було більш ніж небезпечно. «Першими ми вивели наймолодших — шестирічних, — розповідає Ганна Садова. — Серед дітей почалася паніка, нам нічого не було видно, важко було дихати і говорити. Ми не могли зібрати їх усіх докупи. Боялися когось залишити у вогні».
Виводячи малих на вулицю, жінки поверталися знову і знову в полум'я за тими, хто залишився. «У цей момент я думала лише про батьків дітей, які відправили своїх малюків підлікуватися, — каже Наталя Чайка. — Це потім я зрозуміла, що всі ми були голі й босі».
Коли всі діти були надворі, жінкам здалося, що у будинку плаче хлопчик, і Ганна Садова побігла у полум'я, але знепритомніла. Наталя Чайка повернулася у палаючий корпус за своєю молодшою колегою і винесла її на руках. Пожежні кажуть, що на дітей і їх рятівниць дивитися було неможливо: перелякані, закопчені, з тремтячими губами й руками. Однак усі живі.
Женя вижив, випадково зачепивши рятiвницю рукою
Унаслідок пожежі десятеро дітей опинились на ліжках токсикологічного відділення української дитячої спеціалізованої лікарні «Охматдит» з діагнозом отруєння поліхімічними речовинами. Більшість із них лікарі поставили на ноги буквально за п'ять днів. Окрім одинадцятирічного Жені Герзаніча. Він найдовше перебував у задимленому приміщенні злощасного корпусу санаторію і, відповідно, найбільше отруївся. Проте хлопчик вважає себе щасливим — знає, що міг залишитися там назавжди, якби не медсестра санаторію.
Женя дуже радів, коли переїхав з батьками з Ужгорода до Києва. І коли його направляли у санаторій «Дружний», мав це за щастя. Тепер, після пожежі, зарікається їхати будь-куди, хіба що до моря, де давно мріяв побувати. Його розбудили крики: «Пожежа, пожежа!». «Диму ще не було, — розказує Женя. — Ми його побачили, коли медсестра відчинила двері й почала нас виводити». Хлопців у спальні було шестеро. Вони взагалі могли ночувати в іншому місці — до цього «дівчачого» корпусу їх перевели незадовго до пожежі.
Женя пам'ятає, що встиг натягнути штани, а от капці — ні: «Ми взялись за руки, і медсестра почала нас виводити через чорний хід. Але я впав і загубився». Кричав: «Допоможіть, допоможіть!». Намагався повернутися назад до спальні. Було темно хоч в око стрель, повно диму, він спіткнувся, найімовірніше, об диван, який стояв у коридорі. «Спальню я так і не знайшов», — слабко усміхаючись, каже хлопець майже пошепки, сиплим голосом — наслідок отруєння.
Порятувала його медсестра, яка повернулася до задимленого приміщення на крики. Було стільки диму, що вона не бачила хлопця. «Я якось зачепив її рукою», - пригадує Женя. Вона підняла його і вивела по тій залізній драбині. На вулиці Женя одразу кинувся в сніг, тому що було дуже жарко. Від пережитого його знудило. Згодом діти перебігли в третій корпус і вже звідти дивились, як пожежники викидали на сніг вцілілі від вогню куртки і чоботи. Гардероб чомусь не горів. А ще обмінювалися враженнями. Женя досі дивується, як дівчата з їхньої групи — Альона і Катя ,— рятуючись, наважилися вистрибнути з вікна другого поверху. Іншого виходу не було: вони або найпізніше прокинулись, або ніхто їх не вивів, а вогонь уже підступив під двері спальні... «Ніколи не думав, що вони на таке наважаться», — каже хлопчик.
За словами медиків, діти врятувалися лише завдяки медсестричкам. Бо під час пожежі небезпечний не так сам вогонь, як продукти горіння — поліхімічні речовини, які виділяються в повітря, коли палають стіни, дах, меблі, пластмаса тощо. Дуже важко, майже неможливо з'ясувати, що саме горіло, в яких пропорціях і які саме отрути «перекочували» в легені потерпілих. Тому медики завжди намагаються випитати у потерпілих, якого кольору був дим. Якщо чорний, це означає, що постраждалим обов'язково потрібно чистити легені від клаптів сажі. Як у цьому випадку: всім дітям зробили бронхоскопію.
«Наслідки отруєння поліхімічними речовинами важко спрогнозувати, — розказує Борис Шеман, завідуючий токсикологічним відділенням. — Усе залежить і від того, які резерви є в організму». Діти, які надихалися чорного диму, пройшли через барокамеру, збагачувались киснем. Це теж одна з обов'язкових процедур. На щастя, все обійшлося більш-менш благополучно — за п'ять днів стан більшості дітей стабілізувався.
Рятівниці постраждали найбільше: медсестру та санiтарку Ганну Садову госпiталiзували до опiкового вiддiлення Київської обласної лiкарнi з опiками тiла 2-3 ступенiв та отруєнням чадним газом. Зараз вони почуваються добре і вже — у звичайній палаті. Проте ще довго доведеться говорити пошепки — у них обпечені дихальні шляхи. Лікарі кажуть, що сиплість голосу може залишитися назавжди як згадка про жахливу ніч.
«Вогонь — це жива істота. З ним потрібно говорити на «Ви»
Анатолій Ковтун, начальник першого кураулу пожежної частини №51 у Бучі, був одним із перших, хто приїхав на місце пригоди. «Нас викликали занадто пізно, — розповідає він. — Ми приїхали, коли корпус уже годину як горів, але звинувачувати персонал немає в чому — вони рятували дітей. Їх героїзм потрібно відзначити». Анатолій Миколайович пожежником у Бучі працює вже п'ять років і за цей час не пригадує страшнішого вогню пожежі. «Я проламав вхідні двері, які на ніч у корпусі зачинялися зсередини, — показує мені пан Анатолій «дірку» на вході, — і ми почали гасити». Перекриття, меблі, балки — усе дерев'яне, усе згоряє за мить. Одразу стало зрозуміло, що двом пожежним машинам не впоратися із вогнем — надійшов виклик в Ірпінь, Ворзель, Гостомель, Київ...
«Нам повідомили про пожежу працівники сусідніх корпусів санаторія. Про те, що там відбувається щось страшне, вони зрозуміли аж тоді, коли у вікнах від вогню почало тріскатися скло», — згадує начальник 26-ї підпорядкованої державної пожежної частини міста Ірпінь Юрій Ракін. Він керував гасінням пожежі: «Їдучи, ми не знали, чи є всередині діти, скільки їх, чи всі живі. Це потім нам сказали, що всіх малих врятували жінки».
Проблем вистачало і під час гасіння: аби приборкати полум'я, від світла відключили весь район. До того ж підступний «червоний півень» «вистрибував» і тоді, коли здавалося, що загасили все. «Вогонь не потрібно недооцінювати, — ділиться спостереженнями Юрій. — Він як живий, дуже хитрий і підступний, знаходить шпаринку і вистрибує, де не чекаєш. До нього потрібно звертатися на «Ви». Пожежники неохоче говорять про свої подвиги і уникають слова «героїзм». Але про нього варто згадати. Здавалося б, дітей врятовано, корпус все одно постраждав дуже сильно, рятувати уже не було чого — навіщо ризикувати життям інших людей?
Однак для справжніх вогнеборців таких питань не існує. Вони чотири години локалізовували пожежу, а потім ще стільки ж часу стояли на варті — мокрі як хлющі (а надворі, завважте, був мороз!), ризикували своїм життям заради дитячого «замку». Патрулювали біля тліючого будинку, аби той не зайнявся знову. Мені показували стелю, яка обвалилася під час гасіння, — кілограмів 700, не менше. Страшно уявити, що було б, якби під нею у момент падіння працювали пожежники.
«Гасити було дуже складно, — продовжує Юрій Ракiн. — Заливали воду з чотирьох сторін. Найбільше проблем мали із дахом — покрівля металева, а згори шифер, почав стріляти. Такий «комплект» гасити необхідно зсередини, увійти неможливо — усе валиться».
«Специ» служби «01» стверджують, що у найвідповідальніший момент гасіння вони не відчувають болю і страху. «Неначе відкривається друге дихання, — каже пан Юрій. — Попри те, що всі ми були мокрі, ніхто не захворів. І добре, що все обійшлося».
За висновками експертів комісії, яка виїжджала на місце пожежі, причина займання — коротке замкнення електропроводки. Але, можливо, до біди призвела і новорічна ялинка. Так чи інакше, за фактом порушено кримінальну справу, і всі ці деталі має з'ясувати слідство.
Пожежа «з'їла» сто тисяч гривень і сто тонн води
За словами головного лiкаря санаторiю «Дружний» Ольги Iщенко, у пожежі загинуло все: меблі, речі, книжки, побутова техніка. Навіть стоматологічна установка, яку, за іронією долі, перенесли у будинок тимчасово, на час ремонту в сусідньому корпусі. Орієнтовні збитки — сто тисяч гривень. Цікаво, що на гасіння пожежі рятувальники використали сто тонн води.
«Ми дуже вдячні нашим працівникам за врятованих дітей, — розповідає «УМ» Ольга Миколаївна. — Поки вони перебували в опіковому відділенні, за ними по черзі доглядали наші колеги, допомогли їм і ліками, профком виділив по 300 гривень. До нас звертаються благодійні та гуманітарні фонди з пропозицією допомогти. Навіть телефонували із UMC — хочуть відзначити героїзм наших медсестричок». Коли рятівниці одужають, їх відправлять полікуватися у кримський санаторій. Приходили, аби висловити свою вдячність, і батьки врятованих дітлахів, приносили одяг, гроші.
Але найбільше тішить керівництво санаторію обіцянка допомогти київського мера Олександра Омельченка, який вже на другий день після пожежі приїздив на місце пригоди. Голова КМДА дав розпорядження відреставрувати корпус за рахунок міського бюджету. «Ми сподіваємося відновити приміщення упродовж року, — каже Ольга Iщенко. — Олександр Омельченко пообіцяв знести старі корпуси і побудувати натомість нові».
Автори вдячні за сприяння у підготовці матеріалу Центру протипожежної пропаганди Головного управління МінНС України у Київській області та особисто генерал-майору внутрішньої служби Василю Мельнику.
