Народний артист України Іван Шепелєв наприкінці минулого року відзначив 50–річчя. З них останні 35 років він — на сцені.
— Іване Васильовичу, 50 років — це все ж віха. З яким настроєм ти свій ювілей зустрів?
— Найголовніше — усвідомив, чого в житті вартий. Якщо мої друзі повідміняли концерти і прилетіли в Дніпропетровськ заради того, щоб мене привітати, повір, більшого щастя для актора не може бути. Та ж Валя Толкунова відразу трьом своїм важливим виступам дала відбій. Отож недаремно я 35 років (до речі, це ще один маленький ювілей) вірою і правдою служу на сцені.
— Неважко підрахувати, що на сцені ти з 15 років...
— Це — за трудовою книжкою. А так своє підкорення сцени розпочав ще з 10 років. Коли виповнилося 15, став професійно виступати з циганським колективом.
— Очевидно, рік минулий тобі запам’ятався не лише круглими датами...
— У творчому плані він теж виявився дай Боже. Зокрема, влітку гастролював у Сполучених Штатах Америки, давали концерти для емігрантів — вихідців із Радянського Союзу. Головною постаттю у нашій артистичній групі була, безперечно, нев’януча Олександра Стрельченко. Багато людей, відзначив, ішли спеціально на неї. Але приємно, що і я не залишився непоміченим — тільки по емігрантському російськомовному радіо разів вісім виходив у ефір. Коли ж із залу вигукували «Давай буріме!», серце переповнювалося радістю.
Потім були виступи в Туреччині перед відпочивальниками — окрім Олександри Стрельченко, там, зокрема, брали участь і брати Пономаренки. Цікавим виявилося і гастрольне турне по Росії — Москва, Пенза, Саранськ, Саратов, Самара. Дай, Боже, щоб і надалі так було. Для актора, коли його запрошують, це — головне.
— До свого ювілею ти отримав міжнародний орден «Жива легенда». Що це за відзнака?
— Про те, що я удостоєний такої відзнаки, дізнався з інтернету. Згодом зателефонував Ян Петрович Табачник: «У тебе ще одне звання є». Ця нагорода існує тільки років зо два. Тож приємно відзначити, що мені дістався екземпляр під номером 12. Причому іменний — на ордені написано латиною моє ім’я та прізвище. На підтвердження отримав диплом і сертифікат, у якому зазначено, що це — витвір ювелірного мистецтва.
— Що у твоїх найближчих планах?
— Із 7 січня беру участь у різдвяних концертах у Парижі.
— Усе ж, коли відзначаєш ювілей, переосмислюєш своє життя. Не шкодуєш, що обрав акторську стезю?
— Ніскільки. Незважаючи на те, що актор працює без вихідних. Хіба не може не радувати, що за 35 років своєї професійної діяльності на сцені творчих простоїв я фактично не мав.
— Із них років зо 20 ми з тобою товаришуємо.
— Скажу навіть більше — й «Україну молоду» завдяки нашому з тобою спілкуванню я передплачую фактично з першого дня існування газети. І тепер свого життя поза нею не уявляю. Бо ваша газета розкута і добра. Вона не галичанська чи слобожанська, а українська. Це — справжня всеукраїнська газета для всіх. Скажу навіть більше — «Україну молоду» я нерідко читаю перед дружиною вголос. Так шліфую свою українську вимову.