Комерція — проти патріотизму

Львів, Площа Ринок, 40. Зелена вивіска «Галерея історичного українського військового однострою». Прочиняю двері й з порога потрапляю в ейфорію визвольних змагань. Особливо приваблюють стрункі суворочолі манекени, вбрані в українські однострої різних періодів ХХ століття. Є тут форма січових стрільців і вояків Української галицької армії, вбрання гетьмана Павла Скоропадського, головного отамана Симона Петлюри і командарма Романа Шухевича, однострої воїнів УПА. Та ще багато вітрин і стендів з тогочасними книгами, листівками, українськими військовими відзнаками й нагородами, пам’ятками військового побуту.

Ця невеличка але вражаюча галерея є, по суті, Музеєм визвольних змагань, на створення якого українці чекають уже 16 років. І важко повірити, що над нею нависла загроза знищення. Нині, коли земля в центрі Львова зростає в ціні, для міської влади вона стає дорожчою навіть за національні святині.

Ескізи з архівів

На Покрову Галерея військового однострою відсвяткува­ла своє п’ятиріччя. Сьогодні відвідувачі можуть побачити тут 17 одностроїв, відтворених художником, заслуженим працівником культури України Богуславом Любівим. «Ідея такого музею зародилася у мене давно, ще коли не було незалежної держави, — розповідає пан Богуслав. — Мій дід був в Українській галицькій армії, з фронту він не повернувся. У 1960–ті роки, коли поширився рух шістдесятників, я навчався у Львівському інституті прикладного і декоративного мистецтва і зацікавився історією першої половини ХХ століття. Тоді багато старших людей поплатилося за такий інтерес».

Художник таємно призбирував власну колекцію пам’яток українського війська. На той час, за вказівкою влади, уже була пограбована і знищена колекція із понад тисячі пам’яток Музею національно–визвольних змагань, створеного у Львові у 1920—30–х роках. Люди ж, у яких щось збереглося, часом воліли знищити «компромат», ніж комусь його показати. За інтерес до того періоду могли «посадити».

Після Акту незалежності в 1991 році над темою визвольної боротьби стали відкрито працювати історики, науковці, письменники й художники. Відкрилися історичні архіви. З того часу Богуслав Любів переглянув купу старовинних фото, перечитав сотні тисяч пожовклих аркушів архівних документів — листів і наказів, ретельно визбируючи будь–які згадки про однострій. А згадок там, на диво, багато. Про колір тканини, форму й розмір комірців і кишень, головні убори... Паралельно створював ескізи історично достовірних реконструкцій одностроїв. «Сімнадцять років я працюю, і це ще не закінчена робота, — каже художник. — Весь час щось нове вичитуєш, відкриваєш для себе. Є люди, які пишуть монографії про однострій, а моє завдання — відтворити його і показати в галереї».

Як створюється однострій

І манекени, і стенди з вітринами, і однострої Богуслав Любів майструє власноруч. За його словами, він виріс у клаптиках матерії і в нитках: його батько був відомим у Львові кравцем. І все ж, як підібрати тканину для реконструкції військового однострою початку століття? «Це мусить бути сукно, вовна або напіввовна, — пояснює пан Богуслав. — Зараз вовняну тканину, тим паче сукно, не знайдеш. Отож я шукаю напівсукно і фарбую в колір, що відповідає барвам тканин тих часів». Дизайнер за фахом, Богуслав Любів навчився вишивати посрібленими та позолоченими нитками емблеми й військові нашивки, ткати на верстаті «ленти» й орденські стрічки. І відтворювати гудзики, кокарди, відзнаки методом гальванопластики за історичним зразком.

На стендах дизайнер показує процес реконструкції. «Інколи в мене питають, скільки часу я розробляю той чи інший однострій, — каже пан Любів. — Я пояснюю, що якийсь можу зробити за кілька місяців, інший — за кілька років. Я ж не можу представити однострій без ґудзиків чи без петлиці. Мушу чекати, поки буде зібраний увесь комплект».

Цікавлюся, чи є у майстра послідовники. Каже, що до нього приходять багато дівчат і хлопців, особливо старшокурсників, аби зібрати матеріал для дипломної роботи. Одна модельєрка на основі військових одностроїв розробила свої моделі. Інша студентка підготувала курсову з фалеристики, тобто галузі науки про відзнаки й нагороди. І науковці приходять, бо український військовий однострій — це неорана нива, яка чекає на кандидатські й докторські дисертації. Але з послідовниками... «Хочу знайти собі такого послідовника, який би і вмів майструвати, і відчував епоху, і любив це. Адже військовий однострій — це не звичайний костюм, він має свої традиції і канони. Якось одна людина помагала мені, я їй дав усі викрійки, але коли глянув на готовий однострій — жахнувся. Пошито було гарно, але не так посаджені кишені, не так розміщені складки, комір. Я все споров і переробив».

