І ще один Алчевськ

Ситуація звичайна чи надзвичайна?

У Вільногірську я побував передостаннього дня тепер вже минулого року. Незважаючи на вихідний, поспілкуватися з журналістом зійшлося чимало людей. Вочевидь не в останню чергу тому, що з області дотепер у Вільногірськ, вважай, ніхто не приїздив і не цікавився, як живеться людям у холодних квартирах.

«У моїй квартирі температура повітря не перевищує 9 градусів і гарячої води бозна–відколи немає», — сходу мені повідомляє пенсіонер Яків Сивоконь. У решти, як довелося пересвідчитися, ситуація не краща. До пори до часу люди якось терпіли завдяки відносно теплій погоді. Хоча ще 13 грудня головний санітарний лікар Вільногірська Павло Ваколюк підписав постанову, якою тимчасово заборонив через неприпустимо низьку температуру повітря роботу акушерсько–гінекологічного та дитячого відділень, дитячої поліклініки, жіночої консультації Центральної міськлікарні. Невдовзі частково чи повністю довелося припинити заняття у школах та дитячих садках. А під самісінький Новий рік у Вільногірську зупинилися й ліфти. Ніхто не сумнівається, що сталося це через перевантаження електричної мережі, адже люди почали масово зігрівати домівки електрообігрівачами.

19 грудня троє депутатів міської ради рвонули шукати правду в Дніпропетровську. І були приголомшені тим, що заступник голови облдержадміністрації Григорій Вербицький ситуацією з теплозабезпеченням у Вільногірську не володів, оскільки міська виконавча влада прозвітувала про стовідсоткову готовність до зими і 103–відсоткову оплату за тепло. При цьому, як офіційно стверджує директор комунального підприємства «Теплові мережі Вільногірська» пан Повстянко, реальний рівень оплати за тепло, приміром, за листопад 2007 року, склав лишень 24 відсотки.

Того ж дня мешканці Вільногірська пікетували міську раду і висунули конкретні вимоги, підтверджені 365 підписами: скликати позачергову сесію міської ради, на якій розглянути питання про дострокове припинення повноважень виконкому міської ради, висловити недовіру міському голові. За великим рахунком, з цього переліку поки що виконана тільки одна. Вже 20 грудня позачергову сесію було скликано. Депутати заявили про надзвичайну ситуацію у місті. Питання про недовіру міському голові Олександрові Соколу довелося відкласти на невизначений термін, оскільки той ще з 8 листопада перебував на лікарняному в одній із лікарень Дніпропетровська. Щоправда, вже наступного дня після позачергової сесії лікарняний закрили, проте з 24 грудня його відкрили вже у Вільногірській лікарні. І люди тепер не мають і найменшої уяви про те, коли свого міського голову, якого у 2005 році обрали мало не одностайно, тепер побачать.

Натомість виконувач обов’язків мера Вільногірська пан Корж 25 грудня зробив такий собі хід конем: звернувся до прокурора міста з вимогою вжити заходів з приводу того, що міська рада безпідставно визнала ситуацію в місті надзвичайною.

Не відсиджувався у кущах і генеральний директор державного підприємства «Вільногірський гірничо–металургійний комбінат», яке нині має статус філії закритого акціонерного товариства «Кримський титан», Юрій Баранов. 21 грудня він скликав прес–конференцію, на якій розставив усі крапки над «і». Душею Юрій Дмитрович явно не кривив, назвавши те, що мешканці міста залишилися сам на сам з холодом без будь–якої надії на поліпшення ситуації, результатом безграмотності і безвідповідальності саме міської влади.

Іван киває на Петра?

Щодо Вільногірського гірничо–металургійного комбінату розмова особлива. Цей, за місцевими мірками, гігант, який розробляє унікальне родовище рідкоземельних металів, з першого дня існування Вільногірська вважався містоутворюючим підприємством. І впродовж десятків років його виправдовував. Але, здавалося б, у відлагодженому механізмі тепер найшла коса на камінь. Що багато хто пов’язує і з неприязними стосунками, що склалися між Олександром Соколом та Юрієм Барановим. Хоча, за логікою речей, усе мало б бути навпаки. Річ у тім, що Сокіл колись теж очолював Вільногірський комбінат і саме йому має завдячувати, на думку багатьох, Баранов своїм кар’єрним зростанням — з майстрів до гендиректора.

Згідно з договором від 14 січня 2004 року між філією «ВГМК» ЗАТ «Кримський титан» та КП «Теплові мережі Вільногірська» останнє отримувало теплоносії за пільговими цінами. Але життя на місці не стояло. І ще з початку минулого року керівництво комбінату стало наполягати на тому, що необхідно підписати додаткову угоду, оскільки у зв’язку зі зростанням цін на енергоносії (природний газ) різниця між існуючими і фактичними тарифами зросла майже у чотири рази.

При цьому станом на квітень 2007 року КП «Теплові мережі м. Вільногірська» заборгувало комбінату понад 30 мільйонів гривень. З них три мільйони — лише за опалювальний сезон 2006—2007 років. А на нинішній — збитки, за оцінками фахівців підприємства, мають скласти вже 16 мільйонів гривень.

Тільки у липні 2007 року було підписано додаткову угоду з врахуванням вищезазначених реалій. А листа з пропозицією все докорінно змінити міська влада отримала від адміністрації комбінату тільки 22 серпня. «Газ повинні закуповувати теплові мережі, тобто мешканці міста повинні заплатити наперед певну суму для того, щоб купити газ, але все це абсолютно не стикується з чинним законодавством... Звичайно, за місяць до початку опалювального сезону робити такі кардинальні зміни ми не встигаємо», — пояснював на прес–конференції Олександр Сокіл.

То де ж вихід?

Сподівання на те, що гірничо–металургійний комбінат і надалі утримуватиме дитсадки чи подаватиме тепло без оплати за газ, Юрій Баранов на вищезгаданій прес–конференції назвав благодійністю, неприпустимою в умовах ринкової економіки. Конкретними фактами він підтвердив успішну роботу підприємства — податки сплачуються, по енергоносіях теж заборгованості немає, заробітна плата щороку зростає на 21—25 відсотків.

Отож Юрій Баранов пропонує допомагати вирішувати проблему теплопостачання не фінансами свого підприєм­ства, а шляхом вироблення алгоритму рішення. Його головний аргумент — дотепер немає відповідної програми. Для того ж, щоб її ще й затвердити, необхідно пройти певний шлях, на що зими аж ніяк не вистачить.

Але тут не можна не зважити на ще один фактор. Місто Вільногірськ істо­рично виникло як супутник Вільногірського гірничо–збагачувального комбінату. З урахуванням цього тут складалася й інфраструктура комунального господарства. Аж доки якимось незбагненним чином комбінат, який можна називати перлиною вітчизняної промисловості, став всього–на–всього філією підприєм­ства, розташованого в Криму. Тепер же його господарі заявили про жорсткі умови господарювання, які повністю руйнують усталену роками схему відповідальності. Біди Вільногірська, справді, немов сніг на голову, тепер звалилися на плечі його мешканців.

Нині, щоб в оселях вільногірців хоч трохи потеплішало, доводиться сподіватися хіба що на диво...