Полтавщина гетьманська

Під час концертів полтавських кобзарів неодмінно виконуються твори про Чураївну або Супруненка, нагадуючи про знаменитих полтавчан гетьманської доби. Про це варто нагадати, й не лише словами пісні. Тим більше, що широкому загалу, на жаль, не відома історія свого краю, і на Полтавщині вона чомусь мало популяризується.

Град столичний Гадяч

Мандрівку Полтавщиною розпочнемо з міста Гадяча. Чому звідси? Не лише тому, що в Гадячі нетривалий час була гетьманська резиденція; а й утворено Гадяцький ключ (тобто маєтність на утримання гетьмана), що не підлягав місцевій ратуші. Богдан Хмельницький заснував тут свою літню резиденцію, захопивши будови польського коронного гетьмана Станіслава Конецьпольського. А Іван Брюховецький збудував кілька гетьманських палаців, у яких перебували під час Північної війни гетьман Іван Мазепа і шведський король Карл ХІІ.

Історія Гадяча як столичного міста не написана. Про це немає жодної монографії, не видано книжок, бодай журналістської статті. Достеменно відомо, що з Гадяча правив Іван Брюховецький. Але у своїй резиденції він рідко бував, бавлячись військовими кампаніями — або разом з московським військом проти поляків і гетьманів Тетері та Дорошенка, або проти московського війська. Він загинув 1668 року під Полтавою, ув’язнений козаками Петра Дорошенка. Тоді ж помер під час сутички полтавський полковий осавул Іван Обіденко (представник у майбутньому спорідненого з гетьманом Іваном Мазепою роду). Петро Дорошенко наказав поховати Брюховецького в Гадяцькій Богоявленській церкві.

Гетьмани, народжені Полтавщиною

Поет і проповідник Лазар Баранович, помісник московського патріарха, побував на місці поховання гетьмана Івана Брюховецького, якому присвятив два поминальні вірші–епітафіони. Перший має повчальний характер, у вірші виразно лунає критика непослідовної політики українського гетьмана (від москвофільства до антицарського повстання). Вірш збудовано у формі діалогу з небіжчиком. Тому, наголосив автор, він залишився живим, а гетьман полишив марний світ:

Іван у цьому зложен Брюховецький гробі,

Бував на світі в гетьманській оздобі.

Вспомни то собі, що мій гроб минаєш.

Я та зді — не ти мене дочекаєш.

Другий вірш вміщує трагічні біографічні дані небіжчика. Це типова барокова поезія з виразним мотивом смерті, від якої навіть не може врятувати гетьманська булава:

Немаш в світі статку,

Знай з мого припадку.

Бував–єм гетьманом,

Звано мене паном!

Єдина година — А і в тій одміна.

Окрутне–м забитий!

Обавляйся і ти.

Ніхто ся з нас смерті

Не може одперти.

Царськая корона

Не є оборона.

Гетьманська булава

У смерті не слава.

Хоругви звияє,

Бунчуки складає...

Страті гетьмана Брюховецького передував заклик козаків Полтавського полку задніпровському гетьманові Петру Дорошенкові стати гетьманом обох боків Дніпра. Тоді в Опішні Дорошенко прийняв на себе державний чин, а урочистості та церемонія відбувалися у Полтаві. У цей час Іван Мазепа вже служив у Дорошенка ротмістром національної хоругви, а отже, брав участь у згаданих подіях.

Варто пригадати, що пол­тав­ський поет Іван Величковський 1687 року вітав у місті Івана Самойловича в останній рік його гетьманування поезією «Змишляють поетове...». Це типовий панегірик на честь правителів, якому притаманна явна гіперболізація чину та здобутків. Наведемо з нього коротенькі уривки:

А од небес свого тезоіменита,

Нашого російського (українського) вождя знаменита.

Десницею своєю яко патрон власний,

Благословляє, таков глагол доброгласний

Дая: «Іоане, мні тезоіменитий,

Малоросійських воїнств вожду знаменитий»...

Бог во троїці єдиній дав тобі єдину

Булаву, котрая аби тривала вину.

Покорив їй ще дві на більшій підпорі

Тебе найбардзій в своєму маючи дозорі.

Цей панегірик присвячено полтавцеві — гетьманові Івану Самойловичу, сину красноколядинського священика, що почав службу веприцьким сотником Гадяцького полку.

Отже, Полтаві судилося двічі визначати обрання на гетьманство — 1668 року Петра Дорошенка, а 1687 року, після Коломацької ради, — Івана Мазепи.

«Щасливий прогноз» від Пилипа Орлика

Варто назвати ще одного полтавця — Данила Апостола, який за гетьмана Івана Мазепи був миргородським полковником і прославився не лише військовою доблестю, а й як поціновувач української культури. У Миргороді він посприяв утворенню золотарського цеху, у якому працювали талановиті майстри. Золотарі виготовляли оправи до книжок, друкованих у типографії Києво–Печерської лаври, які Данило Апостол дарував гетьманам і монастирям. Одна з його книжок зараз зберігається в музейній експозиції Києво–Печерської лаври. На гравірованому окладі зображено шляхетський герб Данила Апостола та його небесного покровителя — апостола Даниїла з написом: «Радуйся Даниїле, пророки себо проповідного ваші, Даниїл возлюбивший Україну своїм народом».

Пилип Орлик часто заїжджав з Батурина до Миргорода у державних справах, або просто погостювати до Данила Апостола. Коли 1702 року гетьман Мазепа надав йому під Гадячем маєтності на чин генерального писаря — їхнє спілкування набуло характеру приязного добросусідства. 1683 року Пилип Орлик написав на честь свого приятеля Данила Апостола панегірик «Щасливий прогноз» з нагоди вигнання з Лівобережної України татарських військ. Це складна символічна високобарокова поезія, де героя (тобто Данила Апостола) порівняно у змаганні з античними героями (Геркулесом, Аполлоном):

Магометанське страховисько нахилило місячні роги

До ніг руського Геркулеса.

Його міць страшна, як озброєний полк

Перуном гербовних стріл зітре мірку ненависті до ворогів.

Не сій залізну смерть на землю Градива,

Щоб бусурманин зібрав з них лаврові жнива.

Знаємо, що стріли Аполлона зі злістю

Гримлять у старій руці Данила (Апостола), гострі, не тупіючі.

1727 року Великі Сорочинці стають гетьманською резиденцією Данила Апостола, який збудував тут гетьманський палац (на тепер не зберігся) та Преображенську церкву, де його було поховано.

А скільки ще пам’яток козацької мужності розкидано по полтавській землі (як Солоницька битва під Лубнами) й потребують вшанування, бо це слава наших предків. Полтавщина — благословенний козацький край!

Володимир СВЕРБИГУЗ

ЩО ЗАРАЗ?

Здрібнення формату

Понад 500–літнє місто Гадяч, колишня козацька столиця, нині — малий районний центр на Полтавщині. За переписом 2001 року, тут мешкає 22, 7 тисячі осіб. Майже жодна з архітектурних пам’яток козацької доби не збереглася.

Сьогоднішнє населення Миргорода — близько 30 тисяч. Місто вперше згадується в архівних джерелах із 1530 року. Нині Миргород розвивається завдяки курорту мінеральних вод. А перше лікувальне джерело відкрили тут лише в 1912 році.

Великі Сорочинці — селище Миргородського району, налічує на сьогодні до 2 тисяч мешканців.