Схід і Захід

Першими в галереї представлені однострої молодіжних військово–патріотичних організацій «Сокіл», «Січ» і «Пласт». Саме їхні вихованці стали чільниками й вояками української армії. «Вони ходили в національних строях, але відрізнялися так званими «січовими лентами», які носили на грудях, — коментує Богуслав Любів. — Тут є два такі січовики — з Покуття (Там, у селі Завалля Снятинського повіту, була заснована «Січ». — Авт.) і Гуцульщини».

Далі — однострої січових стрільців, кубанських козаків, галицько–буковинського куреня, який мав захищати у Києві Українську Центральну Раду. «Київський корпус січових стрільців, яким керував Євген Коновалець, — це цілий пласт нашої історії, — розповідає митець. — У 1915 році, коли стався Брусиловський прорив, російська армія прорвалася до Карпат, але далі не пішла. Січові стрільці цілими групами потрапили в полон до росіян. Коли в 1917 році була створена Українська Центральна Рада, а в 1918 році — Західно–Українська Народна Республіка, ті полонені вирішили повертатися на батьківщину і допомагати у будуванні Української держави. Євген Коновалець з соратниками пробралися до Києва, де їм було запропоновано створити військові формування».

У другому відділі експозиції — українські однострої часів ІІ Світової війни: січовика Карпатської України, вояка дивізії «Галичина», воїна УПА. Є і портрети видатних полководців — Євгена Коновальця, Романа Шухевича.

Богуслав Любів створив багато реконструкцій для різних музеїв: Музею збройних сил України у Києві, для експозиції Львівського військового інституту, Львівського історичного музею, для Музеїв Євгена Коновальця і Степана Бандери. Розробив історичні однострої для Музею залізниці — австрійського, польського і радянського періодів. До художника часто звертаються по допомогу львівські й київські автори документальних фільмів (про Олену Степанівну, генерала Грекова, митрополита Андрея Шептицького, Романа Шухевича, дивізію «Галичина»). Працює митець і над сучасним військовим одностроєм. Уже створив форму для Львівського військового ліцею імені Героїв Крут та Інституту сухопутних військ, для військових музикантів.

Місце для гендлю?

З 2002 року Галерея українського військового однострою орендувала приміщення на Площі Ринок, 40. Утім улітку цього року змінились умови надання пільг, для фізичних осіб вони вже не передбачені. «Встановлюючи зараз орендну плату, мене прирівнюють до комерційних структур, — хвилюється Богуслав Любів. — Я усе це роблю за свої гроші, ніякої комерційної діяльності не веду. Зараз плачу за оренду 93 гривні, 100 гривень — ЖЕКу: за «експлуатаційні витрати», не рахуючи освітлення і опалення. Оті 200 гривень плачу з моїх 540 гривень пенсії. А тепер мені встановили, і це ще неофіційно, нову орієнтовну ціну — 2 тисячі гривень на місяць. Удесятеро більше. Але де ж я візьму такі гроші?». Утім у зв’язку з чемпіонатом Європи з футболу квадратні метри на Площі Ринок переоцінюються, отже, платити доведеться близько 500 у.о. на місяць.

У побут львів’ян саме входить вираз «комерційні патріоти», тобто люди, охочі заробити на своєму ніби патріотизмі. Приходять і до Галереї військового однострою спритні підприємці, які запевняють: «Ви робите добру справу, ми хочемо вам допомогти... Ось тут поставимо столики, покладемо на них ваші листівки і малюнки, накриємо склом і зробимо бар». «Вони хочуть на тих раритетних речах пити горілку, розважатися, — обурюється художник. — Я кажу: поки я тут — не буде ніяких кабаків. Сюди вчителі приводять школярів і студентів, тут відбуваються невеличкі наукові конференції, пов’язані з історією визвольної боротьби. Якщо зникнуть такі осередки, це буде біда для нашого майбутнього».

Кілька останніх місяців митець витрачає сили на «листування» з чиновниками. Тим часом на експозицію чекають ще 10 майже готових одностроїв українського війська. А місця для них немає.