Назвавши його поетом–героєм, Іван Франко надзвичайно точно охарактеризував усю кипучу діяльність першої половини життя Северина Гощинського. Непокірливий за натурою, він самовіддано й безоглядно кидався то у вир боротьби за звільнення Речі Посполитої з–під російського гніту, то у творчі пошуки нових шляхів розвитку польської літератури, в якій представляв «українську школу», то органічно і нерозривно поєднував перше з другим, віддаючи ліру на службу майбутній незалежності рідної країни. Навіть в останні десятиліття, які провів в еміграції, фактично відійшовши від повстанської праці, він так само щиро і самозабутньо занурився в атмосферу релігійно–містичну